96.Бюджетний федералізм при побудові бюджетних си-стем зарубіжних країн.

Бюджетний федералізм представлений такою організацією бюджетних відносин, яка дає змогу в умовах самостійності й автономії кожного бюджету забезпечувати на території всієї країни її населенню однаковий і гарантований державою перелік суспільних послуг, а для цього органічно поєднувати фіскальні інтереси держави з інтересами її суб'єктів; розрізняти бюджетні повноваження, бюджетні видатки і доходи; розподіляти і перерозподіляти бюджетні ресурси між державним бюджетом і бюджетами місцевих органів влади, вирівнюючи бюджетну забезпеченість територій, які перебувають у різних соціально-економічних, географічних, кліматичних та інших умовах. Кожна федеративна держава має індивідуальну, властиву їй модель бюджетного федералізму, що сформувалася в певних історичних і політичних умовах.

Для бюджетного федералізму характерна самостійність суб’єктів федерації у визначенні власних податків. За умов бюджетного федералізму використовують перший спосіб розмежування доходів. Він передбачає чіткий поділ податків та інших доходів між центральним бюджетом, бюджетами членів федерації і місцевими бюджетами. Бюджетному федералізму властива самостійність суб'єктів федерації у запровадженні власних податків - фіскальний федералізм, У цьому разі надходження доходів можуть розщеплювати між окремими рівнями бюджетної системи, які відповідають різним рівням управління. Розрізняють дві основні групи моделей бюджетного федералізму - децентралізовані та кооперативні. Для децентралізованих моделей бюджетного федералізму характерна значна фіскальна автономія регіональних та місцевих влад, слабкість зв'язків між різними рівнями влади порівняно обмежене співробітництво. Кооперативним моделям бюджетного федералізму, навпаки, властиві тісна співпраця різних рівнів влади, активна політика центральної влади з подолання фіскальних дисбалансів на різних рівнях управління та фінансового вирівнювання. За таких моделей бюджетного федералізму центральна влада активно турбується про забезпечення єдиних стандартів громадських послуг у межах усієї території країни. Кооперативні моделі бюджетного федералізму характерні для більшості федеративних європейських держав, зокрема для Німеччини та Австрії.

У багатьох унітарних країнах у сфері внутрішніх міжурядових фінансових відносин активно почали застосовувати окремі принципи бюджетною федералізму. Це стосується розмежування між різними рівнями влади видатків та компетенції щодо їхнього здійснення. Центральна влада широко використовує механізм консультацій з місцевою та регіональною владою через відповідні асоціації Розширилась фіскальна автономія місцевої та регіональної влади Отже ек й фін децентралізації, нині х-ні для більшості зарубіжних унітарних країн, зумовили формування нового змішаного виду вн міжурядових фін відносин, що поєднують принципи як бюджетного унітаризму, так і бюджетного федералізму. Необхідно врахувати, що в умовах розвитку і зміцнення місцевого самоврядування, яке відбувається останніми десятиліттями в цілому світі й, зокрема, у Європі ,в унітарних країнах щораз більшого поширення набувають принципи бюджетного федералізму

97.Програмно-цільове бюджетування та його різновиди у міжнародній практиці бюджетного менеджменту. На концептуальній основі бюджетування у західних країнах розроблено і запроваджено низку аналітично-управлінських технологій оптимізації бюджетів усіх рівнів. Широко використовують різні складові системи програмно-цільового бюджетування: класифікацію витрат, визначення завдань, оцінювання ефективності.

Однією з новацій став бюджетний процес на збалансованій основі, запропонований у США.

Найважливішою перевагою бюджетного процесу на збалансованій основі є те, що бюджетні призначення щорічно розглядають централізовано щодо однакового ставлення до всіх претендентів на бюджетне фінансування. Крім того, бюджетний процес забезпечує ефективніший контроль над витратами, що посилює відповідальність органів управління, сприяє своєчасномувиявленню проблем.

Зменшене бюджетування передбачає скорочення фінансування нижче певного рівня, що забезпечує проведення урядової політики в поточний момент;

На форми і методи бюджетного менеджменту, обсяг і структуру бюджетних видатків можуть впливати стан економічної конюктури та темпи інфляції- обставини, які обумовлюють інкрементальне та декрементальне бюджетування.

За інкрементального бюджетування програм збільшують на величину вищу, ніж темпи інфляції. Нарахування обчислюють на підставі статистичних даних, а аналіз зосереджують на розробленні послідовного нарощування державних видатків.

У випадку декрементального бюджетування приріст видатків менший від темпу інфляції, що потребує певного скорочення бюджетних асигнувань. Скорочення найбільше стосується тих програм,які фінансують коштом щорічних бюджетних асигну­вань. Завдяки такому бюджетуванню можна досягнути значної економії коштів.

Метод послідовно постатейних бюджетів відобра­жає структуру бюджету в її традиційній формі переліку законодавчо закріплених доходів і видатків. Цей метод розроблення бюджетів зручний інформаційно.

Вартість одиниці послуг у межах фінансованих програм чи певних бюджетів визначає функціональне бюджетування. Його ідея полягає в координації функцій державних органів для економного витрачання асигнованих бюджетних коштів для запобігання дублюванню їхніх функцій і бюджетних перевитрат.

Серед програмних технологій першого покоління варто назвати систему «планування- програмування-бюджетування», яка максимально спрямована на необхідний результат, тому передбачає класифікацію різних державних цілей, узгодження дій державних органів для успішного їх проведення, програмування діяльності держави на кілька років й аналіз альтернативних програм, підвищення ефективності фінансового контролю.

На зміну системі «планування- програмування-бюджетування» та багатьох інших моделей першого й другого покоління прийшла система раціоналізації бюджетного вибору. Її вперше використали у Франції 1968р.Мета моделі- поліпшити підготовку прийняття рішень і контролю адміністрації. Її функціонування починається з аналізу проблеми як вихідної основи формування мети на базі конкретного відомства,визначення та вибору програми.

Водночас канадські спеціалісти створили систему політичного й витратного менеджменту, задум якої полягає в інтеграції витратних параметрів фінансових програм з рішеннями щодо їхнього використання. У межах цієї системи централізоване приймання рішень на макрорівні комбінують з децентралізованим витрачанням коштів на макрорівні. Розпорядники бюджетних асигнувань можуть вносити в кошториси лише незначні зміни і тільки такі, що відповідають цілям уряду та перебувають під його контролем

Програмне бюджетування - спосіб розроблення бюджетів, який фокусує увагу на алокації коштів окремими програмами та дає змогу кількісно виміряти вплив видатків на кінцеві результати реалізації програм.

Найпоширенішою версією програмного бюджетування є програмно цільовий менеджмент, який передбачає реалізацію таких етапів: формування ієрархічного реєстру цілей, визначення способів їхнього досягнення; розроблення програм як методу приймання фінансових рішень; інтеграція програм у предметно-матеріальній формі з їхньою фінансовою вартістю, складання програмно-фінансового плану з додатком аналізу та пояснювальної записки; документуваня та тиражуван­ня фінансової інформації для службового і публічного користування; організація виконання - визначення по­вноважень, компетенції, відповідальності правлінських структур та осіб, задіяних у реалізації програм.

Одним із інноваційних інструментів бюджетно­го управління є технологія нульового бюджетування. За цим методом складання бюджету кожен розпоряд­ник бюджетних коштів повинен щорічно доводити доцільність витрачання кожної статті кошторисних коштів