22. Інститут державної служби: поняття і зміст.

Державну службу традиційно розглядають в трьох аспектах — соціальному, політичному і правовому. У стислому вигляді її соціальний аспект характеризується призначенням державної служби в житті суспільства; політичний пов'язаний з формуванням державної влади, її здійсненням відповідними органами; юридичний аспект зумовлений необхідністю правового регулювання статусу державних службовців, порядку проходження служби та інших елементів державно-службових відносин

При визначенні поняття державної служби слід виходити з наступних основних ознак цього явища:державна служба здійснюється на основі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів;зміст державної служби полягає в практичному виконанні завдань і функцій держави та вирішенні інших суспільно важливих завдань, забезпеченні прав і свобод громадян;оплата праці державних службовців здійснюється з державних коштів (з Державного бюджету).

В юридичній науці існують два підходи щодо визначення дефініції державної служби: широкий і вузький. Відповідно до широкого трактування державна служба — це служба в державних підприємствах, установах і організаціях. Вузький аспект даного поняття визначений у статті 1 Закону «Про державну службу», згідно з яким державна служба — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Для розкриття змісту інституту державної служби є визначення її принципів, адже вони вказують на сутністні характеристики, найважливіше у змісті та значенні державної служби. Узагальнюючи, можна сказати, що принципи державної служби — це такі основоположні ідеї, настанови, положення, що віддзеркалюють об’єктивні закономірності та обґрунтовані напрями реалізації цілей, завдань і функцій держави, органів усіх гілок влади, прокуратури, повноважень та обов’язків державних службовців.

До конституційних принципів слід віднести такі:принцип служіння народу України;принцип верховенства Конституції України та законів над іншими нормативно-правовими актами;принцип пріоритету прав і свобод людини та громадянина, принцип демократизму і законності та ін.

Специфічні принципи: принцип обов’язковості виконання для державних службовців рішень, прийнятих вищими органами державної влади та керівниками в межах їхніх повноважень і згідно із законодавством України;принцип єдності основних вимог, що висуваються до державної служби;принципи професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі державних службовців;принцип прозорості в здійсненні державної служби;

23. Загальносистемні методологічні принципи публічного адміністрування.

Принципами в науковій теорії називають основні положення, за допомогою яких вибудовується теорія і пояснюються факти, що аналізуються. В системі публічного адміністрування принципи - основні положення управлінської діяльності. Це керівні правила, що відбивають зміст законів і закономірностей і мають бути закріплені в нормативно-правових документах та використовуватися в науковій та практичній діяльності фахівців з управління.

Суттєвою особливістю принципів публічного адміністрування є закріпленість їх у більшості правових норм. Правове закріплення принципів надає їм більшу конкретність і стійкість в управлінських відносинах. Деякі принципи закріплюються в низці форм: у вигляді політичних і правових норм, традицій та ідеологічних цінностей.

Публічне адміністрування здійснюється па підставі таких груп принципів:    Соціально-політичні принципи — це найзагальніші принципи публічного адміністрування. Вони поширюються на всі види виконавчо-розпорядчої діяльності та всі функціонуючі в державі управлінські структури. До таких принципів належать:  верховенства права як пріоритету прав та свобод людини і громадянина, гуманізму та справедливості в діяльності публічної адміністрації;  законності як діяльності публічної адміністрації на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУ та ЗУ;  відкритості як оприлюднення та доступності для громадян інформації про діяльність та рішення публічної адміністрації, а також надання цієї інформації на вимогу громадян;  ефективності як обов’язку публічної адміністрації забезпечувати досягнення необхідних результатів у розв’язанні покладених на неї завдань при оптимальному використанні наявних ресурсів;  підконтрольності як обов’язкового внутрішнього та зовнішнього контролю за діяльністю публічної адміністрації, в тому числі судового;  відповідальності як обов’язку публічної адміністрації нести юридичну відповідальність за прийняті рішення, дії та бездіяльність.   Організаційні принципи побудови апарату публічного адміністрування забезпечують найбільш раціональний вибір суб'єктів управлінської діяльності. Виходячи з цих принципів і враховуючи конкретні соціальні та економічні умови, здійснюється розподіл компетенції органів публічного адміністрування. Вони повинні розподілити управлінську працю у діяльності центральних та місцевих органів, вищестоящих і нижчих суб’єктів публічного адміністрування.