15.Д. Розвиток здібностей у дітей д.В.

Способности – индивидуальные особенности человека, от которых зависит приобретение им знаний, умений и навыков, успешность выполнения различной деятельности.

Сп-ти облегчают усвоение знаний, умений и навыков и, в свою очередь, приводят к дальнейшему развитию сп-тей.

Развитие сп-тей начинается с первых дней жизни, наиболее интенсивно развиваются в 3-4г.

Этапы в развитии сп-тей: 1-происходит подготовка анатомо-физиологической основы будущих способностей; 2-становление задатков небиологического плана; 3-складывается и достигает соответствующего уровня нужная способность.

Общие сп-ти – определяют успехи человека в разных видах деятельности: -умственные, -память, -речь, –точность и тонкость движений рук и др.

Специальные – в специфических видах деятельности, для них необходимы задатки особого рода и их развитие: музыкальные, технические и т.д.

Общие интеллектуальные – формируются в учении, особенно понятийное теоретическое мышление. Это происходит за счёт усвоения понятий и совершенствования умения пользоваться ими, рассуждать логически и абстрактно. Основу развития интеллектуальных составляют действия наглядного моделирования.

Творческие сп-ти связаны с воображением – придумать сказку, историю, замысел игры, рисунка.

Практические сп-ти, т.е. организаторские – ребёнок включается во многие виды деятельности, которые имеют коллективный характер, значит создают условия для проявления и развития этих сп-тей. Необходимо ставить цель, планировать, учитывать мнение партнёров и т.д.

Коммуникативные сп-ти – это умение вступать в контакт с незнакомыми людьми, добиваться их расположения и взаимопонимания, достигать поставленных целей. Этапы формирования сп-тей к общению: 1)врождённая сп-ть реагировать на лицо и голос матери – первая форма общения – комплекс оживления; 2)сп-ть понимать состояние, угадывать намерения, приспосабливать поведение к настроению др. людей, усваивать нормы поведения – это сп-ть вести себя так, чтобы быть понятым и принятым людьми.

Определённый уровень развития общих сп-тей выступает в качестве предпосылки (задатка) для развития специальных. Становление специальных начинается в дош.воз. и ускоренными темпами продолжается. Сперва развитию специальных сп-тей помогают игры, затем существенное влияния оказывает учебная и трудовая деятельность. В играх первый толчок получают двигательные, конструкторские, организаторские, художесвенно-изобразительные, творческие сп-ти.

Специальные сп-ти, особенно к математике, музыке, ИЗО – могут проявляться очень рано – в 3-5 лет. Специальные сп-ти больше всего заметны в стойком и активном интересе к определенным видам деятельности, в их высокой результативности.

Важный момент – комплексность развития сп-тей (пользование речью – самостоятельная сп-ть, но входит в интеллектуальные, межличностные, творческие).

Становление и развитие сп-тей – результат научения.

17.Д. Динаміка розвитку емоційної сфери впродовж раннього та дошкільного дитинства.

Эмоции – особые псих.состояния, связанные с врождёнными реакциями человека, его потребностями и мотивами.

Виды эмоц.процессов и состояний:

Аффекты- это особо выраженные эмоц.состояния, сопровождаемые видимыми изменениями в поведении человека. Это реакция возникает в результате уже совершённого действия или поступка и выражает собой его субъективную эмоц. окраску. Аффекты препятствуют нормальной организации поведения, способны оставлять сильные и устойчивые следы в долговременной памяти. Наиболее распространённый аффект – стресс.- состояние чрезмерно сильного и длительного психологического напряжения, возникает, когда нервная система человека получает эмоц. перегрузку. Стресс дезорганизует деятельность человека, оказывает отрицательное влияние на физиологическое и психич. здоровье.

Страсть – сплав эмоций, мотивов и чувств, сконцентрированных вокруг определённого вида деятельности или предмета.

Эти виды выполняют различную роль в регуляции деятельности и общения с окружающими людьми. Каждый из описанных видов эмоций внутри себя имеет подвиды, а они, в свою очередь, могут оцениваться по разным параметрам – например: интенсивность, продолжительность, глубина, осознанность, происхождением, условием возникновения и исчезновения, воздействием на организм, динамикой развития, направленностью (на себя, на других, на прошлое, …), по способу их выражения во внешнем поведении (-экспрессия) и по нейрофизиологической основе.

Экспрессия – сила проявления чувств, переживаний. Экспрессивные реакции являются внешним проявлением эмоций и чувств человека в мимике, пантомимике, голосе, жестах.

Экспрессия у человека генетически детерминирована и сильно зависит от процесса научения, направляемого соц. нормами. Существуют и универсальные нормы экспрессии – слёзы. Экспрессия сильно влияет на характер межличностных отношений.

Нейрофизиологические основы обусловлены возбуждением подкорковых центров, вызывают изменения: в органах кровообращения, дыхания, пищеварения, в функционирование ВНД (внимание и т.д.).

Розвиток динамічної та змістової сторін емоцій і почуттів дошкільника. Розвиток динамічної сторони емоцій і почуттів дошкільника зумовлений формуванням уміння контролювати і регулювати свої емоційні прояви. Змістовий аспект емоцій та почуттів пов'язаний із причинами і об'єктами переживання.

Приблизно в 4 роки у дітей з'являється здатність відрізняти істинні і зовнішні прояви емоцій, причому краще вони розпізнають негативні емоції. Дошкільники вже можуть усвідомлювати правомірність суперечливих емоцій. Породжуються їхні емоції предметним світом і міжособистісними стосунками. Успішний розвиток дитини у цьому віці вимагає бадьорого, життєрадісного настрою, джерелом якого є ласкавість і увага.

У дошкільному дитинстві формуються вищі почуття. Особливі переживання супроводжують ставлення дітей до батьків, спілкування з якими у спільній діяльності живлять радісні емоції. Тривожні переживання викликають конфлікти у сім'ї, суперечки з ровесниками, несправедливе ставлення до них. Дошкільник часто впадає у ревність, якщо йому здається, що братик чи сестричка (в дитячому садку — інша дитина) користується більшою увагою дорослих.

Глибшими стають у цьому віці почуття гордості та самоповаги, які є основою самооцінки дитини, зумовлюють її поведінку. Іноді ці почуття закривають від дитини іншу людину, внаслідок чого формуються самолюбство, егоїзм. Важлива роль у розвитку особистості дошкільника належить естетичним почуттям (прекрасного, гармонії, ритму, божественного).

Найяскравішими інтелектуальними почуттями дошкільників є почуття здивування і допитливості. Успіх у діяльності викликає у них яскраві позитивні переживання, які можуть виявлятися стримано, однак невдача зумовлює бурхливе незадоволення. Пов'язані з діяльністю неприємні переживання часто породжують невпевненість у своїх силах, боязнь нових завдань.

У дошкільному віці, особливо у другій його половині, проявляється здатність до емпатії. Дітям властива гуманістична (емпатійні переживання, в яких вони емоційно відгукуються на неблагополуччя чи благополуччя іншого у формі радості за іншого, співчуття, співстраждання, жалю) і егоцентрична (переживання страждання, страху, радості у відповідь на сум іншого, а також — суму у відповідь на радість іншого) емпатії. Попри певні типові особливості емоційної сфери дошкільників (яскравість і безпосередність переживань, переважання почуттєвості над іншими сторонами життя), у кожної дитини вона індивідуальна.

Емоційне неблагополуччя дитини, проявляючись у сфері її стосунків з іншими людьми й у світі власних переживань, зумовлює такі види порушень:

1) неврівноваженість, швидку збудливість, що проявляються в голосному плачі, вибухах гніву, глибокій ображеності тощо;

2) “легку загальмованість”, уникання спілкування;

3) агресивність у взаємодії з ровесниками;

4) тривожність, що проявляється у переживанні різноманітних страхів.

Головним джерелом гармонійного розвитку емоцій і почуттів дошкільника є сім'я. Розвиток його емоційної сфери відбувається у напрямі ускладнення змісту емоцій, формування емоційної забарвленості (фону) життя, експресивності переживань. Дошкільники активно засвоюють мову почуттів, здатні словами пояснити свій емоційний стан, вчаться регулювати його.

Криза семи років. Діти 6—7-річного віку у зв'язку із загальним (психічним та особистісним) розвитком виявляють виразне прагнення посісти нове, значущіше становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя, їх перестає тішити гра. Дошкільний період закінчується кризою семи років. Вона проявляється у втраті дитячої безпосередності, замкнутості, дещо штучній поведінці дитини, клоунаді, кривлянні й маніженні. Дитина починає диференціювати внутрішню і зовнішню сторони своєї особистості, усвідомлювати зміст своїх переживань (сердита дитина розуміє, що вона сердита), узагальнювати їх. Ще однією ознакою кризи семи років є симптом “гіркого цукерка”, коли дитині погано, але вона цього не показує. Дорослі опиняються перед новими труднощами у вихованні, бо малюк стає важкокерованим, а часом і взагалі некерованим.

Основою цих проявів є узагальнення переживань. Це означає, що у дитини сформувалося нове внутрішнє життя — життя переживань, яке прямо і безпосередньо не накладається на її зовнішнє життя. Але внутрішнє життя не нейтральне до зовнішнього, воно на нього впливає. Надалі спрямування поведінки здійснюватиметься саме у внутрішньому житті.

Майже всі діти 6—7-річного віку готові до навчання і хочуть іти до школи, у багатьох, однак переважає зовнішня мотивація: “В мене буде портфель”, “Я піду з букетом квітів” та ін. Саме в цьому прагненні закорінені можливості подолання кризи семи років, адже вступ до школи засвідчує перехід до нової, суспільно значущої та суспільно оцінюваної діяльності — навчання. Дуже важливо, щоб ці зміни у житті дитини узгоджувалися з її внутрішньою потребою