2. Історичні етапи становлення й розвитку судової медицини.

Судова медицина виникла й розвивалася в процесі тривалого застосування медичних знань для вирішення питань правової практики. Медичні знання при відправленні правосуддя застосовували з глибокої давнини. Повідомлення про такі факти трапляються у пам'ятниках писемності Давнього Риму, Давньої Греції, Індії, Китаю. Так, наприклад, відомий лікар Гіппократ (460 р. до н.е.) вивчав питання, які розглядаються в експертній практиці і сьогодні: про аборт і термін вагітності, життєздатність недоношених немовлят, тяжкість і смертельну небезпеку різних ушкоджень. Законодавством Давнього Риму вимагалася обов'язкова присутність лікаря при розгляді справ про насильницьку смерть, визначення "законності" пологів, встановлення опіки над божевільними, а в судовому процесі лікарям відводили роль більше суддів, аніж свідків.

У виданому в 1532 році в Німеччині Карлом V статуті "Кароліна" точно визначені випадки, в яких необхідно лікарське дослідження: огляд трупів у випадку вбивства чи самогубства (з вказівкою про порядок огляду); випадки дітовбивства; підозра на отруєння; справи про помилки лікарів; випадки заподіяння тілесних ушкоджень та низка інших.

Велике значення для розвитку судової медицини мало спочатку надання дозволу (XII-XIII ст.), а потім встановлення у XVIII ст. в більшості європейських держав обов'язку судово-медичного розтину трупа, порядок якого регулювався спеціальними інструкціями.

Перше офіційне розпорядження, що встановлювало проведення судово-медичної експертизи в Росії, передбачене Військовим Статутом Петра I (1716 р.), яким вказано на необхідність обов'язкового встановлення шляхом розтину трупа причини смерті при нанесенні побоїв і поранень: "Того ради зело потребно есть, чтобы, коль скоро кто умрет, который в драке был бит, поколот или порублен будет, лекарей определить, которые бы тело мертвое взрезали и подлинно разыскали, что какая причина к смерти его была, и о том имеют свидетельство в суд на письме подать и оное присягою своею утвердить". Всією медичною роботою, зокрема й проведенням судово-медичних досліджень, керували створені в 1797 р. Лікарські управи, які в своїй роботі спирались на "Генеральні правила, що належать до лікарсько-судової науки", перший офіційний документ, яким визначено порядок судово-медичного розтину трупа. У 1829 р. Медичною радою Міністерства внутрішніх справ затверджено "Правила для лікарів при судово-медичному огляді й розтині мертвих тіл". Пізніше, у 1842 р. в Росії було видано Статут судової медицини, яким зафіксовано структуру судово-медичної служби Росії і який фактично діяв до 1917 року.

Як окрема наука судова медицина бере свій початок з часу виходу наукових творів з судово-медичних питань. До перших з них відносять праці французького хірурга Амбруаза Паре (1579 р.) про пошкодження, про різного роду насильницьку смерть, про встановлення незайманості та ін. Італійський лікар Паоло Закхіас, особистий лікар Папи Римського, якого навіть називали "батьком судової медицини", у 1626 році видав грунтовний твір - "Судово-медичні питання", який на довгі роки став керівництвом для практиків. Вперше термін "судова медицина" для позначення ним окремої галузі медичних знань ввів німецький вчений Іоганн Бонн, який видав у Лейпцигу в 1689-1690 р. р. роботи "Про описання ран" і "Основи судової медицини". Поступово обсяг судово-медичних знань розширювався і судова медицина, що на початку поєднувалась з гігієною, виділилась в окрему медичну дисципліну.

Викладання судової медицини як навчальної дисципліни бере свій початок з другої половини XVIII століття. Перші лекції з лікарсько-судової науки були прочитані лікарем Ерзамусом в Московському університеті на його медичному факультеті. А з 1884 року в цьому університеті створена самостійна кафедра судової медицини і судову медицину почали також викладати на юридичних факультетах російських університетів. Вивчення дисципліни складалося з читання лекцій, демонстрації судово-медичних розтинів, занять із судового освідування живих осіб, лабораторного дослідження речових доказів.

Перший вітчизняний підручник з судової медицини було видано професором Петербурзької медико-хірургічної академії С.О.Громовим в 1832 р. За ініціативою професора цієї ж академії Є.В.Пелікана з 1865 р. почали видавати журнал "Архив судебной медицины и общественной гигиены". В 1847 році в Казані вийшов перший підручник з судової медицини Г.І.Блосфельда для юристів - "Начертание судебной медицины для правоведов".

Подальшому розвитку судової медицини сприяли праці та наукові розробки таких відомих вчених, як Ю.К.Тронн, Н.О.Облонський, М.С.Бокаріус, Ф.Ф.Ергардт, П.А.Мінаков, М.І.Райський. Суттєвий внесок в розвиток судової медицини належить знаменитому хірургу М.І.Пирогову. В 1841 році він видав спеціальний атлас "Анатомические изображения человеческого тела, назначенные преимущественно для судебных врачей". М.І.Пирогов провів понад 1000 досліджень трупів, зробив багато у вивченні вогнепальних ушкоджень, вперше описані ним ознаки вхідного і вихідного отвору вогнепальної рани мають значення і для сучасної медицини.

Судова медицина в Україні розвивалася в складі російської науки. Перша кафедра "лікарознавства" була створена в 1841 році на медичному факультеті Київського університету (нині - це Національний медичний університет в Києві). Навчальний процес проводився на базі Київського військового шпиталю. В різні роки кафедру очолювали відомі вчені і серед них: професор, судово-медичний експерт надзвичайно високої кваліфікації Ф.Ф.Ергардт (1857-1885 р.р.), організатор першого навчального музею професор М.О.Облонський (1889-1914 р.р.). З 1936 до 1970 року кафедру очолював один з найвідоміших судових медиків України професор Ю.С.Сапожніков, який 17 років очолював судово-медичну службу України, видав понад 120 наукових праць і в їх числі - надзвичайно змістовний і популярний у студентів юридичних вузів підручник з судової медицини. Після його смерті цю кафедру з 1971 до 1991 р. очолювала учениця і послідовниця Ю.С.Сапожнікова професор І.О.Концевич.

До найвідоміших кафедр судової медицини належать: кафедра Харківського медичного університету, яка була організована у 1835 році і на якій працювали видатний вчений, автор "Краткого курса судебной медицины" і підручника "Судебная медицина в изложении для юристов" та багатьох інших відомих праць, практичний експерт, професор М.С.Бокаріус, а потім і його син - професор М.М.Бокаріус; кафедра судової медицини Одеського медичного університету (створена в 1841 р.), завідувачем якої був всесвітньо відомий вчений професор М.І.Райський, автор понад 100 наукових праць з історії та теорії судової медицини; кафедра судової медицини Львівського медичного університету (заснована в 1898 р.); кафедра судової медицини Кримського медичного інституту (заснована в 1934 р.); кафедра судової медицини при Київській медичній академії післядипломної освіти (заснована в 1938 р.).

Перший Всеукраїнський судово-медичний з'їзд проходив у Харкові в 1925 році. Теоретичні та практичні питання судової експертизи обговорювалися на сторінках періодичних наукових видань - журналів "Архів кримінології і судової медицини", "Судебно-медицинская експертиза" та "Український судово-медичний вісник", який регулярно виходить з 1995 року.