39)Соціально-економічний розвиток українських земель у складі російської імперії наприкінці XVIII – першій половині хіх ст.

На початку XIX ст. переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) входила до складу Російської імперії. У цей період сільське господарство було головним сектором економіки, а стан аграрних відносин значною мірою визначав динаміку всього суспільного розвитку. У першій половині XIXст в аграрній сфері домінувало поміщицьке землеволодіння. В українських землях, що належали Російській імперії, воно становило 75% усієї землі. Незважаючи на таку значну концентрацію в руках поміщиків земельних угідь, їхні господарства деградують та занепадають, про що свідчать посилення експлуатації селян, низький рівень організації праці, технологічний затій, неефективне екстенсивне господарювання, зниження прибутків. Прогресуючий занепад поміщицьких господарств виявив себе і у зростанні заборгованості поміщиків державі, яка в першій половині ХІХ ст становила понад 83 млн крб. Для розвитку аграрних відносин у цей період характерне посилення експлуатації селян. Селянство поділялося на дві основні групи – поміщицькі та державні. Поміщицькі селяни переважали на Східній Україні, Правобережжі, а державні – на Лівобережжі та Півдні України. Крім поміщицьких селян-кріпаків існували державні селяни, які вважалися вільними. За користування землею вони виплачували державі феодальну грошову ренту. На сплату державних податків йшло майже 40% селянських прибутків. Страждали селяни ще й від прогресуючого обезземелення, яке підривало їхні господарства.

У середині ХІХ ст. землю обробляли тими ж знаряддями праці, що й століття тому – плугом, ралом, сохою, серпом, косою.

Рутинний стан техніки, традиційна система землеробства, низька організація праці та малоземелля були головними чинниками прогресуючого падіння врожайності. Ситуацію в сільському господарстві ускладнювали ще й неврожайні роки: від 1799р. до 1856р. у Східній Україні було 28 повсюдних і часткових неврожаїв, які призвели до голоду та епідемій, спричинили розорення селянських господарств.

Прогресуюче обезземелення, руйнація індивідуальних господарств зумовили появу надлишків робочої сили в аграрному секторі. Частково пом’якшувала гостроту проблеми надлишкової робочої сили щорічна практика заробітчанства.

У першій половині ХІХ ст. почалися суттєві зрушення в аграрному секторі: поступова руйнація натурального господарства та еволюційний перехід господарської діяльності на рейки товарності та підприємництва. Характерною рисою розвитку аграрних відносин цього періоду була нерівномірність втягування поміщицьких господарств у товарне виробництво. В умовах масового обезземелення починає формуватися заможна селянська верхівка, представники якої володіли або ж орендували 100 і більше десятин землі. Шляхом дрібного підприємництва, лихварства, чумакування, посередницької торгівлі ця частина селянства накопичує капітали, готуючись до крупної підприємницької діяльності. У цей період розширюється сфера застосування вільно праці, поглиблюється галузева спеціалізація, в окремих господарствах дедалі помітнішими стають часткові агротехнічні зрушення. Початок промислового перевороту (початок 30-х рр.) став своєрідним рубіконом між двома якісно відмінними етапами в розвитку вітчизняної промисловості.

У першій третині ХІХ ст. зростає роль вільнонайманої праці. У 1828р. підприємства з вільнонайманою робочою силою становили 46.2% усіх підприємств, на яких працювало 25.6% робітників. Характерною рисою цього етапу був уповільнений промисловий розвиток. Промисловий переворот в українських землях, що належали Російській імперії, розпочався у 30-40 роках. Він поклав початок новому етапові розвитку вітчизняної промисловості, що тривав до скасування кріпосного права 1861р. У цей період зберігалася певна спадкоємність тенденцій в економічній сфері. Відбувається поступове витіснення кріпосницької мануфактури капіталістичною фабрикою. Нові машини та технології вимагали якісно нової робочої сили – дисциплінованої, кваліфікованої, зацікавленої в наслідках праці. Закріпачений робітник не відповідав цим критеріям і тому частка вільнонайманої праці продовжує неухильно зростати.

Потреби економіки та поглиблення диференціації промисловості сприяли повні в українських землях нових галузей – кам’яновугільної , машинобудівної, цукроварної.

Розвиток сільського господарства українських земель у складі Російської імперії в першій половині ХІХ ст. визначали такі тенденції: домінування в аграрній сфері поміщицького землеволодіння, яке перебувало в кризовому стані; посилення експлуатації селянства, його майнова диференціація; застосування застарілих способів і засобів ведення господарства; поява в аграрному секторі надлишків робочої сили; поступова руйнація натурального господарства та розвиток підприємництва.