Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
стор 274_365.doc
Скачиваний:
84
Добавлен:
26.04.2020
Размер:
614.91 Кб
Скачать

Агоністи імідазолінових рецепторів

Препарати цієї групи стимулюють імідазолінові рецептори у судинно-руховому центрі довгастого мозку і таким чином знижують активність симпатичного відділу нервової системи. Ця нова група препаратів представлена моксонідином і рилменідином.

Моксонідин (фізіотенс) також стимулює 2-адренорецептори в судинно-руховому центрі. Препарат проявляє високу гіпотензивну активність. Його призначають 1 раз на добу. Кількість побічних ефектів значно менша, ніж у клофеліну.

Рилменідин має більшу, ніж моксонідин, гіпотензивну активність.

Обидва препарати не викликають синдрому відміни.

Принципи комбінації антигіпертензивних препаратів

Лікування гіпертонічної хвороби є складною проблемою, яка потребує наполегливості й уваги з боку як лікаря, так і пацієнта. У розвитку гіпертонічної хвороби виділяють початкову транзиторну стадію, коли артеріальний тиск підвищується епізодично під впливом несприятливих стресових факторів. Але поступово періоди з нормальним тиском скорочуються, а періоди з незначно підвищеним тиском стають довшими. На цьому етапі хворі рідко звертаються до лікаря, хоча саме в цій стадії гіпертонічна хвороба може бути вилікувана. В цей період рекомендується обмежити кількість кухонної солі, рідини, відмовитися від шкідливих звичок, запобігати стресам, упорядкувати режим праці та відпочинку. Для лікування пацієнтів у початковій стадії гіпертонічної хвороби застосовують збори лікарських трав з гіпотензивними і седативними властивостями, невеликі дози транквілізаторів. Можливе також призначення антигіпертензивного препарату. Хворі повинні знаходитися під наглядом лікаря впродовж кількох років навіть за умови повної нормалізації артеріального тиску.

Але частіше пацієнти звертаються до лікаря лише в стадії, коли патологія уже стабілізувалася. У випадку І («м`якої») стадії гіпертонії, коли діастолічний тиск у межах 95-104 мм рт. стовпчика, приймання лікарських препаратів обов`яз-кове і лікування проводиться тривалий час. При ІІ (помірній) стадії гіпертонії, коли діастолічний тиск 105-115 мм рт. ст., необхідна пожиттєва фармакотерапія. Мета лікування – призупинити прогресування хвороби і попередити гіпертонічні кризи. У ІІІ (тяжкій) стадії гіпертонічної хвороби, коли діастолічний тиск постійно знаходиться на межі 115 мм рт.ст. і вище, фармакотерапія стикається зі значними труднощами і проводиться з метою максимально відстрочити розвиток тяжких ускладнень (інсультів, інфарктів, серцевої та ниркової недостатності).

Антигіпертензивні засоби використовують згідно з так званою поступеневою схемою лікування гіпертонічної хвороби. Виділяють 4 етапи лікування гіпертонії. На першому ступені лікування (при І- ІІ стадіях захворювання) використовують монотерапію. Необхідно пам`ятати, що не існує універсального засобу для всіх хворих. Лікування починають з призначення мінімальних ефективних доз вибраного препарату, потім дози поступово збільшують, але не доводять до рівня, коли з`являються побічні ефекти. При цьому тиск знижується поступово, значні і тривалі в часі періоди зростання тиску не спостерігаються. Якщо через 2-4 тижні від початку монотерапії ефект відсутній або розвиваються побічні реакції, необхідно замінити препарат на інший. Для монотерапії застосовують гіпотензивні засоби основної групи.

При неефективності монотерапії переходять до другого ступеня лікування – призначення двокомпонентної терапії. Хворому призначають препарати, які посилюють гіпотензивну дію один одного. Це дозволяє застосовувати обидва препарати в мінімальних дозах. Препарати підбирають так, щоб вони згладжували небажані побічні ефекти один одного. Частіше поєднують препарати основної групи, а за неможливості досягти необхідного ефекту або уникнути побічних ефектів додають препарати із допоміжної групи.

Третій ступінь лікування гіпертонії – це вимушений крок, оскільки чим менше призначених препаратів, тим легше контролювати результат. На третьому етапі, окрім двох препаратів, призначають і третій засіб, який вибирають із основної або допоміжної групи.

При прогресуванні гіпертонії переходять на четвертий ступінь лікування, коли арсенал застосовуваних препаратів поповнюється такими сильнодіючими засобами, як октадин, міноксидил та ін., або ж препаратом основної групи, який до цього часу не застосовувався. Задача цього ступеня полягає в тому, щоб не тільки контролювати артеріальний тиск, але і відновити порушення регіонального кровообігу, роботи серця та нирок. У схему лікування вводять нові, або підвищують дози для уже застосовуваних препаратів. Особливо важливо попередити розвиток гіпертонічних кризів, які в міру прогресування хвороби стають дедалі небезпечнішими.

Часто для лікування гіпертонії використовують комбіновані препарати: тенорик (атенолол+гідрохлортіазид), капозид (каптоприл+гідрохлортіазид), енап Н (еналаприл+гідрохлортіазид), логімакс (фелодипін+метопролол), гізаар (лозартан+гідрохлортіазид), адельфан (резерпін+апресин+гідрохлортіазид) та інші. Такі комібновані препарати забезпечують тривалий і стабільний антигіпертензивний ефект.

Соседние файлы в предмете Клиническая фармакология