30. Джерела погашення внутрішнього і зовнішнього державного боргу.

Внутрішній державний борг(D) – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг(DI) – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Джерелами погашення внутрішнього боргу є:

— бюджетні кошти;

— кошти, отримані від приватизації державного майна;

— нові запозичення.

Погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу в Україні забезпечують Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Національний банк України, Укрексімбанк як банк-агент уряду та уповноважені банки України. Погашення зовнішнього боргу проводиться з трьох основних джерел: із бюджету; за рахунок золотовалютних резервів, приватизації власності; із нових запозичень.

Процедура погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу за рахунок коштів державного бюджету здійснюється наступним чином:

Щомісячно Міністерство фінансів України направляє інформацію у вигляді графіка платежів по сплаті та обслуговуванню зовнішнього боргу Національному банку України для орієнтира. У Національному банку України відкрито поточний рахунок коштів державного бюджету в іноземній валюті на ім'я Державного казначейства для виконання платежів із зовнішнього боргу. За рахунок коштів, що концентруються на Єдиному казначейському рахунку за дорученням Державного казначейства Національний банк України купує іноземну валюту, в якій необхідно здійснити платіж на користь нерезидента згідно з графіком платежів.

Для проведення платежу Державне казначейство з Єдиного казначейського рахунку перераховує кошти в національній валюті Національному банку України для закупівлі іноземної валюти, після цього валюта зараховується Національним банком України на поточний рахунок Державного казначейства в іноземній валюті. За валютним дорученням Державного казначейства Національний банк України здійснює платежі на користь іноземного кредитора і списує суму перерахувань з валютного рахунку Державного казначейства.

Дисципліна Фінансовий аналіз

1. Роль фінансового аналізу в управлінні підприємством, його мета і завдання.

Фінансове становище підприємства (>ФСП) залежить від результатів його виробничої, комерційних і фінансової складової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, це позитивно впливає фінансове становище підприємства. І навпаки, внаслідок недовиконання плану з виробництва та реалізації продукції відбувається підвищення його собівартості, зменшення виручки та незначною сумою прибутків і як наслідок - погіршення фінансового становища підприємства його платоспроможності

Сталий фінансове становище у своє чергу надає позитивний вплив виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансову діяльність як частину господарську діяльність спрямовано забезпечення планомірного надходження й витрачання грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власної родини та позикового капіталу і найефективнішого її використання.

Фінансовий аналіз є оцінку фінансово - господарську діяльність фірми у минулому, сьогоденні й відіб'ється плановане майбутньому. Його мета - визначити стан фінансового здоров'я фірми, виявити слабких місць, потенційні джерела виникнення проблем при подальшою його роботи і знайти сильні сторони, куди фірма може зробити ставку. Оцінюючи фінансовий стан фірми по допомогу фінансового аналізу вдаються економічні суб'єкти, зацікавлені у отриманні найповнішої інформації про її діяльність.

Фінансовий аналіз дає можливість оцінити:

- майновий стан підприємства;

- ступінь підприємницького ризику, зокрема можливість погашення зобов'язань перед третіми особами;

- достатність капіталу для поточної діяльності і довгострокових інвестицій;

- потребу в додаткових джерелах фінансування;

- здатність до нарощення капіталу;

- раціональність залучення позикових коштів;

- обґрунтованість політики розподілу і використання прибутку;

-доцільність вибору інвестицій та ін. У широкому сенсі фінансовий аналіз може використовуватися:

- як інструмент обґрунтування короткострокових і довгострокових економічних рішень, доцільності інвестицій;

- засіб оцінки майстерності і якості управління;

- спосіб прогнозування майбутніх результатів. Сучасний фінансовий аналіз постійно змінюється під дією

2. Методи та прийоми фінансового аналізу.

Існують різні класифікації методів фінансового аналізу. Перший рівень класифікації виділяє формалізовані і неформалізовані методи аналізу.

До першої групи відносяться методи, в основі яких лежать досить строгі формалізовані аналітичні залежності. Відомі десятки цих методів; вони складають другий рівень класифікації. До формалізованих методів належать:

- класичні методи аналізу господарської діяльності та фінансового аналізу – ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий, відсоткових чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих та складних відсотків, дисконтування;

- традиційні методи економічної статистики – середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки показників у динаміці;

- методи математичної статистики вивчення зв’язків – аналізи кореляційний, регресивний, дискримінант ний, дисперсійний, факторний, коваріаційний тощо;

- економетричні методи – матричні, теорії міжгалузевого балансу;

- методи економічної кібернетики і оптимального програмування – системного аналізу, лінійного, нелінійного, динамічного програмування тощо;

- методи економічної кібернетики і теорій прийняття рішень – теорії графів, ігор, масового обслуговування, сітьового планування і управління.

Неформалізовані методи засновані на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не на строгих аналітичних залежностях. Застосування цих методів характеризується визначеним суб'єктивізмом, оскільки велике значення мають інтуїція, досвід і знання аналітика:

- експертні оцінки найчастіше використовуються для надання кількісної оцінки якісним характеристикам;

- імітаційне моделювання дозволяє досліджувати можливі зміни об’єкту на прикладі умовної моделі;

- системи показників дають змогу проводити аналіз за певними напрямками: система показників для оцінки фінансової стійкості; рентабельності; інвестиційної привабливості тощо;

- аналітичні таблиці використовуються для узагальнення та підвищення наочності матеріалу, що надається.

Практика фінансового аналізу виробила його основні прийоми. Серед них можна виділити шість:

- горизонтальний (часовий) аналіз – порівняння кожної позиції з попереднім періодом;

- вертикальний (структурний) аналіз – визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції на результат у цілому;

- аналіз трендів – порівняння кожної позиції в інформації з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто, основної тенденції зміни показника, очищеної від випадкових впливів і індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда формують можливі значення показників у майбутньому, а отже, ведеться перспективний прогнозний аналіз;

- аналіз відносних показників (коефіцієнтів) – розрахунок відносин між окремими позиціями в інформації, визначення взаємозв'язків показників;

- порівняльний (просторовий) аналіз – порівняння зведених показників як всередині підприємства за окремими структурними підрозділами, так і з показниками конкурентів, середньогалузевими та середньогосподарськими;

- факторний аналіз – аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих чи стохастичних прийомів дослідження. Факторний аналіз може бути як прямим, коли результативний показник ділять на складові частини, так і зворотнім, коли його окремі елементи складаються в загальний результативний показник.

Фінансовий аналіз діяльності підприємства проводиться за допомогою різних типів моделей, що дозволяють визначити структуру та ідентифікувати взаємозалежності між основними показниками. Можна виділити три основних типи моделей: дескриптивні, предикативні і нормативні.

Дескриптивні моделі, відомі також як моделі описового характеру, є основними для оцінки фінансового стану підприємства. До них відносяться побудова системи звітних балансів, представлення фінансової звітності в різних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, система коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності тощо.

Предикативні моделі – це моделі прогнозного характеру, що використовуються для прогнозування доходів підприємства і його майбутнього фінансового стану. Найбільш розповсюдженими з них є розрахунок точки критичного обсягу продажу, побудова прогнозних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу, моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі дозволяють порівняти фактичні результати діяльності підприємств з очікуваними, розрахованими, наприклад, по бюджету. Ці моделі використовуються в основному у внутрішньому аналізі фінансового стану. Вони зводяться до встановлення нормативів по кожній статті витрат, по технологічних процесах, видам продукції, центрам відповідальності і до аналізу відхилень фактичних даних від цих нормативів.