3. Радянські партизани та підпільники у 1941 - 1942 pp.
Рух Опору - це антифашисти. В Україні він представлений двома ворожими між собою силами - радянськими партизанами і націоналістами.
Радянські партизани на початку війни були нечисленними. Вони були погано озброєні, а перші успіхи німців залякали населення. З 3,5 тис. загонів та груп, створених у 1941-му, влітку 1942 р діяло всього 22. Але після перемоги під Москвою та нацистських звірств рух посилився. Перевага надається великим загонам, тому що дрібні себе не виправдали.
Державний Комітет Оборони прагнув налагодити централізоване керівництво партизанським рухом і 30 травня 1942 року було створено при Ставці Центральний штаб партизанського руху, начальником якого обрали Пономаренка, а в червні 1942 року почав діяти Український штаб партизанського руху на чолі з Т.Строкачем.
Основними районами діяльності партизанських загонів було українське Полісся, Чернігівщина, Сіверщина. Найвідоміші партизанські загони: Сидора Ковпака, Сабурова, Федорова, Бринського, Медведева. Діяльність партизанських загонів, як правило, підпорядковувалась і узгоджувалась з потребами фронту: диверсії на залізницях, удари по воєнних об'єктах, розвідка, збір інформації про дисклокацію ворога, допомога діючій армії в переправі через річки.
Діяли також підпільні групи, основне завдання яких полягало в зборі інформації про воєнні операції. Найвідомішою стала група "Молода гвардія" Краснодону (Донбас). На Україні діяло 3 992 підпільні комітети, 558 комсомольсько-молодіжних організацій, в яких брало участь більш як 103 тис. підпільників. Діяли 46 партизанських з'єднань, 1 993 партизанські загони чисельністю 517 тис. Народні месники України знищили 465 тис. ворожих військових (за рад. даними), знищено велику кількість автомобілів, літаків, залізничних полотен, об'єктів промислово-виробничого призначення.
4. ОУН - початок формування УПА.
Націоналісти на початку війни підтримували німців і ворогували між собою (ОУН-М та ОУН-Б). Бандерівці 30 червня 1941 р проголосили у Львові створення "Української Держави" і навіть створили уряд на чолі із Я.Стецьком. Вони сподівались, що нацисти підтримають дружню їм маріонеткову українську державу. Але німецьке керівництво не підтримало «Українську державу», адже Україна повинна була б колонізована німцями. Тому нацисти "уряд" розігнали, а ватажків заарештували. Були розпущені українські батальйони СС "Роланд" і "Нахтігаль".
ОУН-Б пішла в підпілля і створила мережу осередків, переважно в Західній Україні. "Похідні групи" по 5-10 чоловік поширювали цю мережу на схід. Активних дій проти німців бандерівці не вели. Почали різанину з місцевими поляками. Ставлення до ОУН досі болюче розколює українське суспільство: у ЗУЗ націоналістів вважають героями, у Наддніпрянській Україні - ворогами, які грали "на руку" німцям.
План «Ост», Генеральний план «Ост» (нім. Ost, Generalplan Ost) — секретний план уряду Третього Рейху з проведення етнічних чисток на території Східної Європи, і її німецькій колонізації після перемоги над СРСР.
Варіант плану був розроблений в 1941 році Головним управлінням імперської безпеки і представлений 28 травня 1942 року співробітником Управління штабу імперського комісара з питань консолідації німецького народу, оберфюрером СС Мейером-Хетлінгом під найменуванням «Генеральний план Ост — основи правової, економічної і територіальної структури Сходу».
Один з проектів плану «Ост» з умовною назвою «Зауваження та пропозиції Ветцеля» передбачав:
Знищення або вигнання 80-85% поляків. На території Польщі повинні були залишатися лише приблизно 3-4 мільйони чоловік.
Знищення або вигнання 50-75% чехів (близько 3,5 млн осіб). Решта підлягали онімечченню.
Знищення 50-60% росіян в європейській частині Радянського Союзу, ще 15-25% підлягали депортації за Урал.
Знищення 25% українців і білорусів, ще 30-50% українців і білорусів підлягали використання в якості робочої сили.
Директива рейхсміністра Бормана 1942 про заохочення абортів і заборону щеплень місцевому населенню на окупованих територіях.
Колабораціонізм в Другій світовій війні - військове, політичне й економічне співробітництво громадян держав антигітлерівської коаліції або представників основних етнічних груп даних держав з нацистською Німеччиною, Японією та Італією у ході Другої світової війни.
Серед громадян СРСР за національним складом і назвою формувань чисельність добровольців розподілялася наступним чином: кавказькі та «Туркестанські» батальйони - 40 тис. чол., дивізія СС «Галичина» - 10 тис, з'єднання і частини «Російської визвольної армії» («власовці») - 28 тис та ін. Всього - 108 тис. осіб.
