- •1. Предмет і завдання курсу „Вступ до германського мовознавства”
- •2. Зв’язок германської філології з іншими дисциплінами
- •3. Виникнення порівняльно-історичного методу.
- •4. Методика аналізу порівняльно-історичного методу
- •9.Економічний і суспільний лад стародавніх германців.
- •11. Релігійні уявлення і образи стародавніх германців.
- •Класифікація германських племен за Плінієм Старшим.
- •Північні германці.
- •Інгвеонські племена.
- •17. Ісквевонські (іствеони) племена.
- •18. Гермінонські племена(ермінони)
- •19. Східні германці
- •Епоха Великого переселення народів.
- •21. Франкська держава Каролінгів.
- •22. Франкська держава Меровінгів.
- •23. Свідчення про германські мови у дописемний період
- •24. Рунічне письмо
- •25. Готське письмо
- •26.Роль латинського алфавіту в історії германської писемності
- •27. Пам’ятники давньоісландської писемності
- •28. Пам’ятники давньоанглійської писемності
- •29. Пам’ятники давньоверхньонімецької писемності.
- •30. Пам’ятники давньосаксонської писемності.
- •31. Наголос у давньогерманських мовах.
- •32. Порівняння давньогерманських й індоєвропейських приголосних.
- •33. Сонорні приголосні у германських мовах.
- •34. Закон Якоба Грімма.
- •Виключення із закону я. Грімма.
- •Закон к. Вернера. Чергування приголосних у сучасній німецькій мові за цим законом.
- •37. Західногерманське подвоєння приголосних (гемінація)
- •38. Загальноіндоєвропейські риси у системі голосних давньогерманських мов.
- •39.Відображення індоєвропейських коротких голосних у давньогерманських мовах.
- •40. Відображення індоєвропейських довгих голосних у давньогерманських мовах.
- •41. Аблаут у германських мовах. Кількісний і якісний аблаут.
- •Умлаут у германських мовах.
- •Морфологічний словотвір у германських мовах.
- •Словоскладання у германських мовах.
- •Афіксація у германських мовах.
- •Синтаксичний словотвір.
- •Семантичні види словотвору.
- •48. Конверсія як вид словотвору.
- •49. Роль аблаута і умлаута у словотворі.
- •50. Германо-кельтські лексичні паралелі.
- •51. Германо-італійські лексичні паралелі.
- •52. Германо-слов’янські лексичні паралелі.
- •53. Германо-балтійські лексичні паралелі
- •54. Калькування як засіб поповнення лексичного складу
- •55. Категорії іменника у германських мовах
- •56. Категорії прикметника у германських мовах
- •Категорії дієслова у германських мовах.
- •58. Стилістичне розшарування словника давньогерманських мов
- •59. Значеннєві розбіжності слів у германських мовах
- •60. Причини першого пересуву приголосних
30. Пам’ятники давньосаксонської писемності.
Користувалися континентальні сакси (9 -12 ст.).
Сакси дедалі більше зближувалися з пд. і центральними германцями. Тому давньосаксонську мову іноді називають давньонижньонімецькою, але це неправильно.
Пам’яток дійшло небагато, в основному вони релігійного характеру. Поема «Геліанд» («Спаситель»), написана алітераційним віршем. В ній описується життя Христа, але в описі біблійних подій і фактів, у пейзажах тощо виразно відчувається вплив германського героїчного епосу. З рукопису 12 ст. збереглося 6 тис. рядків, вважається, що оригінал було ств. в 9 ст. До цього ж часу відносять біблійну легенду про створення світу. В обох пам’ятках уже дуже помітні верхньонімецькі впливи. З дрібніших памяток дійшли грамоти, податкові списки, благословення та ін.
31. Наголос у давньогерманських мовах.
В спільноєвроп. мові мав 2 особливості:
він був тонічним чи музичним, на відміну від динамічного чи експіраторного, пов’язаного із силою видиху. В спільногерм. мові тонічний наголос був змінений динамічним.
Він був вільним, тобто міг падати на будь-який склад. В спільногерм. мові вільний наголос був замінений фіксованим на кореневому складі.
Але деякі особливості звукової системи германських мов свідчать, що ще в ранньогерм. епоху наголоси були й певні залишки індоєвроп. вільної системи наголосу. Напр., гот. bindan – band – bundum – bundas – зв’язувати. Це показує, що в перших двох формах дієсл. кореневий голосний має нормальний ступінь, отже він був в більш ранні часи під наголосом, тоді як у третій і четвертій формах виступає в редукованому ступені, що свідчить про його ненаголошеність.
У префіксованих герман. словах наголос був неоднаковим – у дієсловах кореневим, а в іменах початковим. У гот. мові іменні утворення мають префікси anda-, faura, а дієслівні and-, faur-, : andabeit докір – andabeitan лаяти.
У складних словах наголос падав на перший компонент. Також складні слова мали другорядний наголос.
32. Порівняння давньогерманських й індоєвропейських приголосних.
Найвиразнішою особливістю германського консонантизму є значна кількість фрикативних фонем при порівняно малій кількості проривних, тоді як для індоєвропейської мови-основи характерним було якраз зворотне явище: дуже велика кількість проривних при незначній – фрикативних
Індоєвропейська та германська системи приголосних мали таке співвідношення:
Місце артикуляції |
Індоєвроп. приг. |
Герман. приг. |
Губні |
p,b,bh |
p, b, f |
Зубні |
t,d,dh |
t, d, Þ |
Задньоязикові: чисті лабіовелярні |
k, g, gh kw,gw, gwh |
k, g, x kw, gw, xw |
Крім того, в спільногерм. мові і в зх. ареалі індоєвроп. були ще приг. – ларингальний Н, фрикативний s, сонати j, w, r˳, l˳, m˳, n˳(девочки, кружочки под буквами).
33. Сонорні приголосні у германських мовах.
Германські сонорні r, l, m, nі «півголосні» j, wна ранньому етапі розвитку герм. мов не відрізнялися від відповідних індоєвропейських фонем і внаслідок подвійності свого характеру функціонували і як голосні (складотворчі), і як приголосні.
У загальногерманській мові нескладові сонорні j, u, m, n, r, l зберігаються без змін, а складові j, u, m, n, r, l змінюються: j і u розвиваються в голосні, m, n, r, l втрачають словотвірну ф-цію, оскільки перед ними розвивається голосний u: um, un, ur, ul; напр.bnd перетворюється в bund-.