54. Калькування як засіб поповнення лексичного складу

Калька – особливий вид запозичення, утворення нового фразеологічного слова або нового значення слова через буквальний переклад. В германських мовах багато було запозичень з латинської бо грецької мов, часто вони ставали кальками з мов, в яких передано структуру і значення відповідних античних термінів

д.а.regol< лат.regulaвірую

д.а. creda< лат. credo клад

д.а.mǽsse< лат. messa меса

д.а. offrian< лат. offere приносити

д.а. fefor< лат.febris лихоманка

55. Категорії іменника у германських мовах

Парадигма давньогерманського іменника включала три категорії – рід , число і відмінок.

Рід: 3 роди- чоловічий, жіночий і середній (нім, норв, ісландська, фарезька, їдиш). Загальний і середній рід (швецька, датська, нідерландська і фризька). Відсутня категорія роду – англійська та африкаанс.

Не в усіх типах відмінювань відповідні класи поділяються на 3 категорії за родами: основи на –о- включали тільки іменники жін. роду; основи на –а- тільки чоловічого і середнього роду.

Число: 3 числа- однину, множину і двоїну. У гер. Мовах двоїна іменників була утрачена ще в доісторичну епоху. Категорія числа в гер.мовах, як і в інших іє. Мовах, не мала свого власного спеціального показника. Число виражалося морфемами із синкретичним значенням: той самий морфогічний компонент виражав одночасно і відмінок і число.

Відмінок: 8 відмінків –номінатив, акузатив, генетив, датив, аблатив, інструменталіс, локатив і вокатив. Поступово ця система розкладалася, деякі відмінки передавали свої функції іншим відмінкам, тобто відбувалося злиття деяких відмінкових форм і , отже, - зникнення деяких відмінків.

Означеність і неозначеність:озн. І неозн. Артиклі є майже у всіх герм. мовах. Неозначений артикль відсутній в ісландській та фарерській мовах. Інновацією скандинавських мов є препозитивний вільний артикль та його варіан-суфігований артикль.

56. Категорії прикметника у германських мовах

Раніше в герм.мовах прикметника не було. Говорили за принципом: «камінь» + «хліб» = ‘твердий хліб’ (це залишилося ще в англ.мові). Відокремлення прикметника від іменника стало можливим завдяки таким особливостям: а) прикметник відмінюється за родами в залежності від роду іменника, який він модифікує; б) наявність у прикметників ступенів порівняння – компаратив (вищий) і суперлатив (найвищий).

Особливістю прикметників у германських мовах є наявність двох відмін: сильної і слабкої. ‘Сильна’ відміна прикметників успадкована від індоєвропейської мови-основи, ‘слабка’ відміна (термін Я.Грімма) є германською інновацією.

Сильна (займенникова) відміна прикметників. У лінгвістиці панує думка, що в індоєвропейській мові-основі прикметники відмінювалися як іменники, рефлексом чого є сильна відміна прикметників у германських мовах. Припускають, що іменникові закінчення приєднувалися до основ на -а- (чол., сер. р.) , -ō- (жін. р.), -і-, -и- (усі роди). Оскільки прикметники часто вживалися з вказівними займенниками, ряд відмінкових форм вказівного займенника увійшов до парадигми. Напр.: слово «половина» чол.рід, однина.

			двн.-англ.		двн.-в.нім.
Н			healf		halb
Р			healfes		halbes
Д			healfum		halbemu
З			healbne		halban

Слабка відміна прикметників у германських мовах – це іменникова відміна за моделлю основ на -n-­. Напр.: слово «половина», чол..рід, однина.

			двн.-англ.		двн.-в.нім.
Н			halba		halbo
Р			halban		halben
Д			halban		halben
З			halban		halbon

Більшість прикметників у германських мовах відмінювалася як за слабкою, так і за сильною відміною. Проте існували прикметники, які мали виключно сильну (гот. alls ‘кожен’, fulls ‘повний’ та ін.) або слабку (гот. taisma ‘правий’ ibna ‘схожий’) форму. Іноді слабкі прикметники супроводжувалися вказівним займенником, який поступово перетворився на граматичний супровідник іменника й уживаного з ним прикметника (означений артикль). Тому незалежно від іменника прикметник мав категорію означеності / неозначеності.

Ступені порівняння прикметників. У спільно герм.мові суфіксом порівняльного ступеня були *-iza та *-oza, а найвищого ступеня – *-ist або *-ōst.

У низці слів індоєвропейських мов вищий та найвищий ступені прикметників утворювалися від іншого кореня, ніж у звичайному ступені. Напр.: лат. bonus ‘хороший’ – melior – optimus. Такі форми називають суплетивними. Напр.:

‘хороший’ звичайний вищий найвищий

двн.-англ. gōd betera (bettra) betst;

двн.-в.-нім. guot bez,z,iro bez,z,isto;

У сучасній нідерландській мові прикметник має дві основні форми – коротку (jong ‘молодий’) та форму на -е (jonge).

У мові африкаанс прикметники мають сильну (нульову) форму та слабку на -е. Напр.: vol ‘повний’ та volle.

Прикметники в німецькій мові зазнають також певних змін. Зокрема у середньоверхньонімецький період спостерігається редукція закінчень сильного і слабкого типів відмінювання. Слабка відміна закріпилася з означеним артиклем, частково з неозначеним артиклем та присвійним займенником. У системі ступенів порівняння відбулася уніфікація форм суфіксів: -er(e), -este. У сучасній нім.мові коротка форма прикметника використовується як реліктова. Наприклад: frisch Obst, in ganz Europa, ein gut Ding will Weile haben. Отже, в нім. мові присутні такі категорії прикметника: рід, відмінок, число, ступінь порівняння.

В англ. мові присутні такі категорії: ступінь порівняння.

Прикметники в ісландській та фарерській мовах змінюються за родами, відмінками, числами і ступенями порівняння. Збереглося два типи відміни – сильна та слабка. Особливістю прикметника в ісландській мові є те, що кожен граматичний рід у множині має власний набір закінчень.

Для прикметників у норвезькій, датській та шведській мовах властиві дві форми: ‘сильна’, яка не має закінчення в загальному роді та -t у середньому, та ‘слабка’, що характеризується закінченням -е (для шведської -а).