Лікарські засоби, які застосовують для лікування набряку легень

Набряк легень є однією із причин гострої дихальної недостатності і розвивається при різних захворюваннях серцево-судинної системи, ураженні легенів хімічними засобами, при нирковій та печінковій недостатності.

Вибір препаратів для лікування залежить від ступеня набряку легенів і величини артеріального тиску.

Для зменшення набряку на фоні гіпертензії застосовують засоби, які знижують артеріальний тиск. З цією метою показані гангліоблокатори (гігроній, пентамін, бензогексоній), судинорозширювальні засоби міотропної дії (натрію нітропрусид, нітрогліцерин), а також -адреноблокатори (фентоламін або невеликі дози нейролептиків – аміназину чи дипразину). Зазначені препарати знижують артеріальний тиск і зменшують венозне повернення до серця. Це сприяє розвантаженню серця і покращанню його роботи. Як результат – тиск у малому колі кровообігу знижується і вихід транссудату в альвеоли зменшується.

Зменшенню набряку легень також сприяє застосування потужних діуретиків (фуросемід, етакринова кислота), які зменшують об`єм циркулюючої крові, одночасно знижуючи артеріальний тиск.

У деяких випадках при набряку легень застосовують наркотичні аналгетики (морфін, фентаніл, таламонал). Препарати розширюють периферичні артерії і вени та зменшують перед- та післянавантаження на серце. Застосування наркотичних аналгетиків супроводжується перерозподілом крові та зменшенням тиску у малому колі кровообігу, зменшенням задишки та кашлю.

У випадку набряку легень на фоні артеріальної гіпотензії необхідно нормалізувати артеріальний тиск, застосовуючи мезатон, ефедрин. У цьому випадку також з обережністю застосовують дегідратуючі та сечогінні засоби.

При набряку легень у просвіті альвеол накопичується піна, яка заповнює альвеоли, бронхи і порушує газообмін. Для пригнічення піноутворення використовують так звані піногасники (спирт етиловий, антифомсилан). Піногасники зменшують поверхневий натяг пухирців піни, у результаті чого піна перетворюється у рідину, яка займає значно менший об`єм у альвеолах. Пари спирту етилового з киснем вдихають через назальний катетер або через маску. Антифомсилан у вигляді спиртового розчину з киснем застосовують інгаляційно як аерозоль. На відміну від спирту етилового антифомсилан не подразнює слизові оболонки дихальних шляхів, і його дія розвивається швидше.

Виражений протизапальний і протинабряковий ефекти притаманні глюкокортикоїдам (преднізолон, дексаметазон та ін.).

В усіх випадках набряку легень показана оксигенотерапія.

Іноді при набряку легень на фоні серцевої недостатності використовують серцеві глікозиди швидкої дії (строфантин, корглікон).

У випадку розвитку набряку легень у новонароджених (дистрес-синдром), який зумовлений недостатністю сурфактантів, розвивається інтерстиціальний набряк легенів з множинними ателектазами, що спричиняє тяжку дихальну недостатність. У таких випадках застосовують штучну вентиляцію легенів і препарати сурфактантів - кольфосцерил пальмітат. Кольфосцерил пальмітат вводять інтратрахеально не більше двох разів. Препарат зменшує поверхневий натяг легеневої рідини і відіграє важливу роль у підтриманні еластичності тканин альвеол. Іноді використовують високоочищений сурфактант із легенів великої рогатої худоби – альвеофакт.