2. Структура та цілі розроблення розділу “Оцінка ризиків”

Головне завдання цього розділу бізнес-плану полягає у виявлен­ні труднощів, у котрих може опинитись підприємницький проект і котрі загрожують його належній реалізації, а також розробленні системи заходів із їхньої ліквідації або мінімізації. Це визначає перелік цілей, які повинні бути досягнуті в процесі розроблення розділу “Оцінка ризиків”, а саме:

• типи можливих ризиків і проблеми, що можуть виникати під час реалізації підприємницького проекту;

• способи реагування на небезпеки та загрози бізнесу за їх ви­никнення;

• заходи стосовно нейтралізації чи мінімізації можливих не­гативних наслідків.

Внутрішня логіка (структура) розроблення розділу “Оцінка ризиків” містить етапи, подані на рис. 8.2:

Окреслення всіх можливих ризиків, які можуть виникнути в процесі реалізації підприємницького проекту
Попередня оцінка ризиків та відбір найсуттєвіших ризиків реалізації підприємницького проекту
Здійснення оцінки впливу (кількісного та якісного аналізу) найсуттєвіших ризиків
Розроблення заходів стосовно недопущення чи мінімізації негативного впливу ризиків

Рис. 8.2. Внутрішня логіка розроблення розділу бізнес-плану “Оцінка ризиків”

3. Методика оцінки впливу ризиків та напрями їхньої мінімізації

Втрати від ризику в підприємницькій діяльності умовно роз­поділяють на матеріальні, трудові, фінансові, втрати часу, спе­ціальні види втрат і под.

Матеріальні втрати — це непередбачувані проектом витрати чи прямі втрати матеріальних об’єктів у натуральному вираженні (будівлі, споруди, передавальні пристрої, продукція, напівфабри­кати, матеріали, сировина, комплектуючі вироби).

Трудові витрати — втрати робочого часу, зумовлені випадкови­ми або непередбачуваними обставинами, застосування дослідно- статистичних норм часу замість технічно обґрунтованих тощо.

Фінансові витрати виникають унаслідок прямого збитку, вира­женого у грошовому вимірі (непередбачувані підприємницьким проектом платежі, штрафи, виплати за протерміновані кредити, додаткові податки, втрата грошових засобів або цінних паперів). Вони можуть бути також результатом неотримання чи недоотримання грошових коштів із передбачуваних підприємством джерел, неповернення боргів та ін.

Втрати часу виникають тоді, коли процес підприємницької діяльності відбувається повільнішими темпами, ніж передбачено планами та звичною діловою активністю підприємства.

До спеціальних втрат належать втрати, пов’язані із заподіянням шкоди здоров’ю та життю людей, навколишньому середовищу, престижу підприємства та з іншими несприятливими соціальними й морально-психологічними чинниками.

Особлива група спеціальних видів втрат — це втрати від впливу непередбачуваних чинників політичного характеру. Вони порушу­ють ритм виробничо-господарської діяльності, спричиняють підви­щення рівня витрат і зниження прибутку. Типові джерела полі­тичного ризику: зниження ділової активності населення і рівня трудової та виконавської дисципліни; недотримання прийнятих нормативно-правових актів; порушення платежів і взаєморозрахунків; нестійкість податкових ставок; примусові відрахування й платежі, які не мають здорового економічного змісту; відчужен­ня майна чи грошових засобів.

Наголосимо, що процес управління ризиками передбачає аналіз, кількісну оцінку й методи впливу на зниження рівня (повне усу­нення) ризику.

Суть якісного аналізу полягає у визначенні чинників ризику і видів робіт, у процесі виконання котрих він виникає. На етапі якісного аналізу господарських ризиків конкретизують дії їхньої ідентифікації. Де комплексний аналіз різних форм звітності під­приємств та експертування фахівців. Завдання такої оцін­ки — виявлення усіх ризиків, властивих діяльності підприємства (реалізації підприємницького проекту), опис, класифікація та групування ризиків, аналіз вихідних припущень.

Кількісна оцінка полягає у встановленні взаємозв’язку між чиниками господарського ризику й основними результатами опе­раційної діяльності підприємства і визначенні значення ризику за допомогою статистичних, аналітичних та інших методів. Імовір­ність настання ризикової події може бути визначена суб’єктивним способом або об’єктивними методами. Завдання кількісного аналізу: формалізація невизначеності; розрахунок ризиків; оцінка ризиків.

Підходи до оцінки ризику можна звести до трьох груп:

1. Ризик оцінюють як суму добутків можливих збитків, зваже­них з урахуванням їхньої ймовірності.

2. Ризик оцінюють як суму ризиків від ухвалення рішення і ризи­ків зовнішнього середовища (незалежних від внутрішніх рішень).

3. Ризик визначають як добуток імовірності настання негатив­ної події та ступеня негативних наслідків.

З метою своєчасного реагування на негативні наслідки ризикової ситуації розробляють так звані альтернативні плани. Вони передбачають заходи, що необхідно застосовувати за виникнення неприємної ситуації, та наслідки, які варто очікувати у зв’язку з цим. Перевага альтернативних планів полягає в уможливленні реалізації швидких дій у неприємних ситуаціях та зменшенні невизначеності в умовах ризикованої діяльності. Наявність аль­тернативних планів засвідчує, що мале підприємство усвідомлює можливі труднощі й заздалегідь готове до них.

Проблема управління ризиками зводиться не лише до того, аби своєчасно відреагувати на загрози, котрі вже виникли, а й щоби мінімізувати їхні негативні наслідки. Існують такі основні спосо­би зменшення ризику підприємницької діяльності:

• підвищення якості роботи у сфері управління підприємством;

• передання частини ризику іншим особам чи організаціям унаслідок хеджування та страхування;

• самострахування.

Як підтверджує практика, звичайний ризик можна зменшити злагодженою роботою у сфері управління. Малому підприємству в цьому напрямі доцільно, зокрема, здійснювати бізнес-планування своєї фінансово-господарської діяльності, а також залучати відпо­відних фахівців (спеціалістів, експертів, консультантів) до вико­нання тих чи інших управлінських функцій. Для цього складають таблицю управлінських можливостей підприємства. Вона містить інформацію про: перелік функцій управління; якості персоналу, необхідні для виконання відповідних функцій; джерела покриття потреби у відповідному персоналі. Останні поділяються на внут­рішні (можуть бути реалізованими через найм відповідного персона­лу) та зовнішні (реалізують через залучення зовнішніх консультан­тів або навчання (підвищення кваліфікації) власного персоналу).

Однак найрозповсюдженішими способами зменшення ризику є хеджування та страхування. Хеджування — це спосіб зменшення ризику господарської діяльності підприємства через укладання довгострокової угоди на поставку продукції між постачальником і покупцем. Такий вид страхування передбачає, що одна сторона (страхувальник) за певну суму (страховий внесок) згідна заплати­ти іншій стороні за умовами, оговореними в страховому контракті, заздалегідь визначену грошову суму в тому випадку, коли страхуваль­ник не зможе поставити продукцію в належній кількості чи якості (найпоширеніший вид страхування у сільському господарстві).

Страхування ризиків — це передання відповідальності за від­повідні ризики страховій компанії. Страхування розподіляють на майнове та від нещасних випадків.

До поширеного і надійного методу зниження ризику належить самострахування. Його здійснюють через створення на підприєм­стві резервних фондів (страхових запасів). Самострахування до­цільне у випадках, коли: вартість майна, яке страхують, відносно невелика порівняно з майновими та фінансовими параметрами . всього бізнесу (підприємства) чи вкладеними ресурсами в реаліза­цію бізнес-проекту; ймовірність настання ризикової події мала; підприємство володіє значною кількістю однотипного майна.

Способи зниження рівня ризику реалізації підприємницьких проектів такі:

• залучення до розроблення проекту компетентних партнерів і консультантів;

• детальне передпроектне опрацювання супутніх проблем;

• прогнозування тенденцій розвитку ринкової кон’юнктури, попиту на продукцію (послуги);

• розподіл ризику між учасниками проекту, його співвиконав- цями;

• резервування засобів на покриття непередбачуваних витрат.

Модель управління ризиками підприємства можна також спро­щено звести до