Характеристика основних видів кредиту

1. Комерційний (господарський) кредит

В основі цієї форми кредиту – відстрочка підприємством-виробником плати за товар і надання підприємством-покупцем векселя як боргового зо­бов’язання оплати вартості покупки після закінчення певного терміну.

2. Банківський кредит.

Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. Ця форма кредиту є найрозповсюдженішою.

Об’єктом банківського кредиту є капітал

3. Споживчий кредит.

Цей кредит надається фізичним та юридичним особам на споживчі цілі.

Об’єктом цієї форми кредиту є товари тривалого користування

4. Державний кредит.

Державний кредит – система економічних відносин між державою в особі її органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами – з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант.

5. Міжнародний кредит.

Міжнародний кредит – це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в іншу.

Об’єктом міжнародного кредитування є передача на певний строк, як правило з виплатою процентів валютних ресурсів. Функції кредиту:

1. Перерозподільча – кредит забезпечує акумуляцію тимчасо­во вільних грошових ресурсів домогосподарств, підприємниць­кого та державного сектору

2. Емісійна функція виявляється у створенні нових платіжних засобів кредитними установами.

3. Контрольна функція полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриман­ням умов

4. Стимулююча функція – можливість вкласти вільні кошти у позики, що приносять дохід

5. Регулююча – кредит виступає важливим засобом державного регулювання економіки.

Питання 63

Кредитна система та її структура

Кредитна система – це система кредитних відносин, прин­ципів і форм кредитування, а також су­купність кредитно-фінансових установ, які реалізують ці кредитні відносини.

Структура кредитно-фінансових установ:

1. Центральний банк.

2. Банківські установи:

• комерційні банки;

• інвестиційні банки;

• ощадні банки;

• іпотечні банки;

• інноваційні банки;

• зовнішньоторговельні банки тощо;

3. Небанківські кредитно-фінансові установи:

• інвестиційні компанії;

• страхові компанії;

• пенсійні та інші фонди тощо.

Центральний банк – це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи.

Функції центрального банку:

— розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

— емісія готівкових та безготівкових грошей;

— зберігання золотовалютних резервів країни;

— акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків;

Комерційні банки – кредитні установи, що здійснюють банківські операції для підприємств, установ і населення за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів.

Функції комерційних банків:

— ведення поточних рахунків;

— акумуляція строкових депозитів вкладників;

— видача грошових засобів з рахунків;

— перерахування з одного рахунка на інший;

Інвестиційний банк залучає довгостроковий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам через випуск облігацій та інших видів боргових зобов’язань.

Ощадні банки – фінансові установи, що спеціалізуються на обслуговуванні населення, залученні грошових заощаджень гро­мадян, наданні кредитів та інших банківських послуг.

Іпотечний банк – банк, що спеціалізується на наданні дов­гострокових кредитів під заставу нерухомого майна

Інноваційний банк спеціалізується на фінансуванні та кре­дитуванні інноваційних проектів.

Зовнішньоторговельний банк здійснює операції з кредиту­вання експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розра­хунками.

Страхові компанії здійснюють акумуляцію грошових за­собів у специфічній формі – шляхом продажу страхового захи­сту, який засвідчується страховим полісом

Пенсійні фонди – акумулюють грошові засоби у формі пен­сійних внесків та нарахувань.

Крім національних кредитних інститутів, існують і міждер­жавні.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – міжнародна ва­лютно-кредитна організація, що регулює міждержавні валют­но-кредитні відносини.

Світовий банк – міжнародний інвестиційний інститут, створений одночасно із МВФ.

Банк міжнародних розрахунків (БMP) об’єднує частину фінансових ресурсів центральних банків 30 країн, здійснює для них комерційні операції та бере участь в організації міжнародного валютного співробітництва.

Питання 64

Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки як основа формування світового господарства

Світове господарство – сукупність національних економік, взаємозв’я­заних і взаємодіючих між собою торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв’язками на основі міжнародного поділу праці.

Основні етапи розвитку світового господарства:

I – кінець XIX – початок 20-х років XX ст. завершилось формування світової системи господарства;

II – кінець 20-х років – кінець 80-х років XX ст. починається процес якісних змін системи світового госпо­дарства;

III – кінець 80-х – початок 90-х років XX ст. відбувається розвиток міжнародної економічної інтеграції;

IV – кінець XX – початок XXI ст. – світове господарство стає більш динамічним і цілісним, набуває гло­бального характеру.

Відкрита економіка – це економіка, яка бере участь у економічних від­носинах між країнами, тобто яка має експорт та імпорт

Закрита економіка – це економіка, усі товари якої виробляються і про­даються всередині країни.

Міжнародний поділ праці (МПП) – спеціалізація країн на виробництві певних видів товарів та послуг відповідно до їхніх природнокліматичних, історичних та економічних умов з метою реалізації їх на зовнішньому ринку.

Показник участі країни у МПП:

Інтернаціоналізація економіки – формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв’язків між країнами зав­дяки відкритості національних економік.

Міжнародна економічна інтеграція (МЕІ) – процес зближення та взаємопроникнення національних госпо­дарств групи країн, спрямований на створення єдиного гос­подарського механізму.

Міжнародні корпорації (МНК) – концерн або союз кон­цернів різних країн, які домінують в одній або кількох сферах світового господарства.

Транснаціональні корпорації (ТНК) – фірми, які здійснюють основну частину своїх опе­рацій за межами країни, в якій вони зареєстровані, – найчасті­ше в декількох країнах, де розміщені їхні відділення, філії, підприємства.

Питання 65

Форми міжнародних економічних відносин (МЕВ)

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) – економічні відно­сини в системі світового господарства.

1. Світова торгівля - форма міжнародних економічних від­носин, що ґрунтується на міжнародному поділі праці

2. Міжнародний рух капіталу – особлива форма міжнародних економіч­них відносин, пов’язана з вилученням частини капіталу з процесу національного обігу

3. Міжнародна міграція робочої сили – переміщення працездатного насе­лення, яке шукає роботу, зі своєї країни в інші

4. Міжнародні валютно-фінансові відносини відбуваються на основі світової валютної системи, яка встановлює певний поря­док валютних розрахунків і правила роботи з валютами інших країн.

5. Міжнародне науково-технічне співробітництво виступає в таких основ­них формах:

Питання 66

Всесвітній ринок товарів та послуг

Світовий ринок – розвинена сфера товарного обміну, що ґрунтується на МПП.

Класичні теорії зовнішньої торгівлі:

Теорія абсолютних переваг А. Сміта виходить з того, що кожна країна має спеціалізуватися на виробництві та експорті тих товарів, у виготовленні яких вона має абсолютні переваги, тобто виробництво товарів, які певній країні обхо­диться дешевше, повинне орієнтуватися не лише на задово­лення потреб своєї держави, а й забезпечувати їх екс­порт за кордон.

Теорія відносних переваг Д. Рікардо передбачала, що кожна країна використовує свій капітал і працю у тих галузях, які забезпечують їй найбільші вигоди, а міжнародний обмін можливий та ефективний лише за наявності порівняльних переваг.

Неокласичні теорії зовнішньої торгівлі:

Теорія співвідношення факторів ви­робництва Хекшера – Оліна – Самуельсона теоретично обґрунтовує необхідність та спрямованість зовні­шньоторговельних відносин.

Теорія альтернативних витрат Г. Хаберлера стверджує, що країни експортують продукцію найпередовішого технологічно­го виробництва, сприяючи тим самим поширенню у світі новіт­ніх технологій.

Теорія життєвого циклу товару Раймонда Варнона виходить з того, що всі товари проходять свій життєвий цикл.

Концепції незалежності, взаємозалежності і залежності.

У випадку незалежності країна позбавляється можливості спо­живати ті блага, яких вона не виробляє.

Взаємозалежність – це розвиток торговельних зв’язків на основі взаємовигідного економічного співробітництва.

Залежність проявляється у нерівноправності країн різного ступеня економічного розвитку в системі світової торгівлі, зумовленої залежністю від однієї країни як споживача чи поста­чальника.

Головні елементи зовнішньої торгівлі – експорт і імпорт

Питання 67

Торговельний і платіжний баланси країни

Платіжний баланс – статистичний звіт за певний проміжок часу (місяць, квартал, рік), який показує співвідно­шення між сукупними надходженнями з-за кордону та плате­жами за кордон.

Структура платіжного балансу:

• торговельний баланс

• платіжні надходження за послуги

• грошові потоки, пов’язані з рухом капіталу

• грошові перекази приватних осіб, громадських організацій, державних установ

Особливості світового ринку послуг:

1. Експорт послуг може здійснюватись на національній території

2. Експорт-імпорт послуг не передбачає зміну власника

3. Є такий вид послуг, оплата яких є обов’язковою, навіть якщо їхній покупець ними не скористається

Кредит – відтік за межі країни цінностей, які мають бути компенсовані надходженням платежів до країни.

Дебет – надходження цінностей у країну від нерезидентів, яке має бути компенсоване відтоком платежів за межі країни.

Сальдо платіжного балансу – це різниця між надходженнями і витра­тами країни, де експорт зараховується зі знаком „+”, імпорт зі знаком „-”

Активне сальдо платіжного балансу

означає, що країна виробляє більше, ніж споживає. Звідси перевищення валютних надходжень від експорту.

Торговельний баланс – статистичний звіт, у якому віддзер­калюються платежі з експорту, імпорту та реекспорту товарів за певний проміжок часу.

Питання 68

Зміст і структура світової валютної системи

Світова валютна система – це грошова система країн, в межах якої функціонують валютні ресурси, здійснюються міжнародні платіжні опера­ції.

Етапи розвитку міжнародної валютної системи (МВС):

І. Система “золотого стандарту”:

Паризька валютна система (1816 – 1914 pp.) В основу був покладений золотомонетний стандарт, більшість країн випускала гроші у вигляді золотих монет.

Золотозливковий стандарт (з початку XX ст. до Першої світової війни) передбачає обмін кредитних грошей на злитки золота вагою до 12,5 кг;

Генуезька валютна система (1922 – 1944 pp.). В її основу був покладений золотодевізний (золотовалютний) стандарт, який передбачав обмін кредитних грошей на девізи (іноземну валюту), а потім на золото.