41. Прибуток на апітал і фактори, що його визначають. Економічна роль прибутку.

Досліджуючи торговельний капітал, меркантилісти доходили висновнків, що прибуток виникає у сфері обігу, а його безпосереднім джерелом є зовнішня торгівля. А. Сміт трактував прибуток як дохід на капітал,стверджуючи, що "дохід, одержуваний з капіталу особою, яка особисто вкладає його в справу, зветься прибутком"6. Водночас, на думку вченого, **не виключено, що прибуток на капітал є лише іншим найменуванням для винагороди особливого виду праці, а саме праці по нагляду та управлінню. Однак прибуток абсолютно не схожий на оплату праці; він формується зовсім на інших засадах, безвідносно до кількості, важкості чи складності праці по нагляду та управлінню. Він визначається у цілому величиною капіталу, що застосовується, і буває більшим або меншим у відповідності з цією величиною"7.

Д,Рікардо визначав прибуток як частину вартості, що залишається після вирахування заробітної плати.Ґрунтуючись на теорії трьох факторів виробництва, Ж£. Сей поділяв прибуток на процент (дохід на капітал) та підприємницький дохід (винагороду за "талант, діяльність, дух порядку й керівництва*'). Дж. С. Мілль аналізував прибуток як винагороду підприємця за утримання від споживання. К. Маркс досліджував прибуток як головну мету й мотив діяльності капіталіста, результат неоплаченої праці найманих робітників, похідну та перетворену форму додаткової вартості, що виступає як породження всього авансованого капіталу.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в таких рисах:

— прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності

— прагнення отримати прибуток сприяє ефективному розподілу та використанню ресурсів, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей.

— прибуток є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення потреб суспільства, що зростають.

42. Кругооборот і оборот промислового капіталу.

Капітал - це не тільки самозростаюча вартість і специфічні капіталістичні відносини. Капітал є завжди рух самозростаючої вартості в просторі і часі. Рухом капіталу є його кругообіг і обіг (кругооборот і оборот) (рис. 8.7).

Кругооборот капіталу - послідовний рух, протягом якого капітал проходить три стадії (обіг, виробництво, обіг), набуває трьох функціональних форм (грошової, виробничої і товарної) і виконує певні функції.

Кругооборот капіталу, який розглядається не як окремий акт, а як постійно поновлюваний процес, називається оборотом капіталу. Він вимірюється часом і швидкістю.

Час обороту капіталу - це період, протягом якого ресурси проходять сфери виробництва та обігу і повертаються до вихідної (грошової) форми. Час обороту капіталу складається з двох частин: 1) часу виробництва; 2) часу обігу. Час виробництва включає в себе робочий період, перерви у процесі праці, час у виробничих запасах, а час обороту - час продажу, придбання продукції та час придбання факторів виробництва.

Швидкість обороту капіталу. Оскільки час обороту індивідуальних капіталів неоднаковий (у деяких галузях він триває кілька років, а в деяких - значно менше і може тривати кілька місяців, тижнів або днів), то для здійснення аналізу швидкості обороту необхідно мати якусь загальну міру. Такою мірою прийнято вважати рік -360 днів. Швидкість обороту капіталу вимірюється кількістю оборотів за рік.

Процес переносу вартості основного капіталу протягом його служби на вартість виробленого товару називається амортизацією. Щорічні амортизаційні відрахування, які утворюють амортизаційний фонд, здійснюються за спеціальними нормами, які в кожній країні встановлюють державні органи.

Норма амортизації - встановлений законодавчо відсоток від балансової вартості основного капіталу, який списується щорічно на собівартість продукції.

Амортизаційний фонд частково використовується на капітальний ремонт елементів основного капіталу, проте основна його частина нагромаджується у грошовій формі для того, щоб у майбутньому придбати нові машини, обладнання та інше на заміну тих, що зносилися.

Найважливішим опосередкованим методом впливу держави на відтворення основного капіталу є амортизаційна політика. Загалом політика – це мистецтво управління будь-яким процесом. Амортизаційна політика – це процес розробки норм і правил нарахування амортизації, закріплених у відповідних нормативних актах, встановлення чіткого порядку використання амортизаційного фонду юридичними суб’єктами. Існують об’єктивні закономірності реноваційного процесу, і вони повинні бути враховані в господарській і законодавчій діяльності держави, її законодавчих і виконавчих органів. Це означає, що при розробці амортизаційної політики держава повинна опиратися на об’єктивні закони простого і розширеного відтворення основного капіталу.