38 Організаційно-правові форми підприємств

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст.2 Закону «Про власність», та від способів роз­межування в підприємствах окремих форм власності і уп­равління майном. Юридичне значення цього полягає в ура­хуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» і спеціальних законах, особливостей правового ста­новища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприєм­ства. З точки зору організаційної форми підприємства визначаються як державні, колективні, приватні та підприєм­ства двох і більше форм власності (змішані).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особ­ливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежу­вання функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві.

Державні підприємства як суб'єкти одної форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;

державні підприємства, засновані на республіканській (Рес­публіки Крим) власності;

державні комунальні підприєм­ства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Усі ці підприємства – державні юридичні особи.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство колективної власності») – це організа­ційно-правова форма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колективної власності.

Приватне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на приватній власності однієї і більше фізичних осіб.

Іноземне підприємство – це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

39. (1)Капітал як економічна теорія товарного виробництва. (2)Структура авансованого капіталу

(1)Капітал - самозростаюча вартість (вартість, що приносить додаткову вартість); виробничі відносини капіталістичного способу виробництва, засновані на експлуатації та монопольному привласненні капіталістами яе оплаченої праці найманих робітників( К. Маркс (1818-1883)

Капітал - сукупність речей, що формують передумови виробництва. Головна його властивість - здатність приносити дохід, який залежить від продуктивності факторів виробництва та відносної рідкісності, що випливає з тягаря утримання . ( А. Маршалл (1842-1924)

Капітал як основна категорія капіталістичного способу виробництва містить у собі усю сукупність відносин привласнення, капіталістичної власності. Остання укорінюється в процесі первинного нагромадження капіталу, складовими якого є:

- відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва;

- утворення двох особливих економічних суб'єктів виробничих відносин - найманих працівників і капіталістів;

- перетворення робочої сили найманих працівників на товар;

- перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне;

- перетворення грошей на капітал.

Цей процес відбувався протягом декількох століть у різних формах і в різний час. В результаті в суспільстві виникають не тільки нові виробничі відносини, представлені капіталом, а й економічні школи, які по-різному визначають їхню сутність. Сучасна економічна наука трактує капітал як складну, багатоаспектну категорію.

(2) Структура авансованого капіталу — це склад і співвідношення його елементів (статей активу балансу). Станом на початок 2002 р. відповідно до П (С) БО 1 активи підприємства (авансований капітал) у згаданій формі 1 представлені трьома розділами:

1) необоротні активи;

2) оборотні активи;

3) витрати майбутніх періодів.

Структурними елементами необоротних активів є нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи. Нематеріальні активи й основні засоби відображаються за первісною (переоціненою) та залишковою вартістю, наводиться також сума їх зносу. Проте у підсумок балансу ці ресурси включаються за залишковою вартістю. Важливо знати, що до складу основних засобів включають і основні засоби, отримані підприємством на умовах фінансового лізингу, а також орендовані цілісні майнові комплекси. Довгострокові фінансові інвестиції — це такі фінансові інвестиції, які здійснюються на період більше одного року, наприклад ті, що обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств. До цього елемента необоротних активів відносять також інші фінансові інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. В елементі «Довгострокова дебіторська заборгованість» відображається заборгованість юридичних і фізичних осіб, яка буде погашена після 12 міс. з дати балансу. Вона виникає за певних відхилень від нормального здійснення операційного циклу. Відстрочені податкові активи — це сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах, і виникла в результаті тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

40. Сутність витрат виробництва та їх види.

У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Наприклад, вода з криниці. Вона є для багатьох дарунком природи. Тому витрати — це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спрощеному вигляді витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції

Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва. По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок — підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.

Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції. По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці — бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств. Економічні витрати — це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти використання в альтернативних виробництвах.