- •1.Поняття державного управління в арсеналі суспільних наук.
- •2.Соціальна сфера: публічне адміністрування і людина, публічне адміністрування і колектив, публічне адміністрування і суспільство.
- •3. Влада як основний засіб публічного адміністрування
- •4.Державно-управлінські відносини та їх правове регулювання як складові предмету теорії державного управління.
- •5.Феномен влади. Публічна влада та публічне адміністрування
- •16.Управлінський зміст виконавчої влади та місце інституту президента та її реалізації.
- •16. Кабінет Міністрів України – вищий орган в системі органів виконавчої влади.
- •17. Центральні органи виконавчої влади
- •18. Місцеві державні адміністрації
- •19. Співвідношення державного управління та місцевого самоврядування.
- •20. Управління суспільством – головне призначення публічного адміністрування.
- •21. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування: взаємодія і розмежування повноважень.
- •22. Інститут державної служби: поняття і зміст.
- •23. Загальносистемні методологічні принципи публічного адміністрування.
- •24. Законодавче регулювання державної служби
- •25. Система професійного навчання державних служдобців
- •26. Контроль як функція державного управління: поняття і основні принципи
- •27. Найважливіші функції публічного адміністрування у сфері економіки
- •28. Організаційно-структурне забезпечення державного контролю у сфері виконавчої влади.
- •30. Організаційно-правові умови впровадження науково-технічних досягнень в інформаційному забезпеченні управлінської діяльності
- •31. Інформаційне забезпечення державного управління (на прикладі органів внутрішніх справ)
- •32. Особливості інформаційного забезпечення у місцевому самоврядуванні.
- •33. Відповідальність у публічному адмініструванні
- •34. Адміністративно-правові норми та їх застосування
- •35. Удосконалення законодавства про адміністративну відповідальність
- •36. Необхідність і завдання реформування українського адміністративного права.
- •37 И 38. Особливості державного управління в сфері економіки ринкової орієнтації.
- •39. Структура механізму та органів публічного адміністрування.
- •40. Державне управління у соціально-культурній сфері.
- •41. Публічне адміністрування в соціально-культурній сфері
- •42. Державне управління у сфері національної безпеки
- •43. Процедури формування та визначення складу урядів
- •44. Методи публічного адміністрування. Застосування демократичних методів
- •45. Управлінський зміст виконавчої влади та місце інституту президента в її реалізації
- •46. Сутність державного управління
- •47. Державно-управлінські відносини та їх правове регулювання
- •48. Стиль публічного адміністрування
44. Методи публічного адміністрування. Застосування демократичних методів
Сукупність методів публічного адміністрування розподіляється на види за різними критеріями:
1) залежно від форми вираження:
- правові - містяться в нормативних та індивідуальних правових актах і тягнуть юридичні наслідки;
- неправові - характеризуються здійсненням суб'єктом публічної адміністрації певних дій організаційного характеру (наради, інструктажі тощо);
2) залежно від правових властивостей:
- нормативні - застосовуються з метою прийняття нормативних правових актів;
- індивідуальні - застосовуються з метою прийняття індивідуального адміністративного акта;
3) за ступенем владного впливу на об'єкти:
- імперативні - містять владні приписи, які зобов'язують до вчинення необхідних дій або належної поведінки;
- уповноважуючі - дозволяють здійснювати певні дії (наприклад, приймати правові акти публічного адміністрування);
- заохочувальні - реалізуються за допомогою встановлення стимулів до правомірної поведінки суб'єктів адміністративного права;
- рекомендаційні - містять рекомендації щодо здійснення певних дій необов'язкового характеру;
4) за суб'єктним складом:
- одноосібні (єдиноначальні);
- колегіальні.
Найбільш поширеним є розмежування методів публічного адміністрування:
1) залежно від міри використання владних повноважень публічної адміністрації:
- переконання;
- заохочення;
- примус.
2) залежно від ступеня врахування у владному впливі інтересів і правових можливостей його об'єктів:
- адміністративні;
- економічні.
Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи базуються на владі, дисципліні, відповідальності але, на відміну від наведеної вище класифікації, їх доцільно поділити на три основні підгрупи: - організаційно-стабілізуючі методи, що встановлюють склад елементів системи та сталі зв’язки між ними.
Економічні методи спираються на економічні інтереси господарюючих суб’єктів та всієї системи, що означає: узгодженість цілей окремих об’єктів з метою розвитку регіону та держави в цілому; диференціація економічних методів, які забезпечують одержання бажаного результату від керованого об’єкту через ліцензування, квотування, оподаткування, бюджетну систему тощо. Економічні методи є впливовим способом спрямування діяльності об’єктів управління в потрібному напрямку.
Серед організаційно-адміністративних методів в умовах розвитку демократії необхідно надавати перевагу тим, що створюють систему норм, нормативів, визначають простір для самостійних дій об’єктів в межах наданих повноважень.
Соціально-політичні методи спрямовані на створення умов для підвищення трудової та політичної активності громадян, формування і задоволення їх потреб щодо підвищення соціального статусу в суспільстві. До їх складу відносяться підходи до розроблення державної соціальної політики з урахуванням інтересів всіх верств населення, але з наданням першочергової уваги соціальному забезпеченню найуразливішого контингенту.
Соціально-психологічні методи спираються на об’єктивні закони соціального розвитку та закони психології. Соціальні методи управління представляють широкий спектр засобів політичної освіти, морального стимулювання, формування організаційної культури, етичного виховання, залучення громадян до участі в соціальному управлінні.
Морально-етичні методи спрямовані на формування системи ціннісних орієнтирів, застосування способів усунення проявів бюрократизму, подолання прихованого чи відкритого опору організаційним змінам, своєчасного розпізнавання та уникання негативних наслідків надмірного занепокоєння з приводу власного авторитету у представників політико-адміністративної еліти, які намагаються подолати комплекс „загрозливого авторитету.
