Лісова ентомологія_конспект лекцій

лення — на стоячому чи вже зрубаному дереві (дивись И.Я. Шевирев "Загадка короедов").

Родина свердлики (Lumexylonidae). Середнього розміру жуки з вузьким і слабо хітинізованим тілом та короткими пильчастими вусиками. Вони мають руді надкрила і чорну нижню сторону тіла. Личинки точать ходи в деревині стовбура впоперек волокон. Дуже небезпечні шкідники деревини.

Родина шашелі (Anobiidae). Дрібні комахи, які пошкоджують деревину в приміщеннях. Серпоподібно зігнуті личинки мають 3 пари дрібних ніжок. Після виходу жука із деревини на ній залишається маленький круглий отвір.

Ряд сітчастокрилі (Neuroptera).

Різні за розмірами комахи (розмах крил — від 6 до 75 мм) із великими сітчастими крилами й тонким тілом. Вусики довгі, щетинкоподібні, булавоподібні, ниткоподібні або гребінчасті. Ноги бігаль-ні, з 5-члениковими лапками, іноді передні ноги хапальні. Личинки камподеоподібні, з витягнутими вперед і серпоподібно вигнутими верхніми щелепами. Лялечки вільні.

Сітчастокрилі — відносно невелика група комах. Відомо близько 4 тис. видів ряду. В Україні — 93 види, об'єднані в 9 родин (За-харенко, 1997). Незважаючи на незначне видове різноманіття, сітчастокрилі є звичайними мешканцями більшості біотопів на території нашої країни.

Личинки, а інколи й дорослі комахи — хижаки, живляться переважно комахами й кліщами. Найважливіше значення в біологічному захисті рослин мають представники родин золотоочок, гемеробі-їд, симферобіїд та пильнокрилів.

Родина золотоочки — Chrysopidae. Порівняно великі комахи з досить широкими, перламутрово або райдужно переливчастими крилами, від 19 до 50 мм у розмаху. Вусики щетинкоподібні, лоб плаский, без очок. Тіло звичайно зеленувато-жовтого забарвлення, з темними плямами. Личинка камподеоподібна з добре розвиненими грудними ногами. На грудних та черевних сегментах зобабіч тіла — парні горбки, вкриті великими щетинками з гачкоподібними кінцями. Яйця овальні, світло-зелені або жовтуваті, на довгих стеблинках.

Золотоочки активні вночі, самці й самиці летять на світло. Самиці живуть до 2 місяців, відкладаючи близько 800 яєць. За кількістю ефективних природних ворогів шкідників рослин ця родина най-численніша серед сітчастокрилих. Личинки золотоочок живляться попелицями, медяницями, дрібними гусеницями, личинками й яйцями колорадського жука, павутинними кліщами. Дорослі комахи золотоочки звичайної {Chrysopa carnea Steph.) живляться нектаром та паддю, а золотоочки семикрапкової (Ch. septempunctata Wesm.) й деяких інших видів — також і попелицями.

Ряд двокрилі (Diptera).

Комахи з однією парою перетинчастих передніх крил (рис. 19, в), інколи

— безкрилі. Голова куляста або напівкуляста, дуже рухома, з'єднана з грудьми тонкою стеблинкою. Ротові органи ріжучо-си-сні, лижучі, добре пристосовані до живлення рідкою їжею. Личинки червоподібні, безногі, лише у ни-

51

жчих форм зберегли головну капсулу. Лялечка вільна або покрита, в несправжньому коконі.

У світовій фауні відомо близько 100 тис. видів із цього ряду, з яких у європейській частині — 8300. Серед них чимало кровосисних і переносників збудників хвороб людини й домашньої худоби, споживачів залишків тваринного походження, нектару й запилювачів, рослиноїдних комах, зокрема небезпечних шкідників, а також паразитів та хижаків. Ряд двокрилих ділять на 2 підряди — довговусі й коротковусі.

Підряд довговусі — Nematocera. Представники цього підряду належать не менше як до 32 родин. Серед них — довгоніжки, галиці, комарі, мошки й багато інших груп кровосисних двокрилих.

Родина довгоніжки — Tipulidae. Зі шкідників рослин відомі болотна, або шкідлива, довгоніжка (Tipula paludosa Mg.), капустяна довгоніжка (Т. oleracea L), весняна довгоніжка (Г. vernalis Mg.) й ін.

Родина галиці — Cecidomyiidae. Дрібні комарики, 1—5 мм завдовжки, з вузьким струнким тілом. Дорослі не живляться, рідше — п'ють нектар рослин. Личинки живляться грибами, живими тканинами рослин (часто спричиняють утворення галів), а також є хижаками попелиць, листоблішок, кокцид, алейродид, трипсів, павутинних кліщів. З рослиноїдних комах рослинам шкодять гессенська муха (Mayetio/a destructor Say.), просяний комарик

(Stenodiplosis panic/ Plotn.), смородинова стеблова галиця (Thomasiniana ribis Mar.) та багато інших.

Підряд коротковусі — Brachycera. До цього підряду відносять 82 родини двокрилих комах.

Родина дзюрчалки, або сирфіди, — Syrphidae. Це велика родина, що налі-

чує 4500 видів. Дорослі мухи живляться нектаром та пилком і беруть участь у запилюванні рослин. В гніздах гуртових перетинчастокрилих мешкають та живляться за їх рахунок личинки утриманців (інквілінів). На листках рослин личинки хижих видів живляться попелицями, хе-рмесами, кокцидами, трипсами, дрібними гусеницями.

Родина злакові мухи — Chloropidae. В основному це дрібні (1—4 мм завдовжки), часто яскраво забарвлені мухи або ж із темними смужками на середньоспинці. На голові різко виділяється тім'яний трикутник. Крила зі спрощеним жилкуванням, інколи вкорочені до невеликих пластинок. Личинки без голови й без ніг, жовтуваті, частіше циліндричної форми, на заокругленому анальному сегменті з 2 короткими відростками або горбками, на яких розміщені дихальця. Лялечка — в несправжньому коконі. Більшість рослиноїдних видів живиться на рослинах з родин злакових, осокових та рогозових, інколи призводячи до утворення сигароподібних галів на стеблах. До цієї групи належить і багато шкідників злакових культур: шведські мухи

(Oscinella frit L. й О. pusilla Mg.), зеленоочка (Chlozops pumilionis Bjerk.) та ін.

Деякі види — сапрофаги, живляться тканинами відмираючої деревини, відмерлих частин рослин. Є й хижаки, чиї личинки живуть у яйцевих коконах павуків, оотеках богомолів або ворочках саранових і живляться яйцями; личинки деяких видів знищують кореневих попелиць,

52

Родина сновиги — Anthomyidae. Дрібні або помірних розмірів (2,5—11 мм завдовжки) мухи, забарвлення — від чорного до попелясто-сірого й жовтого. Очі у самців здебільшого сильно зближені або стикаються. Лобні щетинки розміщені паралельно у вигляді "алейки". За кормовою спеціалізацією личинки є рослиноїдними, сапрофагами, рідше — хижаками й паразитами.

Родина голотілки — Psilidae. Невеликі або середньої величини (З—9 мм) мухи з чорним, бурим, червонувато-жовтим струнким тілом. Віддають перевагу вологим тінистим місцям, зустрічаються в кронах дерев, на чагарниках, трав'янистих селерових та конюшині. Личинки розвиваються в коренях рослин або спричиняють утворення галів на гілках таволги, інших рослин.

Родина тахіни — Tachinidae. Одна з найбільших (до 5 тис. видів) і водночас дуже цінних за кількістю корисних паразитичних видів родин ряду двокрилих. Дорослі мухи живляться нектаром квіток, паддю, інколи — гемолімфою живителя. Личинки всіх без винятку видів є паразитами комах, переважно внутрішніми, рідше — зовнішніми. Серед них важливе значення мають паразити гусениць капустяної совки, непарного шовкопряда, личинок та дорослих жуків жужелиць, пластинчастовусих, листоїдів, довгоносиків, личинок пильщиків, а також клопів. Вкрай важлива група тахін, які паразитують на клопах-черепашках, на гостроголових та капустяних клопах, — це личинки різних мух фазій.

Ряд лускокрилі (Lepidoptera).

Ротові органи сисні. Крила вкриті лусочками. Самиці деяких видів безкрилі. Личинки (гусениці) крім 3 пар грудних ніг мають ще від 2—5 пар несправжніх ніг на черевці. Дуже чисельний ряд — включає кілька десятків родин. Основні з них:

Родина коконопряди ( Lasiocampidae). Середні та великі метелики без хоботка. Очі вкриті волосками. Гусениці волохаті. Заляльковуються в коконах. Шкодять лісовим та плодовим деревам — гусениці об'їдають листя.

Родина склівки (Aegeriidae). Метелики з прозорими крилами. Гусениці гризуть ходи в пагонах та деревині.

Родина червиці (Cossidae). У метеликів хоботок нерозвинений. Гусениці гризуть ходи в гілках та стовбурах плодових і лісових дерев.

Родина листовійки (Tortricidae). Невеликі метелики з трикутними передніми крилами. У стані спокою крила складаються дахоподібно. Гусениці об'їдають бруньки та листя, по-різному скручуючи їх.

Родина молі-строкатки (Gracilariidae). Дрібні метелики, попелястосірі. На пе редніх крилах рисунок з навкісних смужок. Задні крила з війками у вигляді бахроми. Молоді гусениці мінують, а старші скелетують листя, скручуючи його в трубки.

Родина молі горностаєві (Yponomeutidae). Дрібні метелики. Задні крила з ввігнутим переднім краєм і бахромою. Гусениці живуть сім'ями, обплітають павутиною листя та гілки; небезпечні шкідники садів та лісів.

Родина білани (Pieridae). Великі і середні метелики з булавоподібними вусиками, добре розвиненим хоботком. Крила в стані спокою піднімаються

53

вгору. Забарвлення крил біле або жовтувато-біле. Гусениці з дрібними волосками; деякі шкодять плодовим деревам, інші — сільськогосподарським рослинам.

Родина совки (Noctuidae). більшість середні за розміром метелики з товстим мохнатим тілом і характерним візерунком на передніх крилах, який складається головним чином з трьох плям. Частина вечорами летять на світло. Гусениці голі. Багато видів шкідники культурних і лісових рослин.

Родина чубатки (Notodentidae). Великі та середні з товстим тулубом метелики. У багатьох гусениць замість останньої пари ніг на кінці тіла є пара церків.

Родина хвилівки (Orgyidae). Великі та середні метелики з товстим, пухнастим тулубом. Хоботок нерозвинений. Гусениці волохаті, заляльковуються в рідкому павутинному коконі.

Родина п'ядуни (Geometridae). Багаточисельна родина. Широкотрикутні крила метелики тримають піднятими вгору або розпластаними. Гусениці голі з двома парами ніг на кінці черевця. Рухаються, вигинаючи тіло вгору наче вимірюючи п'ядами пройдений шлях.

Ряд перетинчастокрилі (Hymenoptera).

Дорослі комахи мають дві пари перетинчастих прозорих крил, із яких задні коротші за передні. Ротовий апарат гризучий або хлебтальний. Ряд з багаточисельними видами (одних бджіл більше тисячі видів). Ділиться на 2 підряди:

а) сидячочеревцеві; б) стебельчасті.

Підряд сидячочеревцеві (Symphyta). Черевце сидячого типу. Ротовий апарат гризучий.

Родина рогохвости (Siricidae). Імаго мають довге циліндричне тіло, дещо заго_ стрене ззаду, а у самок з подовженим голкоподібним яйцекладом. Личинки циліндричні, дещо зігнуті S-подібні, мають 3 пари коротких грудних ніг; вигризають ходи у деревині, сильно спресовуючи бурове порохно.

Родина пильщики — ткачі (Pamphiliidae). У імаго тіло широке, черевце часто сплющене зверху. Личинки без несправжніх ніг на черевці, але з добре розвиненими грудними ногами. На кінці черевця довгі трьохчленикові церки, живуть групами в павутинних гніздах (по 3—15 екз.), або поодинці у павутинних трубках; об'їдають листя і хвою.

Родина дипріоніди (Diprionidae), або хвойні пильщики. Імаго схожі на пильщиків — ткачів. У самок є короткий яйцеклад у вигляді пилочки. Личинки (несправжні гусениці) мають 3 пари грудних ніг і вісім пар несправжніх ніг на черевці; об'їдають хвою.

Підряд стебельчасті (Apoctita). Комахи мають висяче або стебельчасте черевце. У самиць є яйцеклад або жало. Личинки безногі. Деякі паразитують на інших комахах. Серед корисних: наїзники, яйцеїди, мурашки, бджоли. Є і шкідливі види (горіхотвірки).

54

Родина іхнеумоніди — Ichneumonidae. Паразитичні перетинчастокрилі. Дорослі комахи живляться нектаром, а личинки паразитують в яйцях, личинках і лялечках різних комах.

Родина браконіди — Braconidae. Паразитичні перетинчастокрилі. Дорослі комахи живляться нектаром квітів, гемолімфою живителя, а личинки є зовнішніми і внутрішніми паразитами комах, у тому числі й багатьох шкідників.

Родина афідіїди — Aphidiidae. Дуже дрібні перетинчастокрилі комахи, личинки яких є паразитами попелиць.

Родина сцеліоніди — Scelionidae. Дрібні перетинчастокрилі, личинки яких

— паразити яєць комах.

Родина трихограматиди — Trichogrammatidae. Дуже дрібні паразитичні комахи (менше 1 мм завдовжки) з підродини хальцид, з щільним і широким тілом, жовтого, бурого або чорного забарвлення з металевим полиском. Вусики короткі, булавоподібні з кільцями біля основи 1-го членика джгутика. Дорослі комахи живляться нектаром квітів, личинки паразитують в яйцях комах, здебільшого — лускокрилих і рівнокрилих. Кілька видів з роду трихограма розмножують на біофабриках і використовують для біологічного захисту рослин від шкідливих лускокрилих. Серед них — трихограма звичайна

(Trichogramma evanescens Westw.), еупроктидис (Т. euproctidis Gir.), безсамцева (Т. embryophagum Htg.) та інші.

Родина мурахи — Formicidae. Велика група перетинчастокрилих, що налічує понад 6 тис. видів. Вусики колінчасті, черевце з 1 — 2-члениковим стебельцем. Властивий поліморфізм — самці і самиці крилаті, причому самиці втрачають крила після спаровування. Живуть великими колоніями в гніздах

— мурашниках, які будують у ґрунті або в трухлявій деревині. Живляться живими й мертвими комахами, солодкими екскрементами попелиць та кокцид, насінням рослин, грибами, соком тощо.

Таким чином, значення мурах різноманітне. Серед них є ґрунтоутворювачі, руйнівники решток деревини, переносники збудників хвороб, охоронці попелиць і кокцид. Деякі види дуже корисні, оскільки знищують шкідливих комах.

55

ТЕМА 6 ЕКОЛОГІЯ ТА ДИНАМІКА КОМАХ

План:

1)Основні поняття й проблеми екології

2)Абіотичні фактори

3)Біотичні фактори

4)Антропічні фактори

5)Місце мешкання виду

6)Теорії масових розмножень шкідників та прогноз

Всі організми складають невід'ємну частину того середовища, в якому вони мешкають. Тому не можна уявити собі організми як щось незалежне від всієї сукупності зовнішніх умов життя. Взаємини організму з середовищем і наслідку цих взаємин вивчаються екологією (від грецьких слів oikos, або ekos

— житло, місцеперебування, і logos — наука).

Кожна комаха того чи іншого виду потребує певних умов для існування, розвитку і розмноження. Вона є невід'ємною частиною того середовища, в якому живе. Тому не можна вивчати комах як щось окреме, незалежне від сукупності зовнішніх умов життя.

У процесі господарської діяльності людини постала необхідність регулювати склад і чисельність комах, а це неможливо без пізнання цих явищ. Без знань екології неможливо також вирішувати теоретичні й практичні завдання захисту рослин.

Так і виникла наука "Екологія комах", що вивчає взаємозв'язки організмів комах і утворюваних ними угруповань із середовищем, в якому вони мешкають.

1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ Й ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЇ

Екосистеми й агроекосистеми. В природі організми живуть не ізольовано один від одного, а існують у вигляді угруповань, або біоценозів (ценоз — комплекс, угруповання).

Біоценозом називають історично сформований комплекс організмів, що включає рослини, тварин та мікроорганізми і займає певну ділянку середовища з більш-менш однорідними умовами існування. Будь-яке угруповання живих брганізмів і неживих компонентів (органічних, неорганічних), що складають функціональне ціле, в якому може відбуватись кругообіг речовин, розуміють як екосистему. Поняття "екосистема" є основною функціональною одиницею екології.

До виникнення землеробства всі екосистеми були природними. Вони склалися в процесі спільної еволюції біологічних угруповань з природними абіотичними факторами навколишнього середовища і є цілинними й перелоговими ділянками, а також лісами, болотами, заплавами річок й іншими ділянками земної поверхні, що функціонують у природі без істотного втручання людини. Природні екосистеми відрізняються збалансованістю, гнучкою саморегуляцією компонентів (гомеостаз).

56

Екологічні ніші шкідників. Реалізація потенціалу розмноження, виживання й налагодження трофічних зв'язків, а також життєвого циклу в цілому відбувається завдяки властивим шкідникам екологічним нішам. Під екологічною нішею в екології розуміють сукупність адаптацій, що забезпечують особині, популяції або угрупованню існування й відтворення потомства в екосистемах.

Розрізняють фундаментальні, або потенційні, екологічні ніші й реалізовані в тих чи інших умовах навколишнього середовища. Фундаментальні ніші завжди ширші за реалізовані.

Потенційні можливості біологічних видів до розмноження за наявності доступних кормових ресурсів і сприятливих умов надзвичайно великі. Наприклад, злакова попелиця за сезон розвивається в 15 поколіннях, даючи 60 нащадків у кожному. Теоретично потомство однієї партеногенетичної самиці до закінчення сезону могло б сягнути 6015. Якщо прийняти довжину тіла попелиці в 5 мм й уявно розставити комах у шеренгу, то такий ланцюжок обігнув би земну кулю вздовж екватора 7,5 млн разів.

Насправді ж такого розмноження не буває завдяки "опору середовища", або сукупній дії всіх (фізичних, біологічних й ін.) факторів смертності в реальному середовищі, через що даний вид попелиці не в змозі реалізувати свої потенційні можливості розмноження.

Взагалі на межі компромісу між потенційними потребами організму й "опором" конкретного середовища в процесі еволюції формуються екологічні ніші, що дають змогу популяціям виду зайняти певне місце й функціонувати в угрупованнях екосистем.

Екологічні дослідження. Вивчення дії різних факторів навколишнього середовища на плодючість та виживання організмів і їх впливу на зміни чисельності є одним з найважливіших завдань прикладних екологічних досліджень. Знання закономірностей зміни чисельності організмів у природі дає можливість прогнозувати ці зміни, з одного боку, й шукати шляхи зміни умов існування в несприятливому для розмноження шкідливих організмів напрямі — з другого.

Розшифрування складних взаємовідносин між організмами, вивчення їх екології ведуть на трьох рівнях — шляхом вивчення екології окремих особин (аутекологія), екології популяцій (популяційна екологія) й екології угруповань, або біоценозів (біоценологія).

Всю різноманітність екологічних факторів звичайно ділять на абіотичні, едафічні, біотичні й антропічні чинники.

2. АБІОТИЧНІ ФАКТОРИ

До абіотичних, або неорганічних, факторів відносять кліматичні (тепло, волога, світло, повітря та ін.), а також такі як сила тяжіння, сонячна радіація, склад та властивості атмосфери, радіоактивність, рельєф поверхні тощо. До цієї ж групи факторів часто відносять і ґрунтові, або едафічні: механічний і хімічний склад ґрунту, його температура, вологість тощо.

57

Температура. Більшість шкідників — пойкілотермні тварини (з непостійною температурою тіла). їх активна життєдіяльність можлива лише в межах певного діапазону температур, специфічних для кожного виду. За зниження або підвищення температури навколишнього середовища за ці межі настає холодове або теплове заціпеніння, що може призвести до загибелі організму. Верхні й нижні межі температур, у рамках яких можливий розвиток того чи іншого виду, називають температурними порогами розвитку. Діапазон температур у цих межах називають ефективними температурами.

Для завершення розвитку кожному організму потрібна певна кількість теплової енергії, тобто постійна для певного виду сума ефективних температур. У окремих видів від -1°С (зимовий п'ядун) до +10° (посівний ковалик). При пониженні температури за межі нижнього порогу комахи впадають в стан холодового заціпеніння або депресії. Верхній термічний поріг, як правило, не перевищує +50°С. За цією межею комахи впадають в теплове заціпеніння. Подальше зниження температури від нижнього порога та підвищення від верхнього призводить до летального кінця. Температуру між нижнім та верхнім порогами прийнято називати ефективною. Для кожної стадії розвитку комах потрібна певна сума ефективних температур (с.е.т.), яка є майже постійною для кожного виду. Підраховують суму ефективних температур за формулою:

teф=n (T-t),

де teф — сума ефективних температур; t — нижній поріг розвитку;

Т — середньодобова (декадна або місячна) температура повітря протягом періоду, коли відбувався розвиток;

n — кількість днів розвитку даної стадії або покоління взагалі. Для кожного виду, знаючи середньодобову температуру, поріг і тривалість розвитку можна обчислити суму ефективних температур і визначити строки появи шкідливої стадії. Так, для повного циклу розвитку дубової широкомінуючої молі с.е.т. дорівнює близько 1000°С. За даними суми ефективних температур, середньодобової температури, порогу розвитку і дати його настання можна визначити період ембріонального розвитку, строки вилуплення з яєць гусениць шкідника і початку мінування ними листя, що важливо для організації своєчасного проведення захисних заходів проти нього. Наприклад, згідно формули тривалість періоду розвитку яєць молі можна визначити за формулою: Якщо за період розвитку яєць дорівнює 100°С, а нижній (холодовий) поріг їх розвитку +5°С, то при середній температурі даної місцевості +15°С перші гусениці з'являться з яєць через 10 днів.

Слід мати на увазі, що особливо у весняний період розвитку молі сума ефектив них температур може помітно коливатись. Це пояснюється тим, що навесні, коли середньодобова температура повітря не досягла нижнього порога, вдень температура часто буває значно вищою від нього. Тому остання може стимулювати початок розвитку ще до того, як середньодобова температура перевищить цей поріг. Холодостійкість комах значною мірою визначається фізіологічним станом організмів. Вона підвищується при

58

збільшенні в організмі вмісту жиру і зменшенні вільної води. Тому, готуючись до перезимівлі, комахи при сприятливих умовах інтенсивно живляться. За вмістом в організмі жиру вже можна в деякій мірі прог_ нозувати перспективу їх розмноження. Однак розрахунки за методом ефективних температур часто дають значні відхилення від фактичних показників. Причинами цих відхилень можуть бути знижена вологість повітря або несприятливі умови живлення, що вповільнюють темпи розвитку, підвищені денні температури, за яких настає теплове заціпеніння організмів протягом певного часу, а також літня діапауза. За зазначених умов частина поколінь випадає. Відома мінливість показників суми тепла та порогу розвитку й у особин одного виду, але з різних частин ареалу. Все це слід враховувати при розрахунках за методом ефективних температур.

Не менш важливий вплив температури на виживання організмів і за значних похолодань. Холодостійкість залежить від багатьох факторів. Так, види з ареалу теплого клімату можуть загинути навіть за незначного зниження температури нижче нуля; деякі з них, як, наприклад, 7-крапкове сонечко, витримують сильні морози. Види, що зимують на рослинах відкрито (яйця попелиць, медяниць, плодових кліщів, гусениці яблуневої молі), витримують нижчі температури, ніж ті, що зимують у ґрунті, під сніговим покривом (колорадський жук, гусениці підгризаючих совок).

Особливо важливу роль у підвищенні холодостійкості відіграє фізіологічна підготовленість організму, що досягає максимуму в період зимової діапаузи. Так, у гусениць золотогуза, що перебувають у стані діапаузи, тривалість виживання при температурі — 15°С у 30 разів, а при — 10°С у 48 разів вища, ніж у гусениць, які живляться 1—2 дні. Згідно з численними дослідженнями, підготовка організму полягає в зв'язуванні вільної води гідрофільними колоїдами, накопиченні резервних речовин у вигляді вуглеводів та жирів, зниженні інтенсивності обміну речовин тощо.

Вологість середовища. Маючи малі розміри тіла й відносно велику випаровуючу поверхню, комахи, кліщі, нематоди в своєму розвитку значною мірою залежать від вологості середовища. В зв'язку з цим у них є різні захисні пристосувальні механізми для регулювання водного обміну. Наприклад, дорослі комахи, що мешкають у повітрі, мають товстішу кутикулу (жуки чорниші), додатковий восковий покрив (попелиці, кокциди), а лялечки — павутинний кокон. У процесі живлення комахи поповнюють запаси води, відсмоктуючи її з неперетравлених залишків їжі в задньому відділі кишечнику, а під час зимового спокою використовують метаболічну воду, що утворюється за окислення вуглеводів та жирів. Комахи, які мешкають у ґрунті й менше захищені від втрат води, при підсиханні верхніх горизонтів здійснюють вертикальні міграції.

Гігрофіли — види, приурочені до найбільш вологих місць мешкання голі слимаки, імаго стеблового метелика, комарі, сліпняки, більшість рослиноїдних нематод.

До мезофілів, тобто видів, що віддають перевагу помірній вологості, відносять озиму совку, лучного метелика та багатьох інших.

59

Ксерофіли — це сухолюбні види, найчастіше мешканці пустель та напівпустель (жуки чорниші, пустельна сарана). Але такий розподіл певною мірою умовний, оскільки в природі вплив вологості часто невіддільний від інших екологічних факторів, особливо температури й корму.

На життєдіяльності комах значною мірою позначається спільна дія температурний вологості. Так, у дослідах І.В. Кожанчикова (1941) найбільша плодючість метеликів озимої совки (840 яєць в середньому на 1 самицю) спостерігалася за температури 20°С і відносної вологості 85%. З підвищенням температури до 30°С плодючість знижувалася до 377 яєць, а при поєднанні цієї температури з підвищеною вологістю (95%) було відкладено лише 30 яєць. Від конкретних поєднань температури й вологості середовища залежать також тривалість розвитку й виживання організмів. Для оцінки впливу поєднань температури й опадів на комах у природних умовах застосовують методи графічного аналізу цих показників у вигляді клімограм.

Запропонований в 1982 році біогідротермічний показник умов, що склалися для розвитку хвоєта листогризучих видів та насаджень, в яких вони знаходяться, одразу ж знайшов широке застосування в практичній роботі працівників лісового господарства. Цей показник враховує не тільки погодні умови, біологію конкретного виду, який прогнозується, і базується на концепції про „критичний період" (КП) розвитку живих організмів, які в найбільшій мірі піддаються несприятливому впливу навколишнього середовища в молодому віці. Для хвоє – та листогризучих – це, відповідно, стадія личинок молодших віків.

Критичні періоди в розвитку основних хвоєта листогризучих шкідників та кількість генерацій, необхідних для аналізу погодних умов, що склалися для них

Для цих умов навколишнього середовища в першу чергу відносяться температура і опади. Однак, слід мати на увазі, що для різних видів при

60