Література:

1. Щепотин И.Б. Диагноз в клинической онкологии. Краткое пособие для студентов-иностранцев и интернов / Щепотин И.Б., Зотов А.С., Миронюк С.И. – К., 2004. – 12 с.

2. Шпарик Я.В. Довідник онколога. Випуск третій / Шпарик Я.В. – Львів: “Галицька видавнича спілка”, 2002. – 136 с.

3. Сакало С.М. Надвисокі частоти в медицині (терапія і діагностика): Навч. посібник / Сакало С.М., Семенец В.В., Азархов О.Ю. – Харків: ХНУРЕ; Колегіум, 2005. – 264 с.

4. Касчиато Д. Онкология / Д. Касчиато. – М., Практика, 2008. – 1039 с.

Розділ 5

Принципи лікування хворих зі злоякісними новоутвореннями Методи лікування злоякісних пухлин

Лікування злоякісних пухлин залежить від низки факторів, серед яких:

• біологічні властивості пухлини та стадія її розвитку (розмір, локалізація, форма і темп росту, гістоструктура, місцево-регіонарне розповсюдження, патогенетичний тип тощо);

• особливостей організму хворого (стать, вік, фізіологічний період, стан ендокринно-обмінних процесів, супутні хвороби тощо);

• адекватності проведеного лікування індивідуальним особливостям усіх проявів захворювання у конкретного хворого.

У залежності від мети і поставлених завдань розрізняють такі види лікування: радикальне, паліативне та симптоматичне.

З клінічних позицій радикальним слід називати лікування, скероване на повну ліквідацію всіх вогнищ пухлинного росту і повне вилікування хворого.

Лікування є паліативним у тих випадках, коли з тих чи інших причин (найчастіше пов’язаних з розповсюдженістю процесу) вилікування є недосяжним, а його мета полягає у покращенні якості життя, його максимальному продовженні шляхом прямого або опосередкованого впливу на пухлинні вогнища для зменшення їх маси і затримки росту (часткова або повна циторедукція).

Симптоматичне лікування не передбачає досягнення будь-якого протипухлинного ефекту, а скероване лише на усунення або послаблення найбільш важких, таких, що загрожують життю хворого, проявів основного захворювання і його ускладнень.

Радикальне й паліативне лікування здійснюється за допомогою різних протипухлинних впливів, що умовно поділяють на 3 основні групи:

1. протипухлинні впливи місцево-регіонарного типу – хірургічне лікування, променева терапія, реґіонарна перфузія протипухлинних препаратів, таргетна терапія;

2. протипухлинні впливи загального типу – системна хіміотерапія, гормонотерапія;

3. допоміжні протипухлинні впливи – імунотерапія, біотерапія, обмінно-метаболічна реабілітація, використання модифікуючих факторів (гіпертермія, гіперглікемія, гіпероксигенація).

Для лікування злоякісних пухлин багатьох локалізацій найчастіше застосовується не один будь-який метод, а їх поєднання – послідовно чи одночасно.

Для визначення таких ситуацій використовуються спеціальні терміни – комплексне, комбіноване та поєднане лікування. Згідно М.П. Напалкову [1989], комбінованим є лікування, при якому використовуються два або більше різних методів, що мають однакову скерованість (наприклад, поєднання двох місцево-регіонарних впливів – оперативного та променевого).

Комплексне лікування складається з місцево-регіонарного й загального впливу на пухлину (наприклад, оперативне втручання та системна хіміотерапія).

Під поєднаним лікуванням слід розуміти застосування в рамках одного методу різних способів його проведення або використання протипухлинних препаратів, що розрізняються за механізмом дії (наприклад, поліхіміотерапія, поєднання зовнішнього й внутрішньотканинного опромінення).

Хірургічне лікування онкологічного хворого можна проводити тільки після отримання точних даних про місцеві критерії захворювання (локалізація пухлини, анатомічний тип її росту, гістологічна будова і стадія захворювання). За відсутності повної інформації про патологічний процес операція може бути запланована з діагностичною метою й при уточненні критеріїв перейти в лікувальну. Плануючи хірургічне лікування слід передбачити збереження рівня якості життя пацієнта і, за можливості, відновлення працездатності. Проте збереження функції того чи іншого органу не має забезпечуватись за рахунок зниження радикалізму операції.

Операбельність – стан хворого, що дозволяє виконати хірургічне лікування. Іноперабельність – стан, що виключає можливість хірургічного лікування. Ці поняття умовні й залежать від багатьох критеріїв захворювання і загальних порушень в організмі, що викликані пухлинним процесом і супутніми хворобами. Операбельність встановлюється до операції і характеризує можливість оперувати даного хворого.

Можливість видалити пухлину (резектабельність) встановлюється під час операції. Існує анатомічна й фізіологічна неприпустимість операції. Неможливість виконати хірургічне втручання, що виявляється під час операції, має бути доведена гістологічно або цитологічно.

В основу хірургічного лікування злоякісних пухлин покладено два основних принципи – абластика й антибластика. Під першою розуміють такий спосіб оперування, при якому видаляють всі пухлинні елементи в межах здорової тканини. Абластичне оперування на сучасному рівні можливе у всіх випадках раку in situ, у 80% раку І стадії. Зі збільшенням розповсюдженості пухлинного процесу можливість точного виявлення пухлинних клітин у межах первинного вогнища й поодаль від нього стає досить проблематичною, і тому можливість абластичного оперування зменшується.

Підвищення ступеня абластичності хірургічних втручань до оптимальних меж можна досягти шляхом дотримання таких методик оперування, як зональність і футлярність. Поняття “зональність хірургічного втручання” являє собою методику оперування, у якій враховані особливості місцевого розповсюдження первинної пухлини й передбачуваних або виявлених метастазів пухлини в реґіонарні лімфатичні вузли. Обсяг оперативного втручання зумовлюється стадією процесу й анатомічною формою росту. Так, при І та ІІ стадіях раку виконуються звичайні радикальні операції, а при ІІІ – розширені. Екзофітні форми росту дозволяють зменшити обсяг оперативного втручання, ендофітні потребують його розширення. При плануванні оперативного втручання необхідно знати зони ортоградного метастазування, що включаються у видалений препарат.

Забезпеченню абластики оперативного втручання й радикалізму операції сприяє також оперування в межах анатомічних фасціально-жирових і серозно-жирових футлярів як анатомічних бар’єрів, що обмежують розповсюдження пухлини, тобто з дотриманням такої методики, як футлярність.

Антибластика – це комплекс заходів, спрямованих на попередження розсіювання ракових клітин у рані та їх знешкодження. Досягається завдяки використанню таких методик, як першочергова перев’язка венозних судин, що відводять кров від пухлини; перев’язка трубчастих органів вище і нижче пухлини; обкладання ураженого пухлиною органа марлевими салфетками; часта зміна інструментів і рукавичок. Ефективність антибластики підвищується при застосуванні електроножа й електрокоагуляції.

Для зрошення рани з метою антибластики використовують ацетон, спирт, але ефективність хімічної антибластики досить низька.