10. Джерела фінансування бюджетного дефіциту.

Джерелами покриття дефіциту виступають: 1) державні позики; 2) грошова емісія..

Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Державні позики класифікуються за різними ознаками. Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку даної країни. Зовнішні пов’язані з надходженням ззовні – від кредиторів

інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями. За способом мобілізації розрізняють державні позики, які пов’язані з випуском в обіг державних ЦП, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою

випуску ЦП здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних осіб. На підставі угод можуть надаватись міжурядові кредити та кредити від міжнародних фінансових інституцій. За термінами надання державні позички поділяються на коротко-(до 1р.), середньо-(1-5р.) та довгострокові(5-20р.).

Використання держ.позик вимагає таких передумов:

- наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів держави;

- довіри з боку кредиторів до держави;

- заінтересованості кредиторів (досягається за рахунок високих гарантій повернення боргу і процентної політики);

- наявності реальних доходів від використання позичених грошових коштів, які дають можливість повернути борги і сплатити %.

Використання державних позик вимагає визначення джерел погашення боргу, якими є:

- додаткові податкові надходження, які отримує держава завдяки зростанню ВВП на основі інвестування позичених коштів;

- підвищення рівня оподаткування;

- зменшення видатків;

- випуск нових позик.

Емісія грошей є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме тому вона спричинює інфляцію – знецінення грошей. Грошова емісія може використовуватись тільки в умовах жорсткого контролю за використанням цих грошей. І на сьогоднішній день використання грошової емісії для фінансування бюджету офіційно, як правило, у тому числі й в Україні, забороняється. Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного дефіциту реальним і повноцінним є державні позики.

11. Бюджетні інструменти фінансового регулювання.

Фінансове регулювання – це система регламентування розподільних відносин у суспільстві в цілому і у суб’єктів господарювання. Функціонування системи фінансового регулювання забезпечується за допомогою фінансових інструментів: податків, внесків і відрахувань, субсидій та дотацій.

Податки, а також податкові платежі і збори відображають місце бюджету в складі фінансового механізму. Саме вони відіграють вирішальну роль в складі фінансового механізму. Вони відбивають рух вартості від юридичних і фізичних осіб до держави, їх сплата веде до зменшення доходів платників. Держава може свідомо використовувати податки з метою регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Така цілеспрямована податкова політика і характеризує дію фінансового

механізму і роль бюджету у ньому. Розглядаючи податки як фінансові регулятори, слід пам’ятати про певну суперечність між їх фіскальною і регулюючою функціями. Сутність фіскальної функції полягає у забезпеченні бюджету достатніми, сталими і регулярними доходами. Регулююча функція обумовлена прагненням кожного платника заплатити менше. Саме на цьому і будується регулююча дія оподаткування – ставки, пільги, методика визначення, порядок сплати тощо. Внески до фондів цільового призначення мають більш виражену функцію державної акумуляції цільових коштів, хоча

їм властивий і певний регулюючий вплив. Аналогічно характеризуються і відрахування у централізовані галузеві і корпоративні фонди. Податки і податкові платежі та збори діють у комплексі з іншими фінансовими інструментами – внесками і відрахуваннями.