9. Взаємодія потреб та інтересів як рушійна сила соціально-економічного прогресу

Потреба - це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому; внутрішній збудник активності.

Потреби в найбільш загальному вигляді є усвідомленою індивідом необхідністю в певних матеріальних і духовних благах та послугах. Характер походження потреб досить складний, але в їх основі лежить дві визначальні причини.

Економічні потреби тісно пов'язані з виробництвом, обміном і споживанням. Цей взаємозв'язок проявляється таким чином:

а) необхідність задоволення потреб спонукає до виробництва необхідних життєвих благ. У свою чергу, виробництво, створюючи нові товари і послуги, стимулює розвиток потреб людини. Такий самий діалектичний характер має і взаємодія по- треб і обміну;

б) задоволення економічних потреб здійснюється в процесі споживання. Спожитий продукт або послуга породжує нові потреби.

Досить важливою є класифікація потреб за ступенем їхньої реалізації. За цим критерієм розрізняють:

1) абсолютні потреби (породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки);

2) дійсні потреби (відповідають рівню розвитку економіки певної країни);

3) платоспроможні потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін.

В економічних дослідженнях існують і інші, не менш значні, класифікації потреб. Реалізація або задоволення потреб означає певний рівень споживання благ, який залежить від багатьох факторів. Серед них:

- рівень розвитку продуктивних сил суспільного виробництва й економічної ефективності ;

- соціально-економічні відносини і принципи розподілу благ, які забезпечують соціально-економічну ефективність;

- політичний устрій держави, система організації й управління виробництвом, політика держави;

- традиції, рівень культури;

- історично визначений спосіб виробництва, формації, цивілізації.

10. Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства - соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:

- первіснообщинний;

- рабовласницький;

- феодальний;

- капіталістичний;

- комуністичний.

Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільному розвитку належить процесу виробництва, відносинам власності, а його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві.

Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень вважають методологічно недостатнім і справедливо піддається критичному аналізу.

Цивілізаційний підхід по-іншому визначає закономірні ступені розвитку економічних систем.

В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи: 1) багатовимірності аналізу економічних систем; 2) природної еволюційної поступовості історичного процесу; 3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи; 4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;

5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку;

6) визнання світової історії як єдиного планетарного цілого.

Як бачимо, цивілізаційний підхід не страждає економічним детермінізмом, оскільки передбачає рівномірність впливу та інших чинників на розвиток людського суспільства. Він зорієнтований не на особливості способу виробництва, а перш за все на цілісність людської цивілізації, домінуюче значення загальнолюдських цінностей, інтегрованість кожного суспільства у світову спільноту.

Найважливішою рисою цивілізації є її гуманістична спрямованість. Людина виступає не лише головним суб'єктом виробництва та цивілізації в цілому, але і їх безпосередньою метою, цільовою функцією (рис 3.1).

Цивілізація - категорія історична, її рівень і сутність визначаються тими багатогранними соціально-економічними умовами, в яких відбувається життєдіяльність того чи іншого народу.