2. Визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень.

В результаті порушень анатомічної цілісності або фізіологічних функцій органів і тканин здоров'ю людини спричиняється певна шкода, що і визначає ступінь тяжкості тілесних ушкоджень. Встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень є найчастішим приводом для експертизи потерпілих, а також інших живих осіб. До завдань судово-медичного експерта обов'язково входить: встановлення наявності тілесного ушкодження і його медична діагностична характеристика (садно, крововилив, рана, перелом тощо.); з'ясування механізму утворення ушкодження; визначення давнини заподіяння; кваліфікація ступеню тяжкості ушкодження.

Судово-медична експертиза передбачає вивчення обставин виникнення ушкодження (за постановою, матеріалами справи), судово-медичне освідування, рентгенологічні, лабораторні, клінічні та інші дослідження, складання висновку.

У відповідності до положень діючого кримінального законодавства тілесні ушкодження поділяються на тяжкі, середньої тяжкості і легкі. Юридичні ознаки ступеню тяжкості ушкодження визначені нормами кримінального кодексу і викладені у його відповідних статтях. "Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень" (1995 р.) визначено медичні критерії цих ознак.

Так, небезпечними для життя визнаються: ушкодження, що проникають у порожнину черепа; відкриті і закриті переломи кісток склепіння та основи черепа за винятком переломів кісток лицевого скелета; забій головного мозку тяжкого ступеню; ізольовані внутрішньочерепні крововиливи; ушкодження, що проникають у канал хребта; закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі; поранення грудної клітки, які проникли в порожнину плеври; ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеню; кома, гостра недостатність життєво важливих органів; ушкодження великих кровоносних судин та ряд інших.

Тяжкими за результатом і наслідками можуть бути незагрозливі для життя ушкодження. До них відносяться такі, що викликали втрату будь-якого органу (частини тіла) чи втрату органом його функцій (зору, слуху, мовлення, статевої репродуктивної здатності тощо). Ушкодження органу, функція якого була втрачена раніше, оцінюється за результатами спричиненої тривалості розладу здоров'я (видалення сліпого ока і т. ін.).

До тяжких ушкоджень відноситься незгладиме спотворювання обличчя. До компетенції судово-медичного експерта не входить встановлення факту спотворювання, оскільки цей аспект виходить за межі медичних критеріїв. Судово-медичною експертизою встановлюється вид ушкодження, його особливості та механізм утворення, а також незгладимість. При цьому необхідно враховувати, що якщо для виправлення явних дефектів на обличчі необхідно і можливо провести косметичну операцію, то ураження усе ж таки визнається незгладимим. Наявність чи відсутність спотворювання встановлюється слідчим і судом з урахуванням всіх обставин справи.

Для кваліфікації ушкоджень за ступенем середньої тяжкості визначають: відсутність небезпеки для життя; відсутність тяжких наслідків; тривалий (понад 21 добу) розлад здоров'я; стійка втрата працездатності менш ніж на третину (від 10 до 33%). Такими ушкодженнями частіш за все бувають неускладнені переломи кісток, струс мозку, непроникні поранення зі строком загоєння понад три тижні.

Легкі тілесні ушкодження визнаються такими, якщо вони спричинили нетривалий розладу здоров'я (6-21 день) або нетривалу (до 10%) втрату працездатності, чи без нетривалого розладу здоров'я та втрати працездатності. До таких ушкоджень відносять переломи кісток носа, неускладнені рани, наявність значної кількості синців на тілі, садна, подряпини і т. ін.

Загострення перебігу попередніх хвороб, випадкові обставини, а також індивідуальні особливості організму (наприклад, спадкова гемофілія) при визначенні ступеню тяжкості тілесного ушкодження не враховуються.

Побої і мордування не відносяться до окремих видів тілесних ушкоджень. У даному випадку мова йде про тривале чи багаторазове спричинення болю особі внаслідок застосування до неї різних дій, якими можуть бути шмагання, щипання, коління гострими предметами, припікання, тимчасове припинення доступу повітря тощо. Експертом встановлюються лише наслідки ударів та тривалого спричинення болю, механізм такої дії і ступінь тяжкості отриманих ушкоджень. Оцінка дій винної особи (нанесення побоїв, мордування) входить до компетенції слідчого й суду.

Судово-медичною експертизою можуть встановлюватися різного роду обмани з боку обстежуваних щодо наявності чи відсутності у них тілесних ушкоджень та різного роду захворювань.

Під агравацією розуміють перебільшення хворою особою симптомів дійсно наявного захворювання, а також зменшення шляхом удавання дійсних результатів лікування. Дезагравація - приховування симптомів дійсно існуючої хвороби. Агравація може бути навмисною або на патологічній основі.

Симуляція – це зображення неіснуючого захворювання, удавана хвороба. Можлива також симуляція заподіяних наслідків розбійних нападів, згвалтувань, спричинення ушкоджень іншою особою. Симуляція може здійснюватися імітацією хвороби або поєднуватись з прийманням певних речовин, що викликають удавані симптоми. При цьому симулянт в дійсності не має намірів завдати шкоди своєму здоров'ю. Симулюватись можуть захворювання внутрішніх органів (невроз серця, тахікардія), органів дихання (кашель, туберкульоз легенів), сечостатевих органів (енурез), органів слуху, зору тощо.

Дисимуляція - навмисне приховування наявних захворювань, окремих симптомів з метою введення в оману відносно свого дійсного фізичного або фізіологічного стану. Наприклад, з метою вступу до навчального закладу чи запобігти звільненню з певної посади, дальтонізму - з метою отримання права керувати автомобілем. Можлива також дисимуляція у осіб, що вчинили напад і отримали ушкодження чи розлади здоров’я від жертви такого нападу, але намагаються їх приховати від правоохоронних органів.

При наявності ознак злочинів, що пов'язані з ухиленням від виконання законних обов'язків або з іншою корисливою метою, можливе проведення судово-медичної експертизи для встановлення факту самопошкодження чи штучно викликаної хвороби.

Найчастіше самопошкодження (калічення членів) спричиняють механічним способом - гострими предметами в ділянках кінцівок, рідше - груди, живіт, а також з застосуванням вогнепальної зброї.

Штучно можуть бути викликані хірургічні хвороби (атрофія кінцівок), хвороби органів зору, слуху, захворювання шкіри. Такі хвороби викликаються фізичними факторами, біологічними засобами, хімічними речовинами, лікарськими засобами. Наприклад вживання у великих дозах ефедрину і теофедрину викликає стани, що нагадують гіпертонічну хворобу, симптоми дизентерії викликають за допомогою проносних ліків (касторове масло, пурген).

Для експертного визначення факту самокаліцтва чи штучно викликаної хвороби об'єктивні дані медичних досліджень зіставляються з матеріалами справи - результатами огляду місця події, допитів свідків, потерпілих, обвинуваченого, відтворення обстановки і обставин події та іншими.