64. Обєктно-орієнтоване програмування як засіб створення складних програм. Поняття обєкта. Мова Delphi.

Об’єктно - орієнтоване програмування створене для опису складних програм.

Ідея об’єктно - орієнтованого програмування полягає в інкапсуляції (об’єднанні) даних і засобів їх опрацювання (методів) у тип, який називається класом. Конкретною змінною певного класу і є об’єкт.

Об’єкт – це така програмна структура, компоненти якої є взаємопов’язаними елементами даних різних типів процедур та функцій, що використовують ці дані.

Прикладами об’єктів можуть бути елементи керування у вікні: кнопки, списки, текстові поля тощо.

Мова програмування Object Pascal ґрунтується на використані наступних основних принципів:

• Інкапсуляції;

• Наслідування:

• Поліморфізму.

Інкапсуляція – це комбінування даних із процедурами та функціями, які ці дані використовують. У результаті такого об’єднання отримують нову структуру даних, яка називається об’єктом.

Наслідування – означає можливість побудови ієрархії об’єктів, в якій новий рівень ієрархії використовує можливості існуючих рівнів.

В побудованій ієрархічній структурі кожен породжений об’єкт має право доступу до об’єкта породжуючого.

Поліморфізм – визначає можливість визначення єдиної по імені дії (процедури чи функції), яку можна використати одночасно до всіх об’єктів у ієрархічному ланцюжку.

В мові Object Pascal для опису об’єкта використовується наступна синтаксична конструкція:

Type < ім’я типу > =object

< опис елемента даних >;

< опис заголовків підпрограм >;

end.

Структура опису об’єкта аналогічна структурі опису запису.

Елементи даних називають полями, а підпрограми називають методами.

Методи відображають властивості об’єкта.

Конкретну змінну об’єктного типу називають екземпляр типу (екземпляром класу).

Оголошується екземпляр типу за правилом:

Var <ім’я змінної >:<ім’я об. типу>

Візуальне програмування Delphi застосовують для розв’язування задач в яких головна мета не отримати результат і вивести його на екран, а оформити результати на екрані. Результати виводяться на форму(вікно для конструювання розв’язку) де можна застосовувати елементи керування: текстові поля, поля редагування, кнопки... Такі елем. наз. об’єктами-компонентами. ВП виникло на основі об’єктно-орієнтованого прогр., як засіб автоматизації процесів ООП. Користувач розв’язує різноманітні задачі шляхом добирання компонентів і надання потрібних значень їхнім властивостям. Для опрацювання числових та інших даних створюють підпрограми-процедури(методи об’єктів)

Основний принцип ВП – це принцип візуального конструювання розв’язку за допомогою компонентів.

Суть ВП полягає в конструюванні розв’язку поставленої задачі методом вставляння компонентів(візуальних заготовок) у форму, наданні значень їхнім властивостям і в застосуванні чи створенні методів, потрібних для розв’язання задачі.

шкільних підручниках та обирає більш оптимальний з них,

75. ознайомлення з необхідним програмним забезпеченням, установка або налагоджування його на комп'ютерах у класі;

76. робота по розробці сценарію уроку та підготовка конспекту (плану) уроку, обов'язкової перевірці всіх завдань практичного характеру на комп'ютері;

77. учитель повинен продумати можливі нестандартні ситуації в роботі учнів за комп'ютером і передбачити можливі шляхи їх виправлення з обов'язковою апробацією цій шляхів за комп'ютером.

 Організація i проведення різних типів уроків з інформатики.

Лекція. Термін «лекція» має 2 змісти: це і форма, і засіб. Лекція завжди фронтальна. Вона може підтримуватися комп'ютером як засобом наочності і демонстрації і, якщо дозволяє обладнання кабінету, проводиться в комп'ютерному класі. Вчитель може заздалегідь підготувати для учнів комп’ютерний варіант конспектів навчального матеріалу. При наявності таких конспектів посилюється самостійне керування пізнавальною діяльністю, знімається побоювання не записати щось важливе.

Оптимальна форма конспекту: ліворуч в вигляді тез вже надруковано головне в навчальному матеріалі, праворуч залишається місце для коментарів учнів. Це призводить до індивідуалізації навчальної діяльності, розгортання розумових операцій учнів. З іншого боку, «гарантований» конспект дозволяє деяким учням слухати «вполуха», тут все вирішує мотивація, інтерес до предмету.

Семінар. Семінар є перехідною формою від фронтальної до індивідуальної роботи і тому зберігає своє значення при вивченні інформатики. На семінарах зручно виробляти домашинні навики і вміння, тому що створювати алгоритм або освоювати незнайому середу прямо за екраном можуть лише деякі учні. Працювати без попереднього вивчення інструкції неефективно по відношенню до машинного часу і до самопочуття учнів. Нарешті, потрібна адекватна форма роботи для колективного осмислення того, що зроблено на комп'ютері. Інколи комп'ютер може відволікати деяких учнів від суттєвості того, що учень за допомогою комп'ютерних програм розв’язує.

Лабораторне заняття. Лабораторне заняття є основною формою роботи учнів в комп'ютерному класі. Нерідко відбувається швидке розподілення фронтальної діяльності на індивідуальну або групову роботу навіть при загальному вхідному завданні. Вирішальну допомогу вчителю виявлять заздалегідь підготовані інструкції до роботи.

Індивідуальний практикум. Індивідуальний практикум - більш висока форма роботи в порівнянні з фронтальними лабораторними роботами. Його характерні риси: різнотипність завдань по рівню і складності, більша самостійність, більша опора на підручники, довідковий матеріал, більш складні питання до вчителя.

Прикладом завдання для практикуму може бути укладання опису або інструкції до нової програми. В цілому ця форма заняття є перехідною до позаурочної форми роботи. При проведенні уроку-практикуму учні виконують за комп'ютером більш об'ємне (складне) індивідуальне завдання, ніж при виконанні лабораторної роботи, в межах 1-2-х уроків. Робота вимагає синтезу знань і вмінь по цілому розділу курсі. Вчитель головним чином забезпечує індивідуальний контроль за роботою учнів.