6. Київський літопис хіі ст.,

Він склав основу Іпатіївського літописного зводу. Побудований на літописі князів Ігоря Святославича, Володимира Глібовича, інших місцевих літописах, усних переказах і оповіданнях. Саме в тій частині літопису, що присвячена Володимиру Глібовичу, вживається назва «Україна» за 1187 р. стосовно південноруських земель та їх жителів, які межували з половцями. Ці землі, розташовані по обох боках середнього Подніпров'я, значно раніше дістали в народі назву Україна як країна, як держава. По мірі розширення зв'язків з північно-східними та західними землями, заселеними українським етносом, майже вся Київська Русь стала ототожнюватися з етнонімом «Україна».

Ки́ївський літо́пис — одна з найдавніших пам'яток історії та літератури Київської Русі, складова частина Іпатіївського списку. Є продовженням «Повісті временних літ» і попередником Галицько-Волинського літопису, охоплює події 1118—1200 років. Дослідники вважають, що текст, який дійшов до нас, упорядкував бл. 1200 ігумен Видубицького монастиря у Києві Мойсей на основі літописних зведень, складених при княжих дворах у різних землях Русі, з певними скороченнями і доповненнями. Наявність різних авторів, неоднаковий рівень їх освіти і таланту відбилися на підході до викладу подій, стилі, оцінках фактів. Київський літопис складається з порічних записів, у які вплетені літописні оповідання, військ, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та інших. Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та головна тема Київського літопису — Київ і Київська земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі проти іноземних завойовників. До Київського літопису включено окремі літературні твори — повість про вбивство Андрія Боголюбського 1174, повість про похід Ігоря Святославича на половців 1185 та інші Київський літопис — твір майже суто світський, церковним питанням приділено дуже мало уваги. Мова його наближена до тогочасної живої народної з деякими церковнослов'янськими елементами, з використанням діалогів, прислів'їв, висловів історичних осіб. Найширше представлена загальновживана і військова лексика. Привертають увагу описи окремих подій і характеристики осіб, подані надзвичайно мальовничо. Стиль викладу діловий, урочистий. Переклад сучасною українською мовою здійснив Леонід Махновець.

7. Галицько-Волинський літопис хііі ст.

У Галицько-Волинській державі дістала подальший розвиток літописна традиція Києва. Найвидатнішою пам'яткою історії є Галицько-Волинський літопис як один з перших українських прозових творів, що став продовженням «Повісті минулих літ» і Київського літопису. Цей унікальний твір створений щонайменше п'ятьма високоосвіченими літописцями-укладачами, які були ґрунтовно обізнані з працями візантійських та західноєвропейських авторів. Умовно Галицько-Волинськии літопис ділиться на дві частини: Літопис Данила Галицького та Волинський літопис. Перша частина починається з відомостей про загибель Романа Мстиславича, княжіння його дружини Анни і вступ на престол Данила. Його вигнання з Галича і повернення, про боротьбу проти ординського ярма. Друга частина присвячена княжінням у Володимирі Волинському Василька Романовича, його сина Володимира та Мстислава Даниловича. Він складається з різних оповідань історичного змісту, створених у період 1201-1292 рр., закінчується розповіддю про початок литовської колонізації України. Галицько-Волинський літопис проливає світло на ідейну спрямованість поглядів його авторів. Можна стверджувати, що вони були патріотами своєї землі, прихильниками могутності Руської держави, її цілісності і незалежності, слави руської зброї і військового мистецтва. Червоною ниткою через літопис проходить обґрунтування права галицьких князів на володіння всією Південно-Західною Руссю, включаючи стародавню столицю Київ.