Розділ 1. Методичні принципи і методи фізичного виховання в школі

1.1. Принцип свідомості й активності

Ведуча роль у навчанні і вихованні учнів належить педагогові. Однак ні знання, ні рухові уміння і навички передати учням безпосередньо не можна. Педагог може лише стимулювати прояв у них потрібної активності і свідомості. Говорячи про принцип свідомості й активності в навчанні, мають на увазі формування: 

а) свідомого відношення до цілей фізичного виховання і до своєї навчальної праці; 

б) свідомої й активної участі в самій учбово-тренувальній діяльності; 

в) самостійності в контролі й оцінці своїх рухових дій і досягнутих результатів.

Не завжди всі три фактори в процесі навчання виступають одночасно. Іноді учні усвідомлюють те, навіщо вони тренуються, але не осмислюють значення окремих навчальних завдань; іноді свідомо й активно вчаться, але не контролюють і не оцінюють результатів занять.

Роль педагога, таким чином, полягає насамперед у такій організації учбово-тренувального процесу, що стимулювала б свідоме відношення учнів до своїх дій і виховувала б у них самостійність і здатність до самооцінки. У ряді випадків позитивне відношення до учбово-тренувальної діяльності буває викликано безпосереднім інтересом до фізичних вправ, коли учнів захоплює сам процес виконання вправ. Але таке відношення не є стійким. Якщо будувати навчання тільки на емоціях, то це приведе до того, що учні стануть уникати труднощів і навчальна праця перетвориться в розвагу. Задачі навчання в цьому випадку будуть вирішуватися погано. Основою свідомого відношення до навчальної праці повинне бути розуміння мети фізичного виховання і змісту виконуваної роботи, усвідомлення її корисності для себе і для суспільства. Однак у багатьох випадках тільки цього для формування свідомого відношення до учбово-тренувальної діяльності, недостатньо. Потрібно ще визначений досвід, відомі умови діяльності, при яких учбово-тренувальні заняття стають життєво необхідною потребою.

Характер учбово-тренувальної діяльності знаходиться в безпосередній залежності від того, чим ця діяльність збуджується, тобто від її мотиву. Спостереження показують, що в процесі занять мотиви «зрушуються»: суб'єктивні мотиви, що виражаються словами «хочеться», «подобається», поступаються місцем перспективно-цілеспрямованим, що виражається поняттями «потрібно», «повинне», «необхідно» і т.п.

Протягом навчання і виховання виникають нові учбово-спортивні інтереси, нові цілі і мотиви діяльності. Установлення спочатку близької (наприклад, виправлення своїх фізичних недоліків), а потім і більш далекої (участь у змаганнях школи, вузу, заводу, міста і т.д.) перспективи є необхідною передумовою успішного навчання, а в остаточному підсумку і політичній свідомості учнів, коли учбово-тренувальна діяльність стає невід'ємною частиною прагнення бути корисними своїй Батьківщині і своєму народові [3].

Свідоме відношення до навчальної праці є й основною передумовою для активної діяльності. Творча активність учнів – це вища форма прояву свідомості. На заняттях варто широко користуватися різними завданнями, що вимагають від учнів систематичного поповнення спеціальних знань, міркувань і самостійних рішень (обґрунтоване складання вправ розминки і комплексу ранкової зарядки, спільна з педагогом участь у плануванні тренування й ін.).

Принцип активності зобов'язує також виховувати ініціативу і самостійність учнів в трудовій і суспільній діяльності. Один зі шляхів рішення цієї задачі – залучення їх у суспільно корисну роботу: ремонт спортивного інвентарю, підготовка спортивної площадки, проведення змагань і т.п. Варто також можливо ширше залучати учнів до суспільної роботи в якості фізкультурних організаторів, помічників суддів, інструкторів.

У підвищенні активності учнів чималу роль грає й особистість самого педагога. Якщо він завжди бадьорий, ініціативний і щиро прагне передати свої знання учням, то це буде викликати в них активність, життєрадісність, робочий настрій.

Усі довільні дії людини, у тому числі і фізичні вправи, є діями свідомими. У процесі освоєння нових дій, якщо навіть він відбувається неорганізованим шляхом, завжди має місце осмислювання рухів. Однак навчання стає раціональним і приводить до належних результатів, якщо осмислювання рухів є предметом спеціальної діяльності. Необхідно, щоб учні: 

а) розуміли зміст кожного окремого завдання; 

б) знали основні закономірності даної вправи (чому треба виконувати так, а не інакше); 

в) аналізували свої м'язові відчуття; 

г) знали й оцінювали результати своїх дій.

Викладач у своїй діяльності повинний керуватися наступними правилами, що випливають із принципу свідомості й активності:

1. Пояснювати мету кожного нового учбово-тренувального завдання і значення способів його виконання.

2. Учити самостійно знаходити причини помилок.

3. Відзначати й об'єктивно оцінювати успіхи учнів.

4. Практикувати завдання для самостійного їхнього виконання (на заняттях і поза заняттями).