1. Види та характер ушкоджень тіла людини, що спричиняються гострими предметами.

Порушення анатомічної цілісності чи функцій людського органу або тканин, які виникли від дії кінетичної енергії будь-якого предмету, утворюють групу механічних ушкоджень. Вчення про ушкодження тіла людини складає окремий розділ медицини - травматологію.

Судово-медична травматологія вивчає окремі види ушкоджень, особливості яких мають значення для судово-медичної практики і потребують вирішення питань, що ставляться органами дізнання, попереднього слідства чи суду.

Ушкодження тіла людини можуть бути самими різноманітними і класифікуються за їх походженням у залежності від предметів, речовин чи зовнішніх факторів, якими вони спричинені, їх властивостей, наслідків тощо. До завдань судово-медичного експерта входить не лише конкретизація предмету, яким спричинено ушкодження (знаряддя, зброї) за особливостями і властивостями травми, але й визначення основного ушкодження, яке призвело до смертельних наслідків.

У залежності від характеру та особливості предмету і способу нанесення ним травми розрізняють ушкодження:

- від дії гострих предметів (що мають гострий кінець чи край);

- від дії тупих твердих предметів;

- спричинені вогнепальною зброєю;

- викликані хімічними факторами;

- від дії на людину факторів зовнішнього середовища (температура, барометричний тиск, іонізуюче випромінювання і т. ін.).

За властивостями ушкодження поділяють на анатомічні (рани, садна, синці, переломи, розриви внутрішніх органів, розчленування тіла) та функціональні (біль, шок, забиття і струс головного мозку чи серця).

За наслідками ушкодження можуть бути смертельними чи несмертельними. Останні поділяють на легкі тілесні ушкодження, середньої тяжкості і тяжкі (у відповідності до норм, що передбачені Кримінальним кодексом).

Гострі предмети, якими можуть бути спричинені ушкодження тіла, в залежності від їх призначення, будови деталей та, основне, механізму дії і способу нанесення ушкодження поділяються на: ріжучі (ніж, бритва, скельця скла, шматки металу); колючі (голка, цвях, шило, рапіра, стамеска); колючо-ріжучі (кинджал, кортик, фінський та окремі мисливські ножі); рублячі (сокира, тесак, шабля, лопата); пиляльні (ручні та циркулярні пили, бензопили тощо); комбінованої дії.

Головним у механізмі дії ріжучих предметів є натискання гострого краю знаряддя на тіло й рух впродовж. При цьому тиск на початку рани більший і зводиться нанівець наприкінці. Різана рана має типові ознаки. Краї у неї рівні, кінці гострі. При зведенні країв вона стає щілиноподібною, краї співпадають по довжині всієї рани. Довжина перевищує ширину, а глибина впродовж рани не рівномірна і може переходити у подряпину. Профіль рани клиноподібний, звужується донизу, а при порізі тіла під гострим кутом рана має вигляд окремого клаптя. В разі наявності нерівних, щербатих країв на предметі, яким зроблено поріз, рана може мати вигляд окремих розташованих впродовж невеликих клаптиків шкіри. На складках шкіри рана може бути зигзагоподібною, а на опуклих поверхнях має дугоподібну форму.

Важливе значення має локалізація різаних ран. Для ран, які нанесені власною рукою, характерним є розташування їх на внутрішній поверхні передпліч, передній поверхні шиї. У таких випадках за звичне мають місце декілька порізів, подряпини, рани на шиї розпочинаються зверху вниз і йдуть на скіс.

При захисті від нападу різані рани можуть локалізуватись на долонній поверхні (при захваті леза ножа) або ж на зовнішній стороні кисті руки чи передпліччі (при захисті від ножа рукою). Рани, які утворені під час самооборони, мають різний напрям і випадковість їх локалізації.

Причиною смерті від різаних ранах найчастіше буває велика втрата крові, не часто - шок як своєрідна реакція організму на травму, що характеризується сильним перезбудженням центральної нервової системи.

При ушкодженні колючими предметами шкіряні покрови пошкоджуються в місті дії гострого кінця, а при подальшому натисканні вони розсуваються внаслідок розтягування. Утворюється вхідний отвір, рановий канал, а інколи і вихідний отвір. Форма вхідного отвору залежить від форми і поперечного розрізу колючого предмета. Якщо предмет має грані, то отвір матиме проміні, які відходять від середини отвору і кількість яких відповідає кількості граней (ребер). Рановий канал може бути коротшим за довжину клинка, рівним цій довжині чи більшим за неї (при натисканні і заглиблюванні в тіло). При значній силі удару можливе ушкодження кісток.

Причиною смерті внаслідок поранення колючими предметами найчастіше буває ушкодження життєво важливих органів, гостра чи велика внутрішня кровотеча, повітряна емболія, інколи – шок.

Колото-різані рани утворюються внаслідок просування леза вздовж тіла і заглибленні гострого кінця предмета. Основною ознакою колото-різаної рани є те, що глибина рани більша за її довжину і ширину. Заглиблення гострого кінця леза в тіло супроводжується розрізом тканин. В залежності від форми загострення леза клинка рани мають різну форму. При двобічному загостренні клинка кінці рани з обох боків будуть гострими. При наявності обушка один кінець буде гострим, а інший - тупим (у формі знака оклику), причому при товщині обушка понад 2 мм від тупого П-подібного кінця рани відходитимуть навскіс на 1-3 мм два коротких надриви шкіри. При витяганні клинка може виникнути додатковий розріз і рана матиме форму "хвоста ластівки". При повторному зануренні клинка в тіло можуть виникати садна навколо рани внаслідок дії обмежувача або рукоятки клинка.

Глибина колото-різаної рани залежить від глибини занурення клинка і від частини тіла, у яку нанесено поранення. Крім того канал рани може закінчуватись у внутрішніх органах (трахея, серце) і це вносить певні складнощі у визначення довжини клинка. Визначають довжину каналу шляхом виготовлення зліпків, заповненням каналу контрастною речовиною та наступним рентгенологічним дослідженням.

На клинку гострого колючого чи колючо-ріжучого предмета можуть залишатись сліди крові, мікрочастки епідермісу, частки волосся, клітини внутрішніх органів, кісток, волокна одягу. Виявлення цих речових доказів за допомогою лабораторних методів дослідження займає важливе місце у ідентифікації знаряддя злочину.

Характерними ознаками рубаних ушкоджень є їх значна глибина і руйнування нижче розташованих і прилеглих кісткових тканин. Рубані рани спричиняються від удару загостреним лезом важких предметів якими можуть бути сокира, шабля, лопата, сапа та ін. Шкіряні рани при цьому мають рівні краї. Форма ран залежить від того, якою частиною леза нанесено удар, під яким кутом, з якою силою. На кістковій тканині залишаються сліди, що характерні для конкретного рублячого знаряддя, у вигляді дрібних валиків і борозен від зазублин на лезі, окремих нерівностей (трас). За такими слідами можливо проводити ідентифікацію знаряддя злочину. Нерідко має місце подрібнення кісток, можливе відокремлення пальців, кисті руки.

Причиною смерті від рубаних ушкоджень найчастіше стає травматизація життєво важливих органів, велика втрата крові, шок, повітряна чи жирова емболія.

Ушкодження пиляльними предметами в судово-медичній практиці зустрічаються не досить часто. Особливістю цих знарядь є механізм їх дії: ушкодження виникає внаслідок поступального чи зворотно-поступального руху великої кількості розташованих вряд дрібних колючо-ріжучих елементів при їх невеликому зануренні.

Краї ран мають характерний зубчастий вигляд з короткими симетрично розташованими подряпинами чи саднами. Поверхню розпилу утворюють борозни і валики. Кістки, на відміну від рубаних ран, пошкоджуються у одній площині. В глибині і на кінцях рани характерним є наявність часток кістки. За особливостями пошкоджень можуть бути виявлені групові ознаки знаряддя (ручна пилка, циркулярна, бензинова чи електрична пилка), ступінь розведення зубців, а іноді можливо за сукупністю ознак ідентифікувати конкретне полотно пилки.

Найчастіше пиляні ушкодження бувають наслідком нещасних випадків на виробництві чи в побуті. Можуть вони зустрічатись у випадках розчленування трупа з метою приховування злочину.