Групування за стадіями

Стадія 0	Tis	N0	M0
Стадія І	T1	N0	M0
Стадія ІІА	T2 T3	N0 N0	M0 M0
Стадія ІІВ	T1 T2	N1 N1	M0 M0
Стадія ІІІ	T3 T4	N1 Будь-яке N	M0 M0
Стадія ІV	Будь-яке Т	Будь-яке N	M1
Стадія IVA	Будь-яке Т	Будь-яке N	M1a
Стадія IVB	Будь-яке Т	Будь-яке N	M1b

Клінічна картина

Клінічні прояви раку стравоходу поділяють на три основних групи: 1) симптоми ураження стравоходу; 2) загальні симптоми та 3) симптоми втягування у патологічний процес сусідніх органів.

Першу групу складають симптоми, викликані звуженням просвіту стравоходу, порушенням його прохідності та інфільтрацією стінки стравоходу пухлиною (дисфагія, відчуття повноти й розпирання за грудиною, збільшене виділення слини, неприємний присмак у роті, нудота, зригування вжитою їжею, неприємний запах з рота), а також різного характеру больові відчуття.

Утруднення в проковтуванні їжі – найбільш характерна ознака раку стравоходу, що виявляється у 70–95% хворих. Розрізняють три види дисфагій: 1) функціональну рефлекторну, зазвичай ранню; 2) механічну – симптом розвиненого або занедбаного раку; 3) змішану – механічне звуження стравоходу й викликаний ним рефлекторний спазм м’язів.

У початкових стадіях захворювання дисфагія може виникнути раптово при поспішній їжі й проковтуванні великих порцій твердої їжі. Запивання рідиною або викликана самим хворим блювота зазвичай усуває дисфагію, і хворий на тривалий час може забути про неї і тільки повторні напади cтають причиною звернення до лікаря.

Далі дисфагія стає стійкою, поступово збільшуючи інтенсивність, або ж має характер частих нападів гострої дисфагії. При цьому у виникненні дисфагії відіграють роль прояви спазму, що підтримується місцевими запальними процесами, а також звуження прогресуючою пухлиною просвіту стравоходу. Хворий починає приймати їжу маленькими порціями, ретельно пережовує, не вживає певні продукти. Через деякий час дисфагія стає настільки вираженою і стійкою, що виникає навіть при прийомі рідини. Хворий починає худнути.

У пізніших стадіях захворювання, поряд зі зростанням дисфагії і болісності при проходженні їжі, з’являється розширення стравоходу. При виникненні різкого звуження стравоходу з’являються відчуття повноти й розпирання за грудиною, зригування, зумовлені накопиченням їжі у супрастенотичному розширенні стравоходу з порушенням перистальтики. Регургітація більше виражена при високих локалізаціях раку. На відміну від шлункового блювання, блювотні маси складаються з неперетравленої їжі. Вільної соляної кислоти у блювотних масах немає. Деякі хворі викликають стравохідну блювоту самостійно для поліпшення свого стану. У деяких випадках може з’явитись раптове покращення проходження їжі внаслідок розпаду пухлини.

Хоча у деяких хворих і спостерігається зниження апетиту, це досить рідкісний симптом, оскільки частіше хворі почувають себе зголоднілими; іноді спостерігається також відраза від м’ясної їжі, надимання живота, змінюється характер випорожнень (закрепи або проноси). Проноси частіше спостерігаються у хворих на кардіоезофагальний рак.

У 10–30% хворих як прояв хронічної непрохідності стравоходу виникає посилене виділення слини, інтенсивність якого прямо пропорційна ступеню звуження стравоходу. Гіперсалівація має рефлекторне походження.

Важливим симптомом раку стравоходу є біль, що може бути самостійним або пов’язаним з дисфагією. У занедбаних стадіях причиною болю може бути проростання пухлини у хребет.

Поряд із симптомами ураження стравоходу мають місце загальні симптоми, що у деяких хворих можуть мати перевагу перед місцевими чи навіть випереджати їх. До цих симптомів належать швидка втомлюваністьсі, зниження працездатності, схуднення, анемія, підвищення температури, порушення сну. Всі вони є наслідком інтоксикації, кровотечі з пухлини, інфікування останньої. У деяких хворих причиною гіпертермії може бути втягування блукаючих нервів у процес. Зменшення кількості вживаної їжі та рідини призводить до схуднення, зневоднення організму, згущення крові.

До симптомів втягування сусідніх органів належать ураження поворотних нервів, що проявляється охриплістю голосу; респіраторні порушення у вигляді виснажливого кашлю, що спостерігається при проростанні пухлини в бронх; ураження симпатичного стовбура з появою синдрому Горнера. При проростанні пухлини в легеню і плевру може виникнути пневмонія, абсцес легені, емпієма плеври. Результатом проростання пухлини можуть також бути стравохідно-бронхіальна нориця, перикардит, медіастиніт, кровотеча з великих судин.

У деяких хворих на рак стравоходу можуть переважати симптоми, характерні для захворювань інших органів. У зв’язку з цим виділяють ларинго-трахеальну, серцеву, плевро-пульмональну, гастритичну, невралгічну й змішану “маски”. Частота їх виявів складає 51%. Існування цих “масок” пов’язане, перш за все, з локалізацією пухлини. Так, для раку шийного відділу й верхньої третини грудного відділу стравоходу характерні симптом глоткової недостатності, що виникає внаслідок ураження нервового апарату глотки, порушення синхронного акту ковтання, недостатня ізоляція носоглотки від середньої частки глотки. Вона характеризується потраплянням харчових мас у носоглотку, дихальні шляхи. Ураження поворотних нервів викликає охриплість голосу. При проростанні в трахею з’являється кашель.

Рак середньої третини стравоходу найчастіше проявляється дисфагією та болем. Дисфагія швидко прогресує, періодично виникає «стравохідне» блювання, поступово посилюється біль, з’являються загальні симптоми.

У клінічній картині раку нижньої, наддіафрагмальної третини стравоходу й раку кардії провідним симптомом також є зростаюча дисфагія, поряд з якою мають місце симптоми загального порядку, особливо анемія. У хворих цієї групи часто спостерігається стенокардія рефлекторного походження, в зв’язку з чим хворий може тривалий час лікуватись у терапевта або кардіолога.