19.З. Поняття про спілкування

Понятие «общение»-употребляется в разных значенииях:

*как обмен мыслями, чувствами, переживаниями (Выготский Л.С, Рубенштейн С.Л.); *как один из разновидностей человеческой деятельности(Лентьев О.О, Кон И.С, Ананьев)

*как специфическая, социальная форма информационной связи (Резников Л.О, Урсун О.Д.);

* как взаимодействие, отношения между субъектами, которые имеют диалогический характер(Андреева Г.М, Платонов К.К,

общение- это взаимодействие двух или более людей, направленное на согласование и объединение их усилий с целью налаживания отношений и достижения общего результата. Это социальное явление, которое возникает в процессе общественно-трудовой деятельности.( по Лисиной) Это коммуникативная деят-ть

Структурные компоненты:

- предмет общения (партнер по общению)

- потребность в общении – состоит в стремлении человека к познанию и оценке др. Людей, а через них и с их помощью к самопознанию и самооценке.

- коммуникативные мотивы – то, ради чего предпринимается общение

- действие общения – это единица коммуникативной деятельн, целостный акт, адресованный др человеку и направленный на него как на свой объект. Инициативные акты и ответные действия – категории действия общения

- средства общения – это цель, на достижение которой в данных, конкретных условиях, направлены разнообразные действия, совершаемые в процессе общения.

- средства общения

- продукты общения – результат – образование материального и духовного характера, создающееся в итоге общения.

Общение играет особую роль в познании человека самого себя и окружающих, т.к. направлено на другого человека как на свой предмет и приводит к тому, что познающий и сам становится объектом познания.

функции общения

К средствам общения относят:

1 Язык – система слов, выражений, высказывания

2. Интонация, эмоциональная выразительность

3. Мимика, поза, взгляд

4. Жесты 5 Расстояние, на котором общаются собеседники, зависит от культурных, национальных традиций.

психол. Ломов Б.Ф. выделяет

1. Информационно-коммуникативная – охватывает процесс формирования, передачи и приема информации.

2. регуляционно-коммуникат. – заключается в регуляции поведения, благодаря общению человек осуществляет регуляцию не только своего поведения, но и др. людей, также реагирует на их действия.

3. аффективно-коммуник. – характеризует эмоцион-ную сферу челов. Общение влияет на эмоциональное состояние челов., в эмоциональной сфере проявляется отношение челов. к окружающему миру.

по Андреевой

1. коммуникативная (обмен информацией)

2. интерактивная (взаимодействие между людьми )

3. перцептивная (понимание человека человеком, взаимопон)

по Карпенко

1. контактные 2. информационные

3.побудительная 4. координационная

5. функция понимания 6. эмотивные функци

7. функция оказывания влияния

20. Поняття про характер. Акцентуації характеру

Характер – совокупность свойств личности, определяющих типичные способы её реагирования на жизненные обстоятельства.

Характер – это сплав из врождённых черт типа НС и приобретённых в жизни качеств личности.

Характер проявляется в поведении, в определённом отношении:

-к самому себе(степень требований, критичность, самооценка)

-к другим людям (индивидуализм или коллективизм, эгоизм или альтруизм, грубость - вежливость)

-к порученному делу.

В характере отражаются волевые черты: целеустремлённость, дисциплинированность, самостоятельность.

Отдельные свойства хар. зависят друг от друга, связаны друг с другом и образуют целостную организацию, которую называют структурой характера.

Структура характера:

1 группа – черты выражающие направленность личности: установки, потребности, интересы, склонности, идеалы, ценности, систему отношений к действительности.

2 группа – черты: волевые, интеллектуальные, эмоциональные.

Свойства характера: общие глобальные, частные локальные.

Для формирования характера решающее значение имеет: среда, воспитание и деятельность. С возрастом всё большее влияние – самовоспитание. Однако оно обусловлено соответствующей мотивацией: потребность самовоспитания, прежде всего быть осознанной.

Хар. не только формируется в деятельности и общении, но и влияет сам, обуславливая осуществление разных видов деятельности и процессов общения. Эти влияния становятся особенно резко выраженными в результате проявления разных акцентуаций хар. Характер (від грец. Character - риса, ознака, особливість) - сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, створених і проявляються в діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові способи сприйняття реальності, типові способи поведінки, а також своєрідні відносини людини до найрізноманітніших аспектів дійсності. Під рисою характеру розуміють ту чи іншу особливість особистості людини, яка систематично виявляється в різних видах його деят-ти і по якій можна судити про його можливі вчинки в певних умовах.

Структура характеру

Характер людини не представляє собою чисто випадкової сукупності різних властивостей. Окремі властивості характеру залежать один від одного, пов'язані одне з одним, утворюють цілісну організацію. Така цілісна організація називається структурою характеру. Тому, знаючи одне або декілька властивостей характеру людини, ми можемо передбачити інші невідомі нам риси його характеру. У структурі сформованого характеру ми повинні виділити дві сторони: зміст і форму. До змісту відносяться риси, які виражають спрямованість особистості (стійкі потреби, установки, інтереси, схильності, ідеали, цілі), систему відносин до навколишньої дійсності і що представляють собою індивідуально-своєрідні способи здійснення цих відносин. У різних формах характеру виражаються способи прояву відносин, які закріпилися емоційно-вольові особливості поведінки, темпераменту. Люди відрізняються один від одного по звичкам, манері поведінки. Інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру відносяться до форми.

А. Г. Ковальов, В. Н. Мясищев включають у структуру характеру такі пари властивостей:

-Врівноваженість - неврівноваженість;

-Сензитивность - агресивність;

-Широту - вузькість;

-Глибину - поверховість;

-Багатство, змістовність - бідність;

-Силу - слабкість.

Акцентуація - значне посилення і крайня вираженість окремих рис характеру або їх поєднань. Проявляється у виборчому відношенні особистості до психологічних впливів певного роду, низької стійкості до них, при достатній або навіть підвищеній стійкості до інших видів впливів. Різні комбінації надмірно посилених рис дають різні типи акцентуацій. Акцентуації характеру представляють крайні варіанти норми, які межують з психопатіями, тобто акцентуйовані характери розташовані між нормальними і патологічними характерами. Виділяються такі основні типи акцентуацій характерів:

1) циклоїдний - чергування фаз хорошого і поганого настрою;

2) гіпертімний - постійно піднесений настрій, підвищена психічна активність з жагою діяльності і тенденцією не доводити справу до кінця;

3) лабільний - різка зміна настрою в залежності від ситуації;

4) астенічний - швидка стомлюваність, дратівливість, схильність до депресій;

5) Сентизивні - підвищена вразливість, боязкість;

6) психастенический - висока тривожність, помисливість, нерішучість, схильність до самоаналізу, постійних сумнівів і рассуждательству;

7) шизоїдний - відгородженість, замкнутість, інтроверсія, емоційна холодність;

8) Епілептоїдний - схильність до злобно-тужливого настроєм з накапливающейся агресією, що виявляється у вигляді нападів люті і гніву, конфліктність;

9) застревающий (паранойяльний) - підвищена підозрілість і хвороблива уразливість, прагнення до домінування, неприємно думки інших;

10) демонстративний (істероїдний) - виражена тенденція до витіснення неприємних для суб'єкта фактів і подій, до облудності, фантазування й удавання, для залучення до себе уваги, що характеризується авантюристично, марнославством;

11) дістімний - переважання зниженого настрою, схильність до депресії, зосередженість на похмурих і сумних сторонах життя;

12) нестійкий - постійний пошук нових вражень, вміння легко встановлювати контакти, що носять, однак, поверхневий характер;

13) конформний - надмірна підпорядкованість і залежність від думки інших, недолік критичності та ініціативності, схильність до консерватизму.

На відміну від "чистих" типів, значно частіше зустрічаються змішані форми акцентуації характеру.