1. Розв. Іст. Світогляду у період Ст. Греції

Батьківщиною історіографії стала Антична Греція. Тут в І тис. до н.е. з’явилися тексти, в яких їх автори спробували дати послідовну картину подій минулого. Найважливішим у цьому було те, що грецькі мислителі почали розглядати минуле не як красиву легенду, а як реальну дійсність, що вже відбулась і правда про яку може бути корисною для кращої організації теперішнього людського співжиття.

У епоху архаїки поступово у свідомість давніх греків проникає уявлення про лінійний характер часу. Коли лінійна концепція часу стала надбанням грецьких філософів, виникли сприятливі умови для історіописання. Бачення природного і суспільного буття через призму лінійності часу уможливило систематизацію подій минулого у послідовності їх розгортання. Таке упорядкування інформації про минуле дало змогу побачити, що частина подій мають певну схожість між собою, тобто, вони ніби повторюються. Водночас, упорядкування подій, згідно з концепцією лінійності часу дало змогу виявити обумовленість одних подій іншими.

Геродот відомий насамперед тим, що написав 9 книг «Історії». Праця присвячена описові греко-персидських війн кінця V ст. до н.е. Фукідід написав свій головний твір – «Історію»у 8-ми книгах. Головним предметом дослідження «Історії» Фукідіда стала Пелопоннеська війна, передусім, політичні і військові події. Одним з талановитих продовжувачів античної традиції був афінянин Ксенофонт (бл.430 – 355 рр. до н.е.) – автор численних історичних та літературних творів. («Грецька історія»).

Давньогрецькі філософи також не залишили поза увагою питання реконструкції і збереження подій минулого. Для них це було важливим в контексті формування своїх власних філософських систем. Сократ, Платон, Арістотель .

Осібно в елліністичній історіографії стоїть творчість видатного грецького історика Полібія. В Римі Полібій завершив свою грандіозну працю «Всесвітня історія» в 40-а книгах. Варто зазначити, що повністю збереглося лише 5 книг, а інші дійшли до нас у фрагментах завдяки цитуванню в творах інших істориків. Науковим завданням цієї праці стало поєднання минулого «Сходу» (елліністичного світу) і «Заходу» (Риму).

2. Іст. Праці ст. Римлян

Започатковує римську історіографію на латинській мові Марк Порцій Катон Старший (234 – 149 рр. до н.е.). Написав він також і твір на історичну тематику «Початки», в якому спробував висвітлити історію Риму.

Вершиною римської історіографії стала творчість Тіта Лівія(59 р. до н.е. – 17 р. н.е.). Твір, що приніс Лівієві світову славу отримав назву «Римська історія від заснування міста». Це була грандіозна праця, яка ледь вмістилася у 142 книгах (збереглося 35). Лівій у своєму творі ідеалізував «римський народ». Для цього він навіть використовував явні вигадки й фантазії. Текст праці Тіта Лівія містить грандіозну картину зовнішніх і внутрішніх війн, усобиць і чвар, описи битв, церемоній, засідань сенату, промов політиків.

Поряд з Тітом Лівієм у римській історіографії почесне місце займає Публій Корнелій Таціт (бл.55 – бл.117 рр.). Найвідомішими працями Таціта стали «Германіка», «Історія», «Аннали». У «Германіці» він подав інформацію про племена і народи, які мешкали за Рейном. Славу історикові принесли інші роботи: «Історія», написана близько 110 р. і «Аннали» – написана після 117 р. Ці праці збереглися не повністю. Згідно з хронологією викладених в них подій, ці праці слід розташувати в такій послідовності: спочатку «Аннали», а потім «Історії». «Аннали» розпочинаються з 14 р. – року смерті Августа і викладають історію правління імператорів Тіберія, Калігули і Нерона до смерті останнього у 68 році. «Історія» охоплює період з 69 р. по 96 р., коли при владі перебувала династія Флавіїв.

Свою нішу в римській історіографії зайняв сучасник Таціта Гай Светоній Транквілл(бл.70 – бл.140 рр.). Крім «Життя дванадцяти цезарів», яка майже повністю збереглась, інших творів Светонія не залишилось.