52 Дистальн прикус ii2

Функція смоктання є великим навантажен­ням для жувальної мускулатури немовляти. За­вдяки функціональному напруженню м’язів та інтенсивним переміщенням нижньої щелепи вперед, на кінець періоду лактації відмічаєть­ся нейтральне положення між щелепами. При штучному вигодовуванні ріст нижньої щелепи затримується, і вона займає дистальне положен­ня, що призводить до збереження фізіологічної ретрогенії. Штучне вигодовування дитини із пляшечки порушує сприятливе функціональне подразнення, і жувальний апарат затримується в розвитку. Смоктальні рухи при цьому не потре­бують переміщення нижньої щелепи, суміш із пляшечки самостійно виливається в порожнину рота немовляти, а гумові соски не можуть замі­нити природне годування.

Лікування дистального прикусу в тимчасовому періоді полягає в профілактичних заходах і зводить­ся до створення умов, що сприяють нормальному розвитку зубощелепного апарату дитини. При цьо­му санації підлягає порожнина рота й носова части­на глотки. Велику увагу в першому періоді тимчасо­вого прикусу необхідно приділите міогімнастиці за методикою В. С. Куриленко, 3. Ф. Василевської, що спрямована на зміцнення колового м’яза рота й м’я­зів, що висувають нижню щелепу. Через деякий час можна підключити до комплексу тренування скелет­них м’язів, використовуючи відому міогімнастику, розроблену Роджерсом, а також апарат Дасса.

В міру адаптації дитини до лікарських маніпу­ляцій можна застосовувати як профілактичні, так і лікувальні апарати.

53. Позаротові ознаки дистального прикусу

Прогнатичний прикус може призвести до таких порушень естетики обличчя:

1. При наявності аденоїдних розрощень може визначатися широка спинка носа, нерухомі крила носа, вузькі носові ходи.

2. Носо-губні складки згладжені.

3. Верхня губа вистоїть вперед і значно переважає над нижньою.

4. При короткій верхній губі або значно вираженій сагітальній щілини може відзначатися незмикання губ або змикання з напругою (симптом «наперстка»або «лимонної шкірки»).

5. З-під верхньої губи можуть виступати фронтальні зуби.

6. На нижній губі можуть відзначатися відбитки верхніх фронтальних зубів.

7. Через дистальне положення нижньої щелепи підборіддя скошене назад.

8. Зміна положення язика (глосоптоз) клинічно виявляється у вигляді “подвійного підборіддя”.

9. Нижня частина обличчя може бути нормального розміру, а при сполученні із глибоким прикусом - вкороченою.

10. Глибина губно-підборідної борозни залежить від сполучення із аномаліями у вертикальній площині: при нормальній глибині різцевого перекриття вона середньої глибини, при глибокому різцевому перекритті- поглиблена.

54.Форми дистального прикусу. Класифікація в яких вони відображені.

Так, Енгль у своїй анатомо-морфологічній класифікації прогнатичне співвідношення між зубними рядами відносить до аномалій другого класу, коли нижні перші моляри розташовані від­носно верхніх дистально. Причиною такого спів­відношення між зубами він вважає нижню щелепу, як єдину рухомо з’єднану кістку лицевого скелету. Автор виділяє два різновиди другого класу: І) про- трузію з тремами передніх верхніх зубів та II) ре- трузію фронтальної ділянки.

А. Я. Катц рекомендує враховувати при діа­гностиці зубощелепних аномалій функціональ­ний стан жувальної мускулатури. При прогнатич­ному співвідношенні щелеп існує функціональна недостатність м’язів, що висувають нижню щеле­пу (m. pterygoideus lateralis). Таке співвідношен­ня між зубними рядами він відносить до аномалій другої групи.

JI. В. Ільїна-Маркосян, проводячи діагностику прогнатичних форм прикусу, пропонує враховува­ти зміщення нижньої щелепи при звичному роз­ташуванні. Прогнатичне співвідношення зубних рядів вона відносить до сагітальних аномалій при­кусу, застосовуючи термін постеріальний прикус, і виділяє три його різновиди:

• без зміщення нижньої щелепи;

• зі зміщенням нижньої щелепи;

• змішана форма.

Д. А. Калвеліс при діагностиці зубощелепних аномалій враховує етіологічні фактори. Прогнатію автор відносить до сагітальних аномалій прикусу, підкреслюючи її спадковий характер.

На основі етіологічних ознак, A. Kantorowicz окремо виділяє дистальний прикус, який виникає внаслідок дистального положення нижньої щелепи або перших молярів при їх прорізуванні.

Згідно з класифікацією В. Ю. Курляндського, аномалії співвідношення зубних рядів слід оці­нювати за ознаками недорозвитку або надмірно­го розвитку щелеп та їх поєднання з нормальним розвитком. Тому прогнатичне співвідношення між зубними рядами, на думку автора, може виникну­ти внаслідок надмірного розвитку верхньої щеле­пи або недорозвитку нижньої щелепи.

А. І. Бетельман дистальний прикус відносить до сагітальних аномалій і в залежності від ступеня розвитку щелеп виділяє чотири клінічні форми:

1. - нижня мікрогнатія;

2. - верхня макрогнатія;

3. - верхня макрогнатія та нижня мікрогнатія;

4. - верхньощелепна прогнатія зі звуженням у бо­кових ділянках.

С. Й. Криштаб запропонував патогенетичну класифікацію деформацій нижньої щелепи по сагі­талі. В її основу він поклав ступінь включення в па­тологічний процес суглобового відростка як центра поздовжнього росту нижньої щелепи і поділив цю деформацію на дві нозологічні групи: кондилярні та позакондшярні. Для кондилярних він вважає ти­повим недорозвинення тіла щелеп, а для позакон- дилярних - редукцію альвеолярного відростка.

В останні роки для діагностики, прогнозуван­ня і вибору методу лікування ортодонтичної пато­логії широко застосовується телерентгенографія як додатковий метод дослідження, який дозволяє виявити особливості росту лицевого скелета, ло­калізацію, індивідуальний профіль хворого.

А. Ель-Нофелі (1964), аналізуючи дані теле­рентгенограм, виділяє дві форми дистального прикусу:

1. зубний дистальний прикус з нормальним вза­ємовідношенням лицевих компонентів;

2. скелетний дистальний прикус із патологічним співвідношенням лицевих компонентів.

А. М. Schwarz(1969),0. Я. Хорошилкіна(1976) при вивченні бокових телерентгенограм голови визначили три основні форми дистального прику­су: зубоальвеолярну, гнатичну, поєднану.

А. С. Щербаков (1967) виділяє зубоальвеоляр­ну та скелетну форми дистального прикусу.

Згідно з систематикою ВООЗ (Женева, 1968), дистальний прикус відображено в декількох роз­ділах:

• аномалії величини щелеп (макрогнатія верхньої щелепи, мікрогнатія нижньої щелепи);

• аномалії положення щелеп відносно основи черепа (верхньощелепна прогнатія, нижньоще­лепна ретрогнатія);

• аномалії співвідношення зубних дуг (дистальна оклюзія).