44.Монетаристський механізм регулювання економіки.

В основі монетаризму лежить обґрунтування достатньої конкурентності ринків і спроможності ринкової системи автоматично досягати макроекономічної рівноваги. Вони вважають державне регулювання шкідливим для розвитку підприємництва, яке робить дестабілізуючий вплив на економіку. Монетаристи розглядають грошовий обіг як єдиний чинник, що визначає рівень виробництва, зайнятості, цін. На відміну від кейнсіанців, монетаристи заперечують фіскальну політику з її дискретними заходами, вважаючи, що вона лише дестабілізує економіку. Вони виступають за дотримання монетарного правила, відповідно до якого грошова маса повинна розширюватися щорічно в тому ж темпі, що і потенційний ріст реального ВНП. Монетаристи віддають перевагу забезпеченню бідних додатковим прибутком, щоб вони вирішували свої проблеми без втручання держави. На їхню думку, попит і пропозиція – найбільш потужні економічні важелі і найбільш корисні. Тому державу не повинна торкатися бізнесу, а повинна дати йому "робити свою справу". Монетаристи переконані, що закон про мінімальну заробітну плату шкодить людям, збільшуючи безробіття, тому що він підвищує вартість робочої сили, робить невигідним для багатьох фірм тримати робітників з низькою оплатою праці, – у результаті тих, хто міг би в інших умовах залишитися на роботі, звільняють.

45.Теорія адаптивних та раціональних очікувань. Основні аргументи прихильників теорії економіки пропонування.

Загальновизнаним автором ідеї «раціональних очікувань» (1965 р.) вважають Джеймса Мута, який раціональними називав ті очікування, які збігаються з прогнозом.Американський економіст, Нобелівський лауреат, Роберт Лукас став продовжувачем цієї концепції, що набула поширення у 80-90 рр. ХХ ст., ставши фундатором напрямку «нової класичної економікс». Згідно цього напрямку економічної думки економічні агенти будують філософію своєї поведінки ґрунтуючись на «адаптивних» та «раціональних очікуваннях».

«Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід.Вчені цієї теорії заперечували будь-які форми втручання держави в економіку. Пов’язуючи це з тим, що господарюючі суб’єкти мають ту саму інформацію, що і ті, хто її створює і намагається запровадити у вигляді державної економічної політики. Отже, господарюючі суб’єкти на основі раціональних очікувань приймають захисні контрзаходи і тому державний вплив не носить позитивних наслідків, скоріше навпаки. Тому відпадає сенс у державному економічному регулюванні, яке автоматично забезпечується дією ринкових сил. Теорія «економіки пропозиції» є продовженням класичних ідей Ж.Б. Сея. Представники цієї теорії (А. Лаффер, Р. Мандель, М. Боскін) основну причину стагнації та стагфляції вбачають у нестачі обсягу національного продукту . Отже, динамічна економічна рівновага базується на зростанні пропозиції. Представники цієї теорії виступають за:

- обмежене втручання держави в економіку, залишаючи за нею лише стимулюючий і стабілізуючий вплив;

- скорочення податків з метою стимулювання інвестицій;

- захист від дефіциту бюджету – скорочення соціальних програм, бюрократичного апарату, субсидій малоприбутковим підприємствам тощо;

- приватизацію державного сектору.

Прихильники «економіки пропозиції» особливого значення надають використанню фіскальних методів регулювання, а саме зниженню норм податків для забезпечення економічного зростання. Ефект наочно представлений кривою відомого представника теорії «економіки пропозиції» Артура Лаффера, яка відображає можливість максимального надходження податків до бюджету за ставкою оподаткування в розрізі 30-35% .

^{ставка,%}

Рис. 8. Крива Лаффера

Її зміст в тому, що зниження податків являється потужним стимулюючим чинником для виробництва. При скороченні податків база оподаткування збільшується, випускається більше товарів, а відтак сплачується більше податків.