I. За джерелами формування:

Власний капітал – капітал, вкладений власником фірми.

Залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.

II. За напрямами інвестування:

Речовий капітал – це певні капіталовкладення в навчання, підготовку на підприємстві, зміцнення здоров’я та медичне обслуговування, пошуки інформації, що сприяють нагромадженню економічних здібностей людей, що дають змогу отримувати більші доходи.

Людський капітал – міра втіленої у людині здатності приносити дохід.

Інтелектуальний капітал – сукупність знань, досвіду, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.

Соціальний капітал – це зв’язки, норми і довіра, які перетворюються в успішне співробітництво, що є соціальними активами.

III. За сферами застосування:

Промисловий капітал – капітал, який застосовується у сфері матеріального та нематеріального виробництва з метою отримання прибутку.

Торговельний капітал – капітал, який функціонує у сфері то­варного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку.

Позиковий капітал – грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процента.

IV. За роллю у відтворювальному процесі:

Капітал-власність – капітал, який перебуває у власності кредитора.

Капітал-функція – запозичений капітал, який фун­кціонує в певній галузі.

V. За значенням у створенні та перерозподілу доходу:

Реальний капітал обслуговує рух промислово­го капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.

Фіктивний капітал (від лат. fictio – вигадка) – капітал, представлений у цінних паперах, який регулярно приносить дохід їх власнику

спекулятивний капі­тал – капітал, спрямований не на довгострокові вкладення, а на швидке отримання спекулятивного прибутку за рахунок гри на коливаннях ринкових курсів цінних паперів.

VI. За інноваційною спрямованістю:

Венчурний капітал – капітал, що його використовують для фінансування науково-технічних розробок і винаходів.

Неризиковий капітал – капітал, який використовується для фінансування не ризикових проектів.

Питання 42

Структура авансованого капіталу. Витрати вироб­ництва, їхня сутність та класифікація

Капітал поділяється на постійний та змінний.

Постійний капітал – та частина капіталу яка авансується на купівлю за­собів виробництва і в процесі виробництва не змінює своєї вартості. Його позначають літерою С

Змінний капітал – капітал, який авансується на купівлю робочої сили, і у процесі виробництва змінює величину своєї вар­тості, познача­ється літерою V

Витрати виробництва є формою руху авансованого промис­лового капіталу.

Витрати виробництва – вартісна оцінка затрат еко­номічних ресурсів, здійснених підприємцями задля вироб­ництва продукції.

Витрати поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (явні) витрати – витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власни­ками фірми

Внутрішні (неявні) витрати – витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів. Не­явні витрати включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ре­сурсів.

Виокремлення явних та неявних витрат в свою чергу здійснює їх поділ на бухгалтерські та економічні витрати.

Залежно від строку, впродовж якого можлива зміна економіч­них ресурсів, залучених фірмою до виробництва певного виду продукції, розрізняють:

— витрати фірми в довгостроковому періоді

-витрати фірми в короткостроковому періоді

Витрати фірми в короткостроковому періоді поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні та граничні

У деяких випадках фірми несуть незворотні витрати:

— втрачені можливості, пов’язані з помилковими управлін­ськими рішеннями

— втрати, які здійснюються раз і назавжди і не компенсу­ються у разі припинення діяльності фірми

Питання 43

Прибуток на капітал і фактори, що його визна­чають. Економічна роль прибутку

У XX ст. в економічній літера­турі утвердились такі підходи до трактування економічної природи прибутку:

1. Прибуток як винагорода за вмілу оцінку ризиків і невизначеності. Був започаткований відомим американським економістом Ф. Байтом, який вважав, що прибуток породжується особливим підприємницьким талантом, умінням адаптуватися до потреб динамічного розвитку

2. Прибуток як винагорода за новаторство, впровадження технічних, комерційних, організаційних та фінансових нововве­день. Цей підхід був обґрунтований відомим австро-американським дослідником Й. Шумпетером.

3. Прибуток як наслідок монопольної влади, що виникає в результаті обмеження конкуренції. Цей підхід був започатко­ваний американським економістом Е. Чемберленом та англій­ською дослідницею Дж. Робінсон.

за умов монополізації існують можливості завищення цін і формування доходу.

Прибуток – виражений у грошовій формі дохід підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим до­ходом) і сукупними витратами фірми.

PR=TR – TC,

де PR – прибуток фірми;

TR – виручка від реалізації;

ТС – су­купні витрати.

Нормальний прибуток – мінімальний дохід від економічних ресурсів, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу. Він входить до складу внутрішніх витрат.

Чистий прибуток – прибуток, який залишається у розпорядженні підприємця після розрахунків з бюджетом за податковими та обов’язковими пла­тіжними зобов’язаннями.

Монопольний прибуток – при­буток фірми, яка займає монопольне становище на ринку.

Засобами вимірювання прибутку є його маса (абсолютна гро­шова

величина) та норма (якісний відсотковий показник).

Маса прибутку – це абсолютний обсяг прибутку в грошо­вому вираженні.

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості ка­піталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу.

де П' – норма прибутку;

П – маса прибутку;

К – величина аван­сованого капіталу.

До функцій прибутку належать:

1. Облікова (індикативна) характеризує прибуток як найважливіший критерій ефективності господарської діяльності фірми;

2. Розподільча характеризує прибуток як основне фінан­сове джерело розвитку фірм і суспільства в цілому;

3. Стимулююча визначає прибуток як генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.

Економічна роль прибутку:

— прибуток є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;

— прагнення отримати прибуток сприяє ефективному роз­поділу та використанню ресурсів, впровадженню досягнень нау­ково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;

— прибуток є джерелом розширення суспільного виробни­цтва, примноження національного багатства та задоволення по­треб суспільства, що зростають.

Питання 44

Кругооборот і оборот промислового капіталу. Амортизація і відтворення основного капіталу

Реальний кругооборот промислового капіталу про­ходить три логічно-послідовні стадії

I – грошовий капітал авансується на придбання засобів ви­робництва (устаткування, сировину, матеріали, виробничі приміщення) і робо­чої сили. На цій стадії грошова форма капіталу перетворюється у виробничу.

II – здійснюється процес вироб­ництва і створюється новий продукт. Головне призначення цієї стадії – ство­рення нової вартості (яка включає додаткову вартість).

III – відбувається реалізація готової про­дукції на ринку. В результаті підприємець повертає назад авансований капі­тал і додатково отримує додаткову вартість.

Кругооборот промислового капіталу – безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і по­верненням у свою початкову форму у збільшеному обсязі.

Оборот капіталу – це безперервно повторюваний круго­оборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.

Основний капітал – частина промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва про­тягом кількох виробничо-технологічних циклів

Оборотний капітал – частина промислового капіта­лу, що функціонує у вигляді предметів праці (сировини, матеріалів, на­півфабрикатів), незавершено­го виробництва, готової продукції, грошових коштів (у т. ч. заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного вироб­ничо-технологічного циклу.

Амортизаційні відрахування – щорічне списання части­ни вартості основного капіталу.

Річна амортизація основного капіталу розраховується за формулою:

де А_р – річна амортизація;

К – вартість основного капіталу;

t – термін (кількість років) служби основного капіталу.

Амортизаційний фонд – грошовий фонд, призначений для відшкодування вартості основного ка­піталу, які вибувають з виробничого процесу в міру свого фізич­ного та морального зношування.

Норма амортизації – виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості основного капіталу.

де А' – норма амортизації;

А – сума амортизаційних відрахувань за рік;

К – вартість авансованого основного капіталу.

Пмтання 45

Аграрні відносини, їхній зміст і особливості

Слово “аграрний” від лат. agrarius означає “земельний”.

Аграрні відносини – це складова економічних відносин, які виникають у сільському господарстві з приводу володін­ня й використання землі як головного засобу сільськогос­подарського виробництва, а також виробництва, розподі­лу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.

Найважливішою особливістю аграрних відносин є те, що в сільському господарстві основним засобом виробництва є земля.

Сучасний земельний фонд України становить 60 млн. га, з яких 42 млн. га або майже 70% – це сільськогосподарські угіддя.

особливості сільськогосподарського виробництва:

— природно-кліматичні умови,

• се­зонним характером виробництва;

• розмір доходів формується лише наприкінці року, після реалізації продукції;

• частина виробленої продукції споживається всере­дині господарств не набуваючи товарної форми;

• велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи,

Характер і особливості аграрних відносин визначаються на­самперед формою власності на землю як основний засіб вироб­ництва.

суб’єктами права власності на землю є:

— громадяни та юридичні особи – на землі приватної влас­ності;

— органи місцевого самоврядування – на землі комуналь­ної власності;

— державні органи – на землі державної власності.

Іноземні громадяни і юридичні особи, а також особи без гро­мадянства можуть стати власниками лише земель несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об’єкти не­рухомості, які належать їм на правах приватної власності.

Питання 46

Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення

Земельна рента (від фр. rendre – віддана) – це передача частини до­ходу землеробом власнику землі за використання його земель­ної ділянки.

Є три основних види земельної ренти: диференційна, абсолют­на та монопольна.