2.2. Дослідження питання про масштаби наслідків трагедії

Питання, скільки городян і захисників загинуло при спаленні-взятті Батурина, досить важливе для розуміння масштабу трагедії. Виведення більш-менш реальної цифри втрат, яких зазнала Гетьманщина від вояків Меншикова, нейтралізує безпідставні історичні спекуляції на цю тему, як у плані завищених оцінок (30 тисяч), так і занижених (1–3 тисячі).

Щоб дати аргументовану відповідь на ці «спростування», потрібно в першу чергу знати: ймовірну чисельність мешканців гетьманської столиці у 1708 р.; кількісний склад захисників фортеці; кількість населення, військовиків, яким вдалось уникнути розправи.

Населення Батурина у 1666 році нараховувало 3175 мешканців. Протягом 40 років існування гетьманської столиці відбувалися якісні зміни у складі її населення. Три щорічні великі ярмарки у Батурині сприяли розвитку ремісництва, купецького прошарку. Зрозуміла річ, новий статус міста як гетьманської столиці сприяв зростанню у ньому кількості громадян. Гетьманська адміністрація, канцелярія додали Батурину щонайменше 200–300 дворів. Адже генеральна старшина мала велику кількість обслуги, відповідні військові, судові служби та органи. Крім цього, стабілізація життя в Гетьманщині сприяла збільшенню родин: старшини, заможні козаки заводили по 5–10 і більше дітей. Таким чином Батурин, як зазначає М.Домонтович у своєму історико-статистичному дослідженні, «став приймати вигляд справжнього міста, значно розширився і зробився багатолюдним» [8, с.234]. Населення його за всіма ознаками на початок ХVІІІ століття максимально зросло до 7–8 тисяч. Батурин мав десь до 1000–1100 дворів. Дуже великого механічного приросту мешканців гетьманської столиці не могло бути: причиною цьому – втрати козаків під час постійних військових походів, подальше розселення батуринців по нових хуторах, слободах. Та й землеволодіння під Батурином мали сталий характер, великі ж сім’ї не забезпечували всіх членів родини належними засобами до існування. Місто змушувало надлишок робочої сили або ремісникувати, або виштовхувало за свої межі, на незаселені землі.

Скільки ж людей загинуло у вогні 2 листопада 1708 року? Значною мірою відповідь на це запитання можна дати, проаналізувавши опис Батурина, зроблений на початку 1726 року. Хоч пройшло 17 літ після розорення, центральна частина міста, за ним, залишалась пусткою. Обгорілі поруйновані будівлі заросли бур’янами і чагарниками. Автори опису вказують на «пустые неогороженные дворища» по всьому місті [11]. Загалом опис нараховує близько 647 дворів (щоправда, разом з прилеглими хуторами). Власне батуринськими можна назвати лише 444. Залюдненими були лише 428 дворів. У частині наявних дворів господарювали жінки – Мотря Василиха, Юсчиха Куциха та ін. Це вказує на те, що багато родин втратило своїх господарів. Важливо зауважити, що не у всіх 428 дворах проживали мешканці, які пережили 1708 р. Дослідники нарахували 17 новопоселених осіб. Таким чином на попелищах оселилося лише 411 вцілілих залишків батуринських родин.

Опис не показує кількість людей у дворах. Безперечно, після 2 листопада 1708 року вони мали значно нижчу насиченість, ніж в середньому по Гетьманщині. Якщо припустити, що у кожній родині, яка залишилась після погрому, врятувалось у середньому по 3 особи (що малоймовірно) і це становило 1233 батуринців (411 дворів по 3), то підсумкова цифра втрат все одно вражаюча – 5800–6700 жителів (7–8 тисяч мешканців Батурина до 2 листопада 1708 р. мінус 1233 тих, кому вдалось сховатися, втекти). Важливим підтвердженням наведених тут підрахунків є повідомлення англійського посла Чарльза Вітворта, який інформував із Москви про втрати мирного населення в Батурині: «Зарізано жорстоко шість тисяч чоловік без огляду на вік і стать» [4, с.243].

Меншиков прихопив для себе непоганий ясир. Лише через багато років бранці повернулися на рідні згарища.

Захоплені зненацька, відчайдушно оборонялися сердюки. Після двогодинного бою лише невелика їх частина ціною значних втрат прорвалася крізь щільне кільце оточення. 2000–2400 осіб загинули у герці або були спіймані й закатовані.

Вдалося втекти й Дмитру Чечелю, він ледве добрався до свого родича. «Однак кум его, – повідомляє Лизогубівський літопис, – в селі Обмочевкі, когда он утікал,... пошел, ознаймил войту и прочим и так взяли его и поймали и отдали великоросиянам» [8,с.370]. Невідома доля козаків Лубенського, Миргородського й Прилуцького полків. Якщо останніх завдяки Носу Меншиков міг амністувати, то інших – навряд. Секретар похідної канцелярії Карла XII Цедергельм у своїх нотатках зауважував, що більш як 1000 козакам, які стояли на валах, вдалося пробитися через ворота.

Підрахунки С. Павленка збігаються з повідомленнями англійських газет, які користувалися інформацією царської головної квартири над Десною за 16 листопада 1708 р. «London Gazett» 29 грудня 1708 р. писала, що Меншиков у Батурині «залогу... в числі 6 тисяч наказав вирубати». Він же, як зазначає «Дейлі Курант» (3 січня 1709 р.), «по здобутті наказав вирубати 5–6 тисяч козаків» [4, с.243]. Приплюсуємо до цієї цифри 6–6,5 тисячі мирних городян, приблизно тисячу мешканців навколишніх сіл (беремо за мінімальними розрахунками) й отримуємо разом 11–12,5 тисячі жертв.

У всіх містах і містечках, зайнятих російською армією, вивішували царські укази до українського народу, а поряд для страху «голови на коли взоткнуті були» [9] полонених сердюків і козаків, взятих у гетьманській столиці.