58.Грошово-кредитне регулювання економіки та його основні інструменти.

Грошово-кредитна політика – це сукупність методів та інструментів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовує держ для регулюван грош-кредитни відносин

Держава створює загальні умови для реалізації цих відносин, формує нормативно-законодавчу базу, визначає загальну орієнтацію функціонування фінансово-кредитних установ і законодавчі основи здійснення грош емісії, випуску цінних папер

Основною метою грошово-кредитної політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін.

Державне регулювання грошової сфери в ринковій економіці означає сукупність заходів, що проводяться державою в грошовому обігу з метою забезпечення сталості національної валюти, стримування інфляційного процесу і гнучкого забезпечення грош масою потреб сфери обігу.

Головним об’єктом грошово-кредитного регулювання з боку національного банку є наявна готівкова та безготівкова маса в економіці.

Головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів, міністерство економіки, безпосередньо Уряд, Верховна Рада.

Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.).

Пов’язування грошово-кредитної політики з регулюванням грошового ринку означає визнання впливу її не тільки на пропозицію грошей, як це часто допускається в літературі, а й на попит на гроші. І хоча механізм регулятивного впливу на грошовий попит недостатньо розвинутий і досліджений, це не може бути підставою для виключення його зі сфери впливу грошово-кредитної політики. Особливо це важливо для країн із перехідною економ, де попит на гроші не є розвинутим і потребує регулятивної підтримки.

Світова практика монетарної політики нагромадила значний досвід використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Усі їх можна поділити на дві групи:

- інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси;

- інструменти прямого впливу.

До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.

До другої групи відносять: встановлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.

60.Антиінфляційна політика та її основні напрямки.

Антиінфляційна політика – це система цілей та засобів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ. Є дві стратегії протистояння інфляції. Прихильники однієї вважають, що до інфляції треба пристосовува­тись, навчитись жити в умовах інфляції, обмежуючи згуб­ний її вплив на економіку шляхом індексації податків, заробітної плати, позик і т. ін.Прихильники іншої стратегії вбачають в інфляції зло для економіки, якому треба протистояти за допомогою будь-яких можливих макроекономічних заходів, не гре­буючи навіть падінням обсягу виробництва.Адаптивна політика прийнятна за умови, що темп інфляції не перевищує 20—ЗО % за рік.Засоби впливу на економіку адаптивної політики:-поступове обмеження грошової пропозиції;-індексація грошових доходів;

-стабілізація інфляційних очікувань;-посилення регулювання цін та доходів;

-укладання договорів з підприємцями та профспілка­ми щодо темпів зростання цін та заробітної плати.Активна політика передбачає різке (шокове) скоро­чення пропозиції грошей. Найчастіше вона застосовуєть­ся в умовах гіперінфляції.Активна політика застосовує такі групи заходів:-Прямі монетарні заходи:-контроль за грошовою емісією;

-заборона емісійного фінансування державного бюджету;-здійснення поточного контролю за кількістю грошей в обігу через операції на відкритому ринку.Окрім засобів впливу на інфляцію загального характе­ру, виділяють засоби впливу на конкретні види (форми) інфляції. До них належать засоби, спрямовані на бороть­бу з інфляцією попиту та інфляцією пропозиції (витрат).1.Заходи, спрямовані проти інфляції попиту, включають:

-зменшення державних витрат;-зростання податків;-скорочення бюджетного дефіциту;

-здійснення жорсткої грошово-кредитної політики;-стабілізацію валютного курсу.

2.Заходи, спрямовані на боротьбу з інфляцією пропо­зиції (витрат), включають:

-обмеження зростання факторних доходів і цін;-обмеження монополізму та захист конкурентного се­редовища;-зниження податків на бізнес та з громадян;-здійснення грошової емісії в межах очікуваного при­росту потенційного неінфляційного рівня випуску;-посилення мотивацій до трудової діяльності шляхом змін у соціальній політиці.