Додаткове обстеження

З метою уточнення діагнозу, проведення диференціальної діагностики з іншими захворюваннями хворому призначається рентгеноскопія і рентгенографія шлунка, фіброгастроскопія з біопсією та цитологічним або гістологічним дослідженням отриманого матеріалу, клінічні й біохімічні аналізи крові, дослідження шлункового соку. Рентгенологічне дослідження є одним з основних методів і найчастіше передує застосуванню інших спеціальних методів діагностики, саме тому правильність рентгенологічного висновку визначає подальшу тактику.

Рентгенологічна картина при раку шлунка залежить від характеру росту, локалізації і розміру пухлини. Найчастіше під час рентгеноскопії виявляється виразка, дефект наповнювання, ригідність стінок шлунка (рис. 12.4).

Рис. 12.4. Рак антрального відділу шлунка.

Згідно даних деяких дослідників, у початкових стадіях раку шлунка рентгенологічний метод за інформативністю поступається ендоскопічному, але на сьогодні при використанні сучасної апаратури і метода одночасного подвійного контрастування можливості рентгенологічного дослідження значно розширились і діагноз раку шлунка встановлюється у 82,5% хворих. Так, наприклад, для візуалізації пухлин в області дна шлунка на ділянці великої кривизни від стравоходу до проекції воріт селезінки, що традиційно погано доступний звичайному рентгенівському дослідженню, використовують парієтографію. Це складна рентгенологічна методика, поєднує одночасне накладення пневмоперитонеуму (внутрішньоочеревинна інсуфляція газу) і подвійне контрастування шлунка (барієва суспензія + вуглекислий газ). Газовий міхур усередині шлунка на фоні екстрагастрального газу полегшує це завдання.

Рис. 12.5. Парієтографія.

Проте рентгенологічний метод при всіх його перевагах не позбавлений діагностичних помилок, які можна розділити на дві великі групи: об’єктивні та суб’єктивні.

Об’єктивні помилки, в основному, пов’язані з можливостями апаратури, що включає якість плівок, екранів, фізичних якостей рентгенівських промінів, щільності й розмірів новоутворень, глибини їх розташування, наявності контрастного середовища.

Суб’єктивні помилки можуть зумовлюватись недосвідченістю лікарів-рентгенологів, незнанням клініки хвороби, анатомії, порушенням методології та послідовності проведення й опису результатів дослідження.

Для того, щоб максимально знизити частоту хибно негативних висновків необхідно слідувати правилу: при обстеженні кожного хворого в першу чергу треба підтвердити або виключити пухлинну патологію.

Японське товариство ендоскопістів у 1962 році запропонувало класифікацію ранніх форм раку шлунка, під яким мають на увазі карциноми, що локалізуються у слизовій оболонці й підслизовому шарі, з метастазами у реґіонарні лімфовузли або без них. Згідно цієї класифікації, розрізняють три типи раннього раку шлунка: І тип – виступаючий; ІІ тип – поверхневий, що поділяється на підтипи: а) піднесений, b) плоский, с) заглиблений; ІІІ тип – увігнутий (рис. 12.6).

Рис. 12.6. Макроскопічні форми раннього раку шлунка (схема).

Рис. 12. 7. Фіброгастроскопія. Рак шлунка (дивись відео – натиснути Ctrl та лівою кнопкою миші на посилання).

Як правило помилки, що виникають при ендоскопічному обстеженні, важко поділити на суб’єктивні та об’єктивні. Помилки можуть виникати під час:

1. візуального виявлення пухлинної патології;

2. інтерпретації макроскопічних знахідок;

3. взяття морфологічного матеріалу.

Оцінки тільки візуальних ознак раку недостатньо, так, наприклад частота гіпердіагностики початкових форм раку органів шлунково-кишкового тракту складає 25–59,6%, гіподіагностики – 8–15%. Тому зрозуміла наполегливість, з якою ендоскопісти намагаються морфологічно підтвердити діагноз.

Слід прагнути точніше встановити стадію хвороби. Значну роль у цьому відіграє обстеження легенів, ультразвукове сканування печінки, лапароскопія. Так, завдяки використанню лапароскопії можна уникнути пробної лапаротомії у 60–90% хворих. Остаточне визначення стадії процесу найчастіше здійснюється під час операції.

Найбільш частими змінами у крові є підвищення кількості лейкоцитів і прискорення ШЗЕ, зниження гемоглобіну.

З метою корекції порушень, що мають місце з боку різних органів і систем, і можливим оперативним втручанням необхідно мати дані про стан органів дихання, серцево-судинної системи, функції нирок, печінки, гомеостазу, визначити групу крові й резус-фактор. За наявності ускладнень (стеноз, перфорація пухлини, кровотеча, непрохідність) обстеження скорочують до мінімуму.