42.Основні положення кейнсіанської теорії щодо необхідності державного втручання в економіку. Основні положення кейнсіанської теорії.

Показники	Кейнсіанська теорія
Представники	Джон Кейнс, Рой Харрод, Євсей Домар, Джон Хікс, Елвін Хансен, Джоан Робінсон
Сфери впливу держави	Роль держави всеохоплююча (всі сфери)
Макроекономічна рівновага	Тимчасове явище у череді постійних відхилень від макроекономічної рівноваги
Економічні кризи	Постійне явище, пов’язане із неефективним попитом, внаслідок «психологічного закону» та спадної очікуваної норми чистого прибутку. Відновлення макроекономічної рівноваги здатна забезпечити лише держава.
Інструменти макроекономічного регулювання	«Видима рука» ринку – фіскальна та монетарна політики. Головна увага фіскальній політиці, зокрема так званим «вбудованим стабілізаторам» - прогресивне оподаткування та соціальні трансферти.

Серед економістів немає єдиного підходу щодо ролі держави. Особливість кейнсіанської теорії полягає в тому, що ринок сам по собі не може забезпечити повної економічної стабільності, а тому держава зобов'язана відігравати активну роль у стабілізації економіки і пом'якшенні економічних спадів. Так, кейнсіанці підтримують концепцію фінансування державою житлового будівництва і продовольчої допомоги як засіб зниження бідності. Охорона здоров'я й освіта не підпадають під дію закону попиту і пропозиції, тому що знаходяться поза межами ринкової системи. Тому держава повинна взяти на себе вирішення цих проблем. Що стосується закону про мінімальну заробітну плату, то з їх точки зору він є засобом допомогти працівникам, що знаходяться внизу прибуткової піраміди.

43.Альтернативні теорії макроекономіч регулювання, їх практична функція

До сучасних теорій макроекономічного регулювання належать наступні:

- сучасний монетаризм, - теорія економіки пропозиції;

- теорія адаптивних та раціональних очікувань.

Теоретичні положення сучасного монетаризму викладені засновником Чиказької школи неолібералізму, Мілтоном Фрідменом в працях «Кількісна теорія грошей» (1956 р.), «Гроші і економічний розвиток» (1973 р.), «Особистий погляд» (1981 р.) та інших.

Методологія «нової монетариської школи»:

- економічний лібералізм; - активне державне втручання в грошово-кредитну сферу; - сильний державний бюджет і обмежені видатки з метою запобігання утворенню інфляції; - соціальна нерівність є наслідком індивідуалізму і свободи людей.

У рамках кількісної теорії грошей для визначення оптимальної кількості грошей в обігу традиційно за основу аналізу брали рівняння обміну Ірвіна Фішера, яке він вивів у 1946 році: ,

перетворюючи рівняння отримаємо: ,

де: М - маса грошей, необхідних для обігу (величина попиту на гроші); V - швидкість обігу грошей; Р – загальний рівень цін в економіці; Y - реальний обсяг виробництва.М^s↑→АD↑→(Y·Р)↑.

Монетарист Мілтон Фрідмен виходив з того, щоб монетарна політика була направлена на досягнення відповідності між попитом на гроші (Md) та їх пропозицією (Ms) таким чином, щоб процент приросту грошей в обігу відповідав приросту цін і національного доходу (грошовий закон Фрідмена).

«Основний грошовий закон» («грошове правило») М. Фрідмена дозволяє визначити темп зростання грошової маси: ,

де: m – темп зростання грошової маси; р^e - очікуваний темп інфляції; q- темп зростання ВНП.

Виходячи з вищенаведеного, Фрідмен та його прихильники виступили за законодавче регулювання темпу зростання грошової маси державою для того, щоб щорічно збільшувати кількість грошей в обігу на 3-5 %, відповідно до нормальних темпів зростання ВНП та інфляції.

Потребу людей в грошах, або попит на гроші М. Фрідман розглядає на основі теорії вибору портфельних інвестицій Дж. Тобіна, згідно з якою функція попиту на гроші має такий вигляд: ,

де: Md – попит на гроші, r_S – реальні очікувані доходи по акціях, r_b – реальні очікувані доходи по облігаціях, P^e - очікуваний темп інфляції, W – матеріальні активи.

Рівновага на грошовому ринку досягається тоді, коли попит на гроші (Md) дорівнює їхній пропозиції(Md). Так, точка Е знаходиться на перетині кривих попиту та пропозиції грошей і визначає «ціну» грошей – ставку відсотка (іe), яка віддзеркалює альтернативну вартість збереження грошей у готівці

Рис. 7. Рівновага на грошовому ринку

Основні заходи антиінфляційної монетарної політики:

- погашення інфляційних очікувань, насамперед адаптаційних – використання у деяких випадках неочікуваного впливу на економічну ситуацію (метод «шокової терапії»);

- стабільна грошова політика - запровадження жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси, використовуючи «грошове правило» монетаристів (правило планомірного приросту грошової маси) - цей показник визначається динамікою реального ВВП і таким рівнем інфляції, який уряд зобов’язується контролювати.

Теорія «економіки пропозиції» є продовженням класичних ідей Ж.Б. Сея. Представники цієї теорії (А. Лаффер, Р. Мандель, М. Боскін) основну причину стагнації (економічних криз) та стагфляції (безробіття та інфляція) вбачають у нестачі обсягу національного продукту (сукупної пропозиції). Отже, динамічна економічна рівновага базується на зростанні пропозиції. Представники цієї теорії виступають за:

- обмежене втручання держави в економіку, залишаючи за нею лише стимулюючий і стабілізуючий вплив;

- скорочення податків з метою стимулювання інвестицій (відмова від прогресивного оподаткування);

- захист від дефіциту бюджету – скорочення соціальних програм, бюрократичного апарату, субсидій малоприбутковим підприємствам тощо;

- приватизацію державного сектору.

Загальновизнаним автором ідеї «раціональних очікувань» (1965 р.) вважають Джеймса Мута, який раціональними називав ті очікування, які збігаються з прогнозом.

«Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід (урахування помилок, знання наслідків економічних явищ і процесів тощо).

Вчені цієї теорії заперечували будь-які форми втручання держави в економіку. Пов’язуючи це з тим, що господарюючі суб’єкти мають ту саму інформацію, що і ті, хто її створює і намагається запровадити у вигляді державної економічної політики.

Небезпека державного втручання вдало представлена «ефектом кобри», який вперше був виявлений в Індії, коли держава проводила політику знищення кобр, шляхом винагороди за голову кобри. Така політика призвела до протилежних результатів – селяни почали вирощувати кобр задля реалізації їхніх голів державі.