- •Курсова робота
- •Розділ 1. Методичні принципи і методи фізичного виховання в школі
- •1.1. Принцип свідомості й активності
- •1.2. Принцип наочності
- •1.3. Принцип систематичності
- •1.4. Принцип доступності
- •1.5. Принцип міцності
- •Розділ 2. Методи навчання у фізичному вихованні в школі
- •2.1. Методи використання слова
- •2.2. Методи забезпечення наочності
- •2.3. Методи практичних вправ
- •Розділ 3. Структура процесу навчання
- •3.1. Структура процесу навчання рухових дій
- •3.2. Практичні методи
- •3.3. Методи навчання рухових дій
- •3.4. Методи вдосконалення та закріплення рухових дій
- •Висновки
- •Список використаної літератури
Розділ 2. Методи навчання у фізичному вихованні в школі
2.1. Методи використання слова
Основними видами словесної передачі знань у процесі фізичного виховання є: пояснення, розповідь і бесіда.
Пояснення – це послідовний виклад закономірностей і правил, які потрібно дотримувати під час виконання вправи. На відміну від простого опису в поясненні велике місце займають докази ефективності визначеного способу виконання рухів. Пояснення повинно бути коротким, правильним і зрозумілим. При поясненні варто зосередити увагу учнів на самому головному; попутно рекомендувати питання з метою перевірити засвоєння викладеного і підвищити самостійність і активність думки учнів. Якщо зміст викладу складний, треба по ходу пояснення користуватися демонстрацією.
Розповідь – це послідовний, логічний виклад фактів або явищ у їхньому розвитку. Розповідь повинна бути образною і емоційною. У педагогічній практиці розповідь широко застосовується при ознайомленні учнів з новою грою, з фактами спортивного життя, з епізодами спортивних змагань і т.п. З дітьми молодшого віку заняття фізичними вправами проводяться у формі так званих рухових розповідей: окремі дії – епізоди розгортаються по ходу розповіді вихователя. Ці дії поєднуються яким-небудь загальним сюжетом.
Бесіда як запито-відповідна форма навчання звичайно сполучається з поясненням або розповіддю. По педагогічних задачах можна виділити три роди бесід: бесіди вступні; бесіди, спрямовані на повідомлення нових знань, і бесіди для перевірки засвоєних знань і ступеня усвідомленості учнями своїх дій [2].
Метою вступних бесід є підготовка учнів до розуміння навчальних завдань, до засвоєння нового навчального матеріалу (наприклад, пригадування раніше засвоєного матеріалу, що безпосередньо зв'язаний з досліджуваним), рішення ряду організаційних питань (розподіл учнів на підгрупи, вибір місця занять і ін.).
Бесіди, зв'язані з повідомленням нових знань, застосовуються в тому випадку, коли їсти можливість обпертися на попередній досвід і знання учнів, що дозволяють їм краще засвоїти новий навчальний матеріал (наприклад, навчаючи стрибкам і метанням,— на знання законів механіки).
З кваліфікованими спортсменами бесіди проводяться з метою спільного обговорення занять і виявлення помилок. Бесіда, як і розповідь, є основним методом при проведенні теоретичних занять.
Різновидом бесіди є розбір. Їм широко користуються з метою аналізу проведених спортивних заходів (змагань, прогулянок, походів).
До особливої групи методичних прийомів безпосереднього керівництва практичними діями учнів, відносяться вказівки, накази, команди, підрахунок. У ряді випадків при навчанні немає потреби описувати або пояснювати вправу. При невеликих помилках, особливо в процесі виконання дій, досить обмежитися простою вказівкою на те, що потрібно зробити («Вище голову!», «Прогнися!», «Відтягни носки!»). Наказ – це форма словесного впливу на вихованців з метою спонукання їх до негайного безумовного виконання або припинення тих або інших дій. Різновидом наказу є команда. Особливістю наказу є його стислість, точність і владність.
Виховне значення методів використання слова підсилюється, якщо в них виявляється особисте емоційне відношення педагога до того, що він викладає. Педагог повинний за допомогою слова не тільки передавати свої знання, але інтонацією, мімікою впливати на почуття, уяву і волю учнів.
Як своєрідний метод, що сприяє оволодінню різними якісними сторонами руху, а також розвиткові й удосконалюванню виразності руху (особливо в художній гімнастиці) використовується музика. Характер руху і характер його музичного оформлення повинні цілком відповідати один одному [2].
