1. Поняття про соціальне, національне, державно-громадянське виховання молоді. Концепція сучасного українського виховання.

Національне виховання — виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно-істор. виявом загальнолюдського гуманіст. і демократичного виховання, забезпечує етнізацію дітей як необхідної та невід’ємної складової їх соціалізації. Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передавання молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, своєрідності на основі формування особистісних рис громадянина України. Націон. вихов. в українській школі орієнт. на історичні потреби нації, головна серед яких на сучасному етапі — державотворення. Проте загальна мета виховання— залучати молоде покоління до творчої участі у рідній культурі.Громадянське вихов. – формув. громадянськості,яка дає змогу людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною; Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу. формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати;— забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги

до батьків, жінки-матері, культури таісторії свого народу;— формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою; — прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших національностей, які мешкають на території України;

— виховання духовної культури особистості

2. Сутність процесу виховання як взаємодії педагога та учня.

Вих. – соц.. і пед.. організований процес формування люд. як особистості. Структура процесу вих..передбачає: оволодіння знаннями, навичками і правилами поведінки, формування почуттів, переконань, умінь, звичок поведінки. Кінцева мета вих. – підготовка особистості до повноцінного сусп. життя. Провідна роль – розвиток свідомості.

Процес вих. залежить від об’єктивних/суб’єктивних чинників. Об’єктивні – особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема, особл. розвитку соц.. сфери, відродження нац. традицій. Суб’єктивні – соц.-педагогічна діяльність сім’ї та громадських організацій, діяльність ЗМІ, закладів культури, церкви. Процес вих.. – двосторонній (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність залежить від рівня сформованості мотиваційної бази. Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини. Структур. елементи виховання: мета, завдання, закономірності, принципи, методи, засоби, результати виховання та їх коригування. Процес вих. ґрунт. на принципах: 1. Цілеспрямованість. 2. Поєднання пед. керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів. 3. Повага до особистості дит. + розумна вимогливість до неї. 4. Опора на позитивне в людині. 5. Урахування вікових та індивідуальних особливостей уч. 6. Систематичність і послідовність вих. 7. Єдність пед. вимог школи/сім'ї/громадськості. 8. Єдність свідомості й поведінки. 9. Природовідповідність. 10. Демократизація.