36. Необхідність і завдання реформування українського адміністративного права.

Досвід сучасних розвинених держав Європи свідчить, що демократична перебудова національних адміністративно-правових доктрин і законодавства у післявоєнний час тривала по кілька десятків років. Напевне, рекордним тут можна вважати приклад Великобританії, де подібний процес, за оцінками самих британських адміністративістів, тривав майже п'ятдесят років.

Що ж стосується України, то в перші приблизно 5-6 років після набуття державної незалежності у розвитку адміністративного права відбувався, можна сказати, явний застій. Зокрема, дуже повільно і нерішуче оновлювалося адміністративне законодавство. Лише після прийняття у 1996 році Конституції України почали змінюватися на краще несприятливі тенденції розвитку національного адміністративного права. Два вирішальних фактори значно цьому сприяли: по-перше, утворення Президентом України у 1997 р. Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи, і — головне — покладення на цю комісію завдання підготовки Концепції адміністративної реформи; по-друге, це — прийняття в тому ж році Кабінетом Міністрів України рішення про створення Робочої групи, якій доручалась підготовка Концепції реформи українського адміністративного права і, крім цього, розробка проекту Адміністративного кодексу України.

Треба підкреслити, що в процесі підготовки і обговорення Концепції реформи адміністративного права в середовищі фахівців виявилося два протилежних підходи.

Перший полягає в тому, що існуюче адміністративне право необхідно якісно модернізувати на засадах правової державності

Другий підхід, ґрунтуючись на тих же самих оцінках невідповідності існуючого адміністративного права новим історичним орієнтирам розвитку, зводиться, проте, навпаки, до того, що саме сьогоднішні соціально-економічні реалії України як раз і унеможливлюють в принципі вирішення завдання підтягнути інститути адміністративного права до світових правових стандартів.

Звідси реформування адміністративного права з орієнтацією на ці стандарти означатиме механічний перенос у нашу дійсність адміністративно-правових інститутів розвинених зарубіжних країн, що є нічим іншим, як «химерною мрією» (за висловом одного з авторів наведеної позиції). Тому з реформою не треба поспішати, оскільки не можна забігати вперед. Треба, як вважають ці автори, просто очікувати, що по мірі об'єктивного процесу становлення ринкових економічних відносин і громадянського суспільства інститути адміністративного права (і не тільки цієї, а й всіх інших галузей) поступово вдосконалюватимуться.

Необхідність такого реформування цілком назріла і зволікати з цим не має достатніх підстав. Головне ж полягає в тому, що в основу реформування покласти суттєво оновлене, більш демократичне осмислення суспільного призначення адміністративного права. Інакше кажучи, має бути доктринально створена і практично запроваджена в життя якісно нова ідеологія адміністративного праворозуміння.

37 И 38. Особливості державного управління в сфері економіки ринкової орієнтації.

Держава, економіка і право — є, як відомо, взаємообумовленими явищами та категоріями. Через існуючі між цими категоріями зв'язки й проглядаються закономірності співвідношення економічного базису і державно-правової надбудови. Досвід багатьох держав світу засвідчує, що не можна побудувати могутню державу без опори на добре відрегульовану в правовому відношенні економіку. Проведення державою відповідної економічної політики вимагає динамічного й адекватного розвитку та вдосконалення правової системи.

Нині ситуація докорінно змінилась. Здійснюються процеси приватизації державної власності, а відповідно й зменшується кількість господарських об'єктів, які функціонують на основі цієї форми власності.

Зміна структури власності призводить і до зміни структури самого управління. Якщо в даний час майно перебуває переважно у державній власності, то це, звичайно, обумовлює необхідність існування відповідної й розгалуженої системи органів державного управління, на які покладаються виконавчі та розпорядчі функції щодо використання цього майна. Якщо ж буде забезпечено значне зменшення долі майна у державній власності, то це викличе адекватні зміни у системі державного управління й призведе до відповідного звуження системи державного управління, що функціонує у економічній сфері.

Як відомо, адміністративні методи управління випливають із самої сутності державного управління, яке передбачає владність одних і підпорядкованість інших. У цьому випадку через відповідну систему органів державного управління, їх службових осіб держава як суб'єкт і власник майна здійснювала необхідність функції в економічній сфері.

Звичайно, держава використовувала й економічні методи, поєднуючи їх з адміністративними. В основу цих методів покладено використання таких економічних важелів та стимулів, як ціна, кредит, прибуток (дохід), державне замовлення та ін. Зміст економічних методів не передбачає прямого впливу на підпорядковані об'єкти управління, а створює для них за допомогою економічних важелів та стимулів таку економічну ситуацію, яка б диктувала відповідну їм поведінку з метою досягнення позитивних економічних наслідків, тобто стимулювала економічну зацікавленість

Одночасно сьогодні висловлюється чимало думок, зміст яких зводиться до повного ігнорування централізованого регулювання з боку держави, можливості її функціонування лише на основі ринкових відносин. При цьому не враховуються ні історія економічного розвитку України, ні масштабність і структурна складність народногосподарського комплексу, ні поділ праці та її кооперація, ні інші фактори, наявність яких вимагає централізованого регулювання економічних процесів.

В умовах перехідного періоду є цілком виправданим і доцільним розвиток підприємницького законодавства шляхом створення норм, які закріплюють принципові засади в межах галузевих кодифікованих актів, а також в законодавчих актах інтеграційного характеру, що вже утворили окрему комплексну галузь законодавства. Основними складовими частинами цього законодавства можна розглядати законодавство про цінні папери, інвестиційне, біржове, страхове, банківське законодавство тощо.

Ефективним засобом залучення в економіку України приватного капіталу (у тому числі іноземного) могло б стати ширше запровадження спеціальних (вільних) економічних зон, яке не можливе без використання й запровадження відповідних правових механізмів та прийняття Верховною Радою спеціальної державної програми з цього питання.