5. Релігійне життя. Уапц.

Більшовицька партія пропагувала атеїзм і тому посилювала репресії проти духовенства, оскільки бачила у церкві ідеологічного конкурента. Держава спровокувала більшість конфліктів між духовенством і радянськими чиновниками, що здійснювали конфіскації в храмах.

Одним із засобів антицерковної політики більшовиків, спрямованих на послаблення Російської православної церкви (РПЦ), була підтримка розколу в ній. Коли в жовтні 1921 р., виникла незалежна національна церква — Української автокефальна православна церква (УАПЦ, митрополіт Липківський), за якою пішло понад тисячу парафій РПЦ в Україні, – то влада визнала цю церкву. Однак її становище, як і загалом становище релігії в Україні, ставало все гіршим.

Велася антицерковна пропаганда у школах, діяли гуртки так званих “безбожників”

Отже, церква під час НЕПу відчувала тиск збоку влади, але до прямих репресій більшовики ще не дійшли. В 1921 р. у церкви влада конфіскувала цінності під приводом боротьби з голодом 1921-22 рр.

Висновки: Культурне життя у роки НЕПу було відносно вільним, відбувалися українізація та лікнеп.

Україніза́ція 1920—30-х — тимчасова політика ВКП(б), що мала загальну назву коренізація — здійснювана з 1920-х до початку 1930-х років ЦК КП(б)У й урядом УРСР з метою зміцнення радянської влади в Україні засобами поступок у вигляді запровадження української мови в школі, пресі й інших ділянках культурного життя, а також в адміністрації — як державної мови республіки, прийняття в члени партії та у виконавчу владу представників української національності.

Народні комісари освіти усрр – провідники українізації.

Гринько Г.Ф.(1920-23) О.Я. Шумський (1924-27) М.О. Скрипник (1927-33)

М икола Григорович Хвильовий (Фітільов) (13 грудня 1893, Тростянець — 13 травня 1933, Харків) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози.

В 1920-ті роки повністю підтримує і впроваджує в життя політику "українізації". В своїх памфлетах виступав проти русифікаційного і "просвітянського" векторів розвитку української радянської культури під гаслами: "Геть від Москви!", "Україна або Малоросія?", "Орієнтація на психологічну Європу". У грудні 1927 — березні 1928 перебував у Берліні та Відні. У січні 1928, перед поверненням в Україну, у листі до газети «Комуніст» засудив своє гасло «Геть від Москви!».

Після повернення в Україну продовжував втілювати попередню ідеологічну орієнтацію ВАПЛІТЕ у створених ним журналах «Літературний ярмарок» (1928—30) та «Політфронт» (1930—1931). Після закриття обох журналів пробував писати, дотримуючись «партійної лінії», однак був майже цілком ізольований від літературного життя радянським режимом. На знак протесту проти голодомору 1932—33 та арешту свого приятеля Михайла Ялового 13.5.1933 у Харкові покінчив життя самогубством. Смерть Хвильового стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920—30-х.

Б ажан Микола Платонович

(9 жовтня 1904, Кам'янець-Подільський – 23 листопада 1983, Київ) — український письменник, філософ, громадський діяч, перекладач, поет, академік.

Поет і перекладач, літературознавець і критик, державний і громадський діяч, енциклопедист і видавець, Герой Соціалістичної Праці, лауреат двох Державних премій Союзу РСР, Державних премій України, народний поет Узбекистану, академік, головний редактор Української Радянської Енциклопедії, секретар правління Спілки письменників СРСР.

У роки Великої Вітчизняної війни М. Бажан на фронті редагував газету для партизанів і населення тимчасово окупованих областей "За Радянську Україну" . Серед поезій М. Бажана воєнного часу найбільшу популярність здобув вірш "Клятва". А найвизначнішим твором поета періоду війни є поема "Данило Галицький" (1942).

У 1943 році М. Бажан брав участь у битві за Волгу. У циклі віршів створив величний образ захисників Сталінграда ("Сталінградський зошит"). У 1943-1948 рр. він працював заступником Голови Ради Міністрів УРСР. Був головою Спілки письменників України (1953-1959), головним редактором УРЕ (1958-1983).

Після війни М. Бажан часто перебував за кордоном. У 1956 році Микола Платонович публікує цикл творів під назвою "Міцкевич в Одесі". Величною є його ліро-епічна поема "Політ крізь бурю" (1964). Закоханість у життя характеризує збірку "Карби" М. Бажан - автор численних критичних та публіцистичних статей, доповідей, виступів. Частина з них вийшла окремими виданнями.

С осюра Володимир Миколайович (6 січня 1898, Дебальцеве — 8 січня 1965, Київ) —український письменник, поет-лірик, автор понад 40 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем), роману «Третя Рота». Належав до ряду літературних організацій періоду НЕПу— «Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та ін.

У 1948 Сосюру відзначено найвищою тоді нагородою — Сталінською премією, але в 1951 він знову зазнав гострих нападів критики, приводом до чого була стаття в газеті «Правда», яка обвинувачувала Сосюру у «буржуазному націоналізмі» за патріотичну поезію «Любіть Україну», написану 1944 р. За таких обставин, незважаючи на велику продуктивність (понад 40 збірок поезій), творчі досягнення Сосюри були значно нижчі від його можливостей.

Збірні видання творів Сосюри: «Поезії в 3 томах» (1929 — 30), «Твори в 3 томах» (1957 — 58), «Твори в 10 томах» (1970 — 72).

Помер 8 січня 1965 року. Похований в Києві на Байковому цвинтарі (надгробний пам'ятник — граніт; скульптор О. О. Банников; встановлений у 1968 році).

Тичина Павло Григорович (23 січня 1891, село Піски, нині Бобровицького району Чернігівської області — 16 вересня 1967, Київ) — український, радянський поет, перекладач, публіцист, громадський діяч. Новатор поетичної форми.

Директор Інституту літератури АН УРСР (1936—1939, 1941—1943). Голова Верховної Ради УРСР двох скликань (1953—1959). Міністр освіти УРСР (1943—1948).

Академік АН УРСР (1929). Член-кореспондент Болгарської академії наук (1947). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962).

Герой Соціалістичної Праці (1967). Кавалер п'яти орденів Леніна.

Верьовка Григорій Гурійович