1.2. Принцип наочності

Всяка учбово-пізнавальна діяльність на визначених етапах зв'язана з активним сприйняттям конкретних предметів, явищ або їхніх вірних зображень нашими органами почуттів. При погодженій роботі декількох аналізаторів (зорового, слухового, дотикального й ін.) той, якого навчають, більш точно сприймає навчальний матеріал. Тому наочність як дидактичний принцип варто розуміти не дослівно (від дієслова «дивитися»), а тлумачити його ширше, тобто як положення, що зобов'язує будувати процес навчання так, щоб у сприйнятті брало участь можливо більша кількість органів почуттів.

Наочне сприйняття здебільшого є початковою ланкою в процесі навчання. На етапі ознайомлення з фізичними вправами основна задача наочності – створення яскравого образа руху, чіткого його представлення. Ця задача вирішується за допомогою живого показу, образотворчої наочності (фото, малюнки, кінограми) і сучасними технічними засобами (навчальні фільми, кінокольцівки). Крім представлення про просторові характеристики руху формуються представлення про тимчасові характеристики (темпі в ритмі рухів). Для цього використовуються звукові подразники (підрахунки, удари, звуколідери, музичний супровід).

На етапі практичного розучування рухів з метою регулювання їх, нерідко звертаються до додаткових зовнішніх орієнтирів (дістати рукою підвішений м'яч, торкнутися коліном махової ноги якого-небудь предмета при стрибку в довжину з розбігу і т.п.). Такими орієнтирами можуть бути не тільки зовнішні предмети, але і частини власного тіла. Для орієнтування в часі і фіксації моменту своєчасного виконання якого-небудь елемента руху, застосовуються звукові засоби точної інформації.

Щоб створити представлення про м'язове зусилля, необхідного для правильного виконання руху, ти, що навчаються роблять або навмисний опір, або безпосередню допомогу, використовуючи шкірний аналізатор (натиском, підштовхуванням, створенням додаткової опори).

Завдяки такій системі орієнтирів той, якого навчають, одержує можливість керувати своїми рухами. Саме так забезпечується негайно поточний зворотний зв'язок, що дозволяє контролювати і регулювати рух не тільки за кінцевим результатом, але і по ходу виконання руху.

Засобом забезпечення наочності може бути і слово. Але в цьому випадку воно повинно бути образним, тобто таким, що визиває відповідне зорово-рухове представлення. Образне пояснення здобуває значення засобу наочності, коли воно знаходить опору в життєвому досвіді учнів, коли з зорової і рухової пам'яті можуть бути витягнуті по слову потрібні подібні представлення [20].

Різні засоби забезпечення наочності виконують різні функції. Тому, прибігаючи до цих засобів, варто визначати їхнє точне педагогічне значення. У фізичному вихованні вони застосовуються досить широко, однак не можна їх переоцінювати.

Забезпечуючи наочність у навчанні і вихованні, необхідно керуватися наступними правилами:

1. Визначити, яка педагогічна задача повинна бути вирішена засобами наочності.

2. Орієнтувати учнів на всебічне сприйняття рухів за допомогою різних органів почуттів.

3. Використовувати засоби наочності в міру необхідності, не перетворюючи наочність у самоціль.

4. Враховувати вікові особливості і загальну підготовленість тих, що займаються: чим менше вік і слабкіше підготовка, тим ширше застосовувати засоби наочності.