2. Українізація (“коренізація”).

Політика «коренізації» проголошена у Москві на XII з'їзді РКП(б) у квітні 1923 р. Перед республіками ставилися вимоги поповнення своїх лав за рахунок національних кадрів, користування рідною мовою у державних установах та закладах, сприяння, розвиткові національної культури.

Український різновид цієї політики дістав назву «українізації».Українізація - політика більшовиків в галузі культури у 20- ті рр, спрямована на поширення української мови в різних сферах суспільного життя, а також залучення українців до керівних посад в органи влади та до КП(б)У. (У партії їх було лише 40%, а серед населення - до 80%). Її мета – збільшити підтримку до партії серед українців.

Від самого початку політика українізації наштовхувалась на опір з боку русифікованої верхівки КП(б)У. Але завдяки наркомату освіти, очолюваному по черзі Г. Гринько, О. Шумським, М. Скрипником українізація проходила успішно. Якщо у 1922 р. українською мовою здійснювалось 20 % діловодства, то в 1927 р. — вже понад 70 %. У 1929 р. навчання українською мовою вели понад, 80 % загальноосвітніх шкіл, понад 75 % технікумів і 30 % вузів. Тираж українських газет збільшився з 1924 по 1927 рр. у 5 разів. У Харкові з метою українізації армії була створена Школа червоних старшин.

Успіхи українізації:

1) на кінець 1929 р понад 80% шкіл і 30% вузів вели навчання українською мовою;

2) у 1922 р книжки рідною мовою становили 27 % усіх надрукованих, а у 1927 –50%;

3) українська мова запроваджена в офіцерських школах і у військовому резерві Червоної армії;

4) 2/3 діловодство велося українською мовою.

3. Кампанія боротьби з неписьменністю дорослих.

В 20- х роках була продовжена кампанія лікнепу. Великі кошти виділяли на школи, на підготовку вчителів. Вже в 1930 р. вчилися всі діти шкільного віку, а серед дорослих грамотних було 75%.

Методи лікнепу:

1) відкривались “пункти лікнепу” по селах та на підприємствах, в яких декілька разів на тиждень вечорами йшли заняття, працювала бібліотека;

2) керівників підприємств притягували до відповідальності, якщо вони не дбали про лікнеп;

3) комуністів та комсомольців зобов’язували навчити одного чи кількох товаришів.

Безперечно, що лікнеп був великим успіхом влади.

4. Література та мистецтво.

В 20-х рр. в мистецтві ще не було такого жорстокого контролю, як пізніше. Митці працювали відносно вільно (наприклад - друкувались твори білоемігрантів та націоналістів – А.Денікіна, П.Скоропадського, В.Винниченка. У ВУАН працював М. Грушевський

Розгорнули свою діяльність відомі наукові колективи, зокрема математична школа. Л. Ландау став ініціатором досліджень у галузі термоядерного синтезу. На терені суспільних наук активно працювали Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Яворський, М. Грушевський, літературознавці С. Єфремов.

Митці об’єднувались в десятки різних гуртків, працювали в різних стилях. В літературі та живопису переважав модернізм, тобто певне відмежування від старих традицій, стилів ( вірші без рими, романи без сюжету).

Визначальним для літературного процесу було виникнення у 1920-і рр. багатьох літературних організацій — «Гарт», «Плуг», «Авангард», «Молодняк», Всеукраїнська спілка пролетарських письменників та ін. 1925 р. була створена «Вільна академія пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ). Ідейним керівником цього об'єднання був Микола Хвильовий, а першим президентом — прозаїк, поет і драматург В. Яловий. Ця організація, прагнула протистояти втручанню партійно-державного апарату в культурне життя.

Працювали письменники і поети М. Бажан, О. Довженко, В. Сосюра, П. Тичина, Лесь Курбас, Ю. Яновський. У центрі боротьби літературних течій опинився М. Хвильовий, який у своїх творах відтворював об'єктивну історичну картину тих часів. Сформульоване ним гасло «Геть від Москви!» закликало не копіювати здобутки російської літератури, а творчо перероблювати національні традиції і світовий літературний досвід.

У 1920-ті рр. бурхливо розвивалися й інші види мистецтва. Скрізь виникали самодіяльні і професійні музичні колективи. Серед них капела «Думка», київський симфонічний ансамбль на чолі з В. Яблонським та ін. Новими здобутками збагатили музичну культуру Г. Верьовка, Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, В. Косенко. Становлення українського театру пов'язано з ім’ям Л. Курбаса.

В образотворчому мистецтві плідно працювали М. Бойчук, І. Їжакевич, М. Самокиш та ін. Музеї українського мистецтва були створені в Києві, Харкові, Одесі. В архітектурі розвивався конструктивістський стиль. Однією з найбільш видатних пам'яток цього стилю стала споруда будинку Державної промисловості у Харкові.

1927 р. почалося будівництво однієї з найбільших у світі кіностудій у Києві. Вже 1920 р. з'явився перший кінофільм режисера О. Довженка «Звенигора». Невдовзі він поставив картини нової генерації: «Арсенал» і «Земля».