3.1.5 Культура ямково-гребінцевої кераміки

Найвідомішими стоянками є Погорілівка, Грушівка, Очкіне, Скунсове та Волинцеве.

В Україні культура ямково-гребінцевої кераміки поширена в Чернігівській та Сумській областях, а на середньому етапі її носії просунулися далі на південь у басейни Сули, Ворскли, Орелі та верхів'я Сіверського Дінця. У розвитку культури виділяють три етапи: ранній, середній та пізній.

Визначальною рисою культури є керамічний посуд, суцільно вкритий рядами глибоких наколів, перемежований відтисками гребінця. За формою — це круглодонні горщики та напівсферичні миски.

Своєрідними рисами відзначаються й різноманітні знаряддя праці, що виготовлялися з кременю, кварциту, кістки та рогу. Перш за все, серед них – значний відсоток кам'яних знарядь, призначених для обробки дерева та кістки: клини, сокири, долота, тесла, різаки, різці, ножі. Різноманітний набір наконечників стріл та списів, серед яких поруч із традиційними виробами у формі трапецій і трикутників з'являються наконечники, виготовлені у техніці двобічного ретушування. Значну кількість наконечників метальної зброї виготовляли також з кістки та рогу. Крім того, з них робили кирки, копалки, долота, мотики, а також риболовні гачки та гарпуни.

Основою господарства населення протягом неоліту залишались промисел лісових тварин (лось, олень, кабан, бобер) та рибальство. Певна річ, сусідство з землеробсько-скотарськими громадами трипільської та середньостогівської культур не могло не позначитися й на економіці населення культури ямково-гребінцевої кераміки, яке, поза сумнівом, деякою мірою було знайоме з ранніми формами відтворюючого господарства.

Культура припиняє своє існування з формуванням мар'янівської культури епохи бронзи, носії якої, як вважають, були прямими нащадками населення культури ямково-гребінцевої кераміки

Артефакти Буго-дністровської археологічної культури. Біля 6000 р. до н. е.

Зразки артефактів культури лінійно-стрічкової краміки. Біля 5500 р. до н.е.

Артефакти сурсько-дніпровської культури. Кераміка (1-4) та знаряддя праці (5-9).

Артефакти Дніпро-донецької культури. 1-2 - кераміка, 3-4 - кремяні пластинки, 5 - візерунок денця горщика.

Кераміка Дніпро-донецької культури. Біля 5000 р. до н.е.

§4. Енеоліт

Енеоліт (мідний вік, халколіт) визначається в археологічній періодизації як перехідна доба від кам'яного віку до бронзової епохи. Надзвичайно великим кроком у культурному прогресі в історії Ранній енеоліт Українидавнього населення стало те, що поруч із застосуванням вже відомих протягом сотень тисячоліть природних матеріалів для виготовлення знарядь праці з кременю, кістки та дерева була винайдена й почала застосовуватися мідь.

Географія поширення Кукутень-Трипільської археологічної культури

Максимальне поширення Кукутень-Трипільської археологічної культури

Перше знайомство з цим новим матеріалом відбулося ще в IX—VIII тис. до н.е. на Близькому Сході, де спочатку вона сприймалась як "м'який" камінь, — пізніше була винайдена техніка холодного кування й у подальшому — плавлення міді в горнах і освоєння литва. Слід розуміти, що в цю епоху знаряддя праці з міді ще не могли конкурувати й не витісняють з ужитку традиційних знарядь, вони сприяють розширенню технічних можливостей в різноманітних галузях суспільного виробництва. Вони виступали засобом обміну і тим самим сприяли розвиткові обмінних відносин між громадами, племенами. Крім того, вони високо цінувалися й виступали в якості престижних речей, індикаторів соціального статусу. В Європу технологія металургії й металообробки приходить з Передньої Азії через Балкани. Саме тут виникають найперші мідні копальні (Ай-Бунар в Болгарії, Рудна Глава в Сербії та ін.), звідки поширюються руда, зливки й готові речі, в тому числі і на терени України.

Однією з найважливіших рис енеолітичної доби є інтенсивний розвиток відтворюючого господарства, який призводить до переформування соціальних відносин у суспільстві, до переходу до останньої фази первісності, а в найбільш передових на той час регіонах – і до виникнення перших цивілізацій – на Близькому Сході та в Єгипті.

На Україні специфічною рисою в розвиткові відтворюючої економіки було органічне поєднання двох основних галузей господарства — землеробства та скотарства. Саме у цю добу створились умови для широкомасштабного польового орного землеробства, що значно підвищувало продуктивність господарства, яке стало основою для подальшого розвитку та прогресу первісного суспільства. Поява надлишків продуктів надала можливість для звільнення частини членів родових общин для занять, пов'язаних не з безпосередньо матеріальним виробництвом, а з духовною сферою суспільства. Ефективність землеробства та скотарства у племен трипільської культури та поява надлишків продуктів уможливила широкий розвиток ремесла, особливо керамічного та металургійного, розвиток постійного обміну з навколишніми племенами, зріст кількості населення.

Завдячуючи наявності трьох основних природних зон в Україні (ліс, лісостеп і степ), саме в енеолітичну добу починається формування двох окремих соціокультурних феноменів — світів землеробів і скотарів, що на багато тисячоліть уперед визначило алгоритм взаємовідносин між різними культурними групами на наших землях.

В енеоліті України можна виділити три періоди, які фіксують поступ соціального, культурного й економічного прогресу.

Першій, ранній період (порубіжжя VI та V — остання чверть V тис. до н.е.) слід пов'язувати з появою енеолітичного землеробського населення на теренах України таких культур, як ранньотрипільська (етапи А та В-1) на Бессарабії й Поділлі, Болград-Алдені в Північному Причорномор'ї, полгарської в Закарпатті, лендельської на Волині й Галичині. Вже в першій чверті V тис. до н.е. на археологічній карті з'являються племена зі скотарським напрямом економічної діяльності, що залишили пам'ятки скелянської культури в Північному Причорномор'ї, Запоріжжі й Донеччині. Саме на цьому етапі відбувається процес становлення нового скотарського світу й виникає нова система взаємовідносин землеробських і скотарських племен.

Крім того, саме в цей період спостерігається нерівномірність розвитку різних племен, що виражається у співіснуванні населення з відтворюючим господарством та неолітичних племен з домінуючою системою мисливства та рибальства в економіці – це культура ямково-гребінцевої кераміки в Середній Наддніпрянщині, Києво-черкаська культура в Середній Наддніпрянщині й Поліссі і Лисогубівська культура на Сіверщині.

Д ругий, середній або розвинутий період (порубіжжя V—IV – третя чверть IV тис. до н.е.) енеолітичної доби пов'язаний з приходом і розповсюдженням нового трипільського населення з розписною керамікою, виникненням у трипільському світі двох основних гілок — західної і східної, в ході розвитку культури. Саме ця доба є розквітом трипільського суспільства — різке демографічне зростання, ускладнення соціальної структури, розквіт збалансованої землеробсько-скотарської системи господарювання й, наприкінці, виникнення поселень-гігантів. Саме в цю добу трипільське населення сягає на Київщині берегів Дніпра, займає правобережну частину Середньої Наддніпрянщини, всю територію Поділля, південні райони Волині й Буковини.

Продовжується розвиток полгарської культури в Закарпатті, в той час як на Волині й Галичині лендельську змінює культура лійчастого посуду.

В степовій Україні виникає різнобарв'я культурних проявів на базі скотарського образу життя – це стогівська культура, яка змінила скелянську в Запоріжжі; потім виникає квітянська культура на півдні Середньої Наддніпрянщини й у Запоріжжі. Одночасно з квітянською в Північному Причорномор'ї та південних районах лівобережного Подніпров'я існувало населення, що залишило пам'ятки нижньомихайлівської культури. В лівобережній частині Середньої Наддніпрянщини поширюється населення, що відоме за пам'ятками дереївської культури, однією зі специфічних ознак якої є гостродонна кераміка, яка як би продовжує попередні, неолітичні традиції. Ф інальний енеоліт УкраїниФінальний період, остання чверть IV – перша чверть ІІІ тис. до н.е., є, по суті, або перехідним етапом від енеоліту до бронзової доби, або вже першою фазою останньої, що обумовлюється як технологічними досягненнями – поширюється лиття, використовуються миш'якові руди та мідно-срібні сплави, – так і значними змінами в образі життя. Цей період характеризується кліматичними перемінами, які значною мірою погіршують життя землеробів, і в першу чергу це стосується населення трипільської культури, яке пластично змінює напрям своєї господарчої діяльності від збалансованого землеробсько-тваринницького – на незбалансований, у залежності від регіонів проживання. Спостерігаються міграційні процеси в межах трипільської території, більше того, ймовірно, частина трипільського населення виходить за границі своєї території і разом з нетрипільським населенням утворює нові культурні феномени.

Так, у Північному Причорномор'ї з'являється трипільське населення, яке більшою мірою займається скотарством і відоме нам як усатівський локальний варіант (або культура). Попередні степові культури дезінтегруються, й на їх основі з додаванням елементів трипільської культури, з одного боку, і майкопсько- новосвободненських впливів з боку Кавказу, з іншого, утворюється населення, що залишило пам'ятки животилівсько-вовчанського типу. На Донеччині зі сходу з'являється населення репінської культури.

На півночі й північному заході також спостерігаються культурні зміни. В Закарпатті полгарська культура змінюється баденською. На Галичині, Волині й у північних районах лівобережної Середньої Наддніпрянщини з'являється культура кулястих амфор, населення якої активно контактувало з пізньотрипільськими племенами гординештського (жванецького), городського, софіївського локальних варіантів (культур), і не виключено, що населення останніх частково поповнило чисельність населення культури кулястих амфор.

–––