2. Голодомор 1946-1947 р.Р. Та відбудова села.

Особливі труднощі переживало сільське господарство. Зменшилися посівні площі та поголів'я худоби, знизилася врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва. Внаслідок великих людських втрат за час війни основною робочою силою на землі стали жінки. Становище ускладнювалося голодом 1946 — 1947 рр., причинами якого був, з одного боку, неврожай 1946 р., а з іншого — політика держави, спрямована на максимальне збереження продовольчих запасів, виконання експортних поставок, що вилилося у проведення продрозкладки в колгоспах і радгоспах. Голодувало близько 3 млн. селян, померло близько 900 тис. На відбудову сільського господарства було виділено лише 7 % капітальних витрат.

Після голоду відбудова села йшла повільно. Селяни майже не мали грошей, їм не давали пенсій, паспортів, лікарняних. З 1948 р. тих, "хто ухилявся від роботи" колгоспні збори (а фактично – голова колгоспу) засилали на 2 роки у Сибір та на Північ. У 1950 р. рівень сільського господарства склав 91 % від довоєнного.

На початку 1950 р. сільське господарство залишалось відсталою галуззю.

Рівень життя населення підвищувався повільно. У 1947 р. була проведена конфіскаційна грошова реформа. На руках «нові» гроші на «старі» міняли 1 до10, у банку: до 3 тис. руб. :1х1, з суми понад 3 тис. руб. до 10 тис. руб. конфіскували третину, з суми понад 10 тис. руб. не міняли дві третини грошей. Одночасно ця реформа дозволила СРСР першим з повоєнних держав відмінити картки на продукти.

3. Радянізація зуз.

Західна Україна переживали другу радянізацію. Туди направили 44 тис. вчителів, 20 тис. спеціалістів. Спочатку на керівних посадах було лише 13 % місцевих жителів, а інші – «східняки».

У перші повоєнні роки почалося інтенсивне освоєння регіону України у промисловому плані. 1945—1946 рр. у Львові стали до ладу заводи електроламповий, інструментальний, с/г машин та ін. В 1949 р. на території західних областей діяло вже 2,5 тис. великих і середніх підприємств.

У післявоєнні роки в Західній Україні тривала примусова колективізація, яка була проведена в основному за 1948—1949 рр. До середини 1950 р. 7190 колгоспів об'єднали 98 % селянських господарств. Потім у стислі терміни відбулося укрупнення колгоспів. До кінця 1950 р. їх стало не більше 800.

Процес «радянізації» Західної України тривав на тлі братовбивчої війни, яка була спричинена антирадянським опором ОУН—УПА. З УПА була справжня війна. До початку 1946 р. половина УПА знищена, багато повстанців здалися по амністії. Залишки УПА здійснили рейди до Чехословаччини і Польщі, і вийшли у Західну Німеччину. Організований опір припинився лише після загибелі Р.Шухевича (керівник УПА), але окремі групи продовжували боротьбу і пізніше.

У 1946 р. Львівський собор ліквідував Українську Греко-Католицьку Церкву, галичани–уніати були примусово обернені у православ’я.

4. Стан культури в 2 половині 1940- х - на початку 50-х років.

У культурі поступово поновилися репресії. Історики їх назвали "ждановщина" (А. Жданов – секретар ЦК КПРС по ідеології). Становище в Україні особливо загострилося у березні 1947 р., коли з ініціативи Сталіна першим секретарем ЦК КП(б)У став Л. Каганович.

Підтримуючи політику у сфері культури, визначену в постановах ЦК ВКП(б) 1946—1948 рр., ЦК КП(б)У ухвалив постанови «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури» (1946), «Про журнал «Вітчизна» (1946) та ін. Звинувачення діячів української літератури та мистецтва у буржуазному націоналізмі посилились 1947 р., коли першим секретарем ЦК КП(б)У став Л. Каганович. Були піддані різкій критиці твори «Жива вода» Ю. Яновського, «Його покоління» І. Сенченка, «Мандрівка в молодість» М. Рильського за «націоналістичну ідеологію». Пізніше нападів зазнав В. Сосюра за вірш «Любіть Україну». Загальне керівництво цим погромом здійснював секретар ЦК ВКП(б) з ідеології А. Жданов. Безпідставній критиці були піддані: «Короткий курс історії України» за редакцією С. Білоусова, К. Гуслистого, М. Петровського, М. Супруненка, Ф. Ястребова, «Нариси історії України» за редакцією К. Гуслистого, Ф. Ястребова.

Розпочалась критика генетики як буржуазної науки і закриття перспективних напрямів у розвитку біологічної науки. Але в українській культурі у повоєнний час виявилася і позитивна тенденція, що стала виразником національної духовності. В написаних по слідах недавніх подій романах «Прапороносці» О. Гончара, «Чорноморці» В. Кучера, «Київських оповіданнях» Ю. Яновського було художніми засобами розкрито подвиг радянських людей, створено типовий образ воїна-переможця, воїна-визволителя. В романах «Переяславська рада» Н. Рибака, «Семен Палій», «Гайдамаки» Ю. Мушкетика, «Данило Галицький» А. Хижняка, «Святослав» і «Володимир» С. Скляренка та ін. відтворювались історичні умови, в яких боровся український народ за свою свободу.

У галузі освіти були відбудовані школи, в яких розпочався навчальний процес. Крім того, протягом першої половини 1950-х рр. було зведено 1300 шкіл на 400 тис. учнівських місць. 1953 р. в республіці здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти. У школах в 1950 р. навчалось 6,8 млн. учнів, працювали 300 тис. вчителів у 25 тис. українських та 4 тис. російських шкіл. Працювали 160 вузів, серед яких - Київський, Харківський і Одеський університети. Була відновлена робота науково-дослідних інститутів, де велися дослідження і розробки в таких галузях науки, як атомна і теоретична фізика, металофізика та ін. Всього наукою займалися 460 науково-дослідницьких установ. ВУАН очолював біохімік О.Палладін. С.Лебедєв в кінці 40-х р.р. створив першу в СРСР ЕОМ

Висновки: промисловість відбувалась швидко. Село пережило голод, його причини: посуха, наслідки якої посилила антинародна політика режиму.

Живи, Україно, прекрасна і сильна,

В Радянськім Союзі ти щастя знайшла.

М іж рівними рівна, між вільними вільна,

Під сонцем свободи, як цвіт, розцвіла.

Приспів:

Слава Союзу Радянському, слава!

Слава Вітчизні навіки-віків!

Живи, Україно, радянська державо,

В єдиній родині народів-братів!

Нам завжди у битвах за долю народу

Був другом і братом російський народ,

Нас Ленін повів переможним походом

Під прапором Жовтня до світлих висот.

Ми славим трудом Батьківщину могутню,

Утверджуєм правду безсмертних ідей.

У світ комунізму — величне майбутнє

Нас Ленінська партія мудро веде.

Текст Павла Тичини (варіант 1978 року – без згадки про Сталіна)

Музика авторського колективу під керівництвом Антона Лебединця