Диференційна рента.

За таких умов прибуток від реалізації урожаю з кращих і середніх ділянок землі (як за родючістю, так і за місцезнаходженням), буде більшим від середнього. Цей надли­шок над середнім прибутком і становить диференційну земельну ренту з кращих і середніх ділянок. А на гірших ділянках диференційна рента не утворюється.

Слід розрізняти дві форми диференційної ренти – першу та другу.

Диференційна рента І – це додатковий чистий дохід, одер­жуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за при­родною родючістю і місцезнаходженням землях.

Диференційна рента II виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефек­тивніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю.

Абсолютна земельна рента.

Абсолютна рента утворюється на всіх земельних ділянках (в тому числі і гірших) як надлишок суспільної вартості сільськогосподарської про­дукції над ціною виробництва.

Абсолютну ренту землевласник отримує на основі права приватної власності.

Монопольна рента.

Вона утворюється на землях особливої якості чи в особливих кліматичних умовах.

Різниця між монопольно високою ціною такого продукту і його вартістю й становитиме монопольну земельну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника.

Рента та орендна плата

Орендна плата – це платіж, який орендар вносить власни­ку землі за користування земельною ділянкою.

Питання 47

Ринок земельних ресурсів. Ціна землі

Купівля землі означає купівлю права на отримання із земельної ренти прибутку і на цій основі виникає ціна землі.

Ціна землі – капіталізована земельна рента, яка приносить прибуток у вигляді відсотку.

де P – ціна землі,

R – земельна рента,

S – банківський відсоток.

Пропозиція землі залежить від багатьох факторів, які су­марно можна звести до двох: якість (родючість) землі та місце­знаходження ділянки.

Пропозиція землі не може бути збільшена навіть за умови підвищення ціни на землю

Попит па землю, навпаки і має тенденцію зро­стати, що зумовлює підвищення ціни на землю.

Питання 48

Агропромислова інтеграція й агропромисловий комплекс

Агропромислова інтеграція – це встановлення ста­лих прямих зв’язків селянських господарств із підприємствами й організаціями суміжних галузей

У результаті поглиблення агропромислової інтеграції фор­мується агропромисловий комплекс (АПК).

Агропромисловий комплекс – це сукупність галузей народного госпо­дарства, зайнятих виробництвом сільськогосподарської продукції, її зберіганням,

переробкою і доведенням до спо­живача, а також виробництвом відповідних засобів вироб­ництва.

АПК виділяють такі сфери:

I – ресурсна: галузі, які забезпечують АПК засобами вироб­ництва і виробничими послугами, включаючи будівництво та ре­монтні роботи;

II – аграрно-сировинна: власне сільське та лісове господар­ство;

III – переробна: галузі, що займаються заготівлею, зберіган­ням, переробкою, транспортуванням та реалізацією сільськогос­подарської продукції;

IV – виробнича і соціальна інфраструктура: галузі, які за­безпечують загальні умови соціально-економічного розвитку, – транспортне господарство, зв’язок, підготовка кадрів,

Агропромисловий комплекс є одним з найважливіших сек­торів народного господарства України. Україна належить до числа країн із найвищим рейтингом щодо потенційних можливостей АПК

Питанння 49

Державна політика регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва

Головними завданнями державного регулювання в країнах з розвинутою ринковою економікою в аграрній сфері є:

— підвищення прибутковості сільського господарства і роз­ширення експорту основних видів продовольчих товарів;

— попередження перевиробництва окремих видів сільсько­господарської продукції;

— обмеження монополізму в суміжних із сільським госпо­дарством галузях промисловості.

Чинники, що визначають потребу й особливості державного регулювання агропро­мислового комплексу:

Політика держави щодо аграрного сектору і його агентів не може бути однако­вою. Вона залежить від рівня економічного й соціального роз­витку держави, збалансованості попиту і пропозиції на аграр­них ринках.

Питання 50

Сутність і багатогранність процесу суспільного відтворення

Суспільне відтворення – це економічний процес, в якому виробництво, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються через результат виробництва – продукт.

За простого відтворення процес виробництва і випуск створених благ здійснюється щорічно у незмінному масштабі. За сучасних умов воно поширене серед найбідніших країн.

Звужене відтворення спричиняють економічні кри­зи, політичні потрясіння, значні технологічні аварії, природні катастрофи, війни тощо. Звужене суспільне відтворення є яви­щем тимчасовим.

Розширене відтворення – це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.

Основною проблемою відтворення є дотримання пропорцій:

— між виробництвом і споживанням;

— між підрозділами національного виробництва;

— між витратами на виробництво та доходами від реалізації продукту виробництва;

— між відшкодуванням спожитого капіталу та нагромаджен­ням;

— між споживанням і заощадженням;

— між заощадженнями та інвестиціями та ін.

Питання 51

Економічне зростання: сутність, типи, фактори та наслідки

Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим

Розрізняють три типи економічного зростання:

Екстенсивний тип економічного зростання досягається за рахунок розширення обсягів виробництва, тобто використання більшої кількості ви­робничих ресурсів:

• збільшення чисельності зайнятих;

• збільшення обсягу капіталу;

• залучення більшої кількості природних ресурсів.

Інтенсивний тип економічного зростання досягається за рахунок більш досконалого використання економічних ресурсів, тобто:

• технологічного прогресу;

• рівня освіти та професійної підготовки кадрів;

• економії за рахунок зростання масштабу виробництва;

• покращення розподілу ресурсів;

• також впливають законодавчі, інституційні та інші фактори.

Змішаний (реальний) тип економічного зростання – зростання вироб­ничих потужностей внаслідок збільшення кількості використання факторів виробництва і вдосконалення техніки та технологій.

Для вимірювання економічного зростання використовують показники:

1) абсолютного приросту реального обсягу виробництва, який визначається за формулою:

∆ Y = Y_t – Y_t-1 ,

де ∆ Y – приріст ВВП, ВНП чи НД;

Y_t – обсяг ВВП, ВНП чи НД у період t;

Y_t-1 – обсяг ВВП, ВНП чи НД у період, попередній періо­дові t.

2) темпу економічного зростання, який визначається за формулою:

Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи:

І. Фактори пропозиції:

1. Кількість та якість природних ресурсів.

2. Кількість та якість трудових ресурсів.

3. Обсяг основного капіталу або основних фондів.

4. Нові технологи (НТП).