3.1. Програма соціологічного дослідження. Методологічний розділ

Теоретична основа соціологічних процедур дослідження - збору, обробки й аналізу інформації називається програмою КСД. Цільний текст прог­рами конче потрібний, якщо соціологічне дослі­дження проводить група соціологів: кожен учасник має чітко усвідомлювати значення тієї чи іншої процедури, завдання і цілі, які стоять перед виконавцями КСД. Соціологові ж, який проводить КСД самостійно, не обов'язково самому для себе писати програму. Однак і він мусить з'ясувати для себе, що, для чого і як він збирається досліджу­вати, тобто сформулювати для себе мету й завдан­ня дослідження, визначити, який метод (методи) збору інформації він використовуватиме, які емпі­

На початку со­ціолог не знає, як розв'язати цю су­перечність (з'ясу­вати це якраз і є завданням КСД), але зафіксувавши таке «знання про незнання» - соці­альну проблему, він може визна­чити носія проб­леми - об'єкт дос­лідження

Підставою, приводом до проведення соціологічного дослідження є проблемна ситуація. І перше, що має бути у програмі, - точно і правильно сформульовані проблема та мета КСД, його об'єкт і предмет.

Проблема соціологічного дослідження ок­реслює суперечність, яка існує в соціальній дійс­ності. Предмет КСД містить ті елементи і властивості об'єкта, які в найпов­нішому вигляді розкривають проблему. Скажімо, проблема КСД пов'язана зі ставленням до музики. Тоді об'єктом будуть носії такого ставлен­ня - конкретні соціальні чи демографічні групи. Пошук же в об'єкті найповніших виявів проблеми неминуче виведе дослідника на зовнішній вплив на ставлення до музики (суспільне та домашнє вихо­вання) і на внутрішні ціннісні орієнтації, соціаліза­цію особи. Усе це й буде предметом такого КСД.

Усвідомлення проблеми, об'єкта та пред­мета дослідження дають змогу чітко визначити, що, для чого та и чи треба вивчати. Адже саме на етапі формулювання проблеми та цілі може з'ясуватися, що розв'язання саме цієї конкретної проблеми не потребує соціологічного дослідження. Скажімо, керівництво навчального закладу доручило соціологам вивчити відвідування лекцій із профільних дис­циплін. Сформувавши проблему і мету, соціолог дійде висновку, що со­ціологічне дослідження з цього приводу не потрібне: тут досить подиви­тися журнали відвідувань чи провести переклички¹.

Намагаючись виразити суть проблеми і досліджуваного предмета, соціолог виділяє ті поняття й категорії, які становлять цю суть. Вони - своєрідні віхи на шляху дослідження, бо диктують напрям пошуку шляхів розв'язання проблеми і тому потребують особливої уваги, вичерпної інтерпретації. «Інтерпретація понять... здійснюється через низку послідов­них етапів. На першому етапі проводиться переведення проблемної ситу­ації у формулювання наукових термінів. На дальшому етапі кожне поняття цього формулювання розкладають на такі операційні складові, які потім можна досліджувати за допомогою кількісних методів»². Інтерпретація понять - надзвичайно важливий елемент програми, оскільки помилкова інтерпретація може порушити логіку всього дослідження, звести соціологічна манівці, до характеристики явищ, вивчати яких він не збирався, або які мають другорядне значення³.

Формулюючи мету дослідження - пізнати певні властивості, зв'язки і відношення, СОЦІОЛОГ володіє певною інформацією шодо суті проблеми, яка вивчається: щось із цього приводу він читав, щось довелося спостерігати, щось знає з інших джерел. Ці знання дають йому змогу робити при­пущення щодо загальних результатів майбутнього дослідження, причин та наслідків тих явищ, які він вивчає. Тобто исунути гіпотезу, яка є наступ­ним елементом програми.

Відмінність наукової гіпотези від звичайного припущення полягає в тому, що:

1. Вона мас грунтуватись на засадах загальносоціологічної теорії.

2. Наукова гіпотеза не має суперечити аргументованим і дове­деним науковим твердженням.

3. Не суперечити дідомим і перевіреним фактам. Якщо серед та­ких фактів с хоча б один, з яким соціологічна гіпотеза не узгоджується, її слід відкинути або переформулювати.

Факти, з якими співвідноситься гіпотеза, мають бути справді переві­реними. Вважають, наприклад, що пересічний читач починає читати газети з останньої сторінки. Однак результати більшості кваліфікованих соціоло­гічних досліджень доводять, що це не так: інтенсивне і глибоке сприймання газетного тексту маємо тоді, коли аудиторія читає внутрішні сторінки.