М. Скрипник та о. Палладін на засіданні першої сесії вуан. 1929 р.
ВУАН до кінця 1920 років зберігала певну автономію. Проте з 1929 влада повністю взяла під контроль діяльність ВУАН. На місце пленуму дійсних членів зверхнім органом її стала Рада, до якої ввійшли представники Народного Комісаріату Освіти, а виконавчим органом — Президія (президент, два віце-президенти, неодмінний секретар і 5 академіків). Дійсними членами стали три народні комісари: М.Скрипник, В.Затонський й О.Шліхтер (останній став головою III Відділу).
1934 року внаслідок реорганізації відділи були фактично ліквідовані, і ВУАН стала асоціацією галузевих інститутів (36 структурних одиниць); її підпорядкували Раді Народних Комісарів УСРР. Відтоді на перше місце в діяльності ВУАН висунулися математика, техніка й природознавчі науки. Був значно поповнений склад академії. У лютому 1936 ВУАН перейменували в АН УСРР.
Розстріляне відродження — літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.
Термін «розстріляне Відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Ю. Лавріненко. За десятиліття (1921—1931) українська культура вивести у світ тисячі письменників.
Початком нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт М. Ялового і самогубство М. Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».
Кульмінацією дій радянського режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Валер'ян Підмогильний, Григорій Епік, Марко Вороний, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням позасудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.
Робітники паровозоремонтного заводу читають журнал «Безбожник». Харків. 1930 р.
Зруйнована Миколаївська церква у Харкові. 1929 р.
Лекція 17. Західно – українські землі в 20-30 –х роках.
План:
Соціально-економічне становище українських земель у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини.
Партійне життя на західноукраїнських землях.
Проголошення незалежної Карпатської України.
Соціально-економічне становище українських земель у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини.
В ці роки ЗУЗ були у складі:
- Польщі ( Східна Галичина, Західна Волинь, Закерзоння),
- Румунії (Північна Буковина, Північна Бессарабія (або Хотинщина), Південна Бессарабія (або Придунайські землі)),
- Чехословаччина (Закарпаття).
Українці в Польщі становили дві громади: греко-католиків, понад 3 млн. яких проживали на землях Східної Галичини, і православних, які населяли Західну Волинь, Полісся і Холмщину (2 млн.) і входили раніше до складу Росії. Політика польського уряду щодо українців мала дискримінаційний характер. У 1924 р. було прийнято закон, який забороняв користуватися українською мовою в урядових установах. Скоротилася кількість українських шкіл, які переводили на двомовність, були закриті українські кафедри у Львівському університеті. Польський уряд широко запроваджував т.зв. осадництво, тобто роздавав польським переселенцям найкращі землі в краї і щедро фінансував їх. До 1938 р. у села Галичини і Волині прибуло 200 тис. поляків і 100 тис. - у міста.
Влітку 1930 р. по Галичині прокотилася хвиля підпалів польських маєтків. У відповідь уряд вживав т.зв. «пацифікації», в ході яких зазнавало жорстоких переслідувань українське населення. У 1934 р. у Березі Картузькій був створений концтабір, в якому тримали політичних в’язнів.
Галичина та Волинь (т.зв. «Польща-Б») залишалися нерозвиненими окраїнами, що постачали центральним регіонам Польщі («Польща-А») дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію. Близько 80% населення Західної України становили селяни і лише 8% припадало на промислових робітників, які працювали в основному в лісовій і нафтодобувній промисловості.
Нечисленне українське населення в Румунії потерпало ще більше. Румуни називали українців “румунами, що забули рідну мову” і навіть перекладали прізвища і назви сіл. Чехословаки не пригнічували закарпатців.