12. Укр. Літ мова як унормована, відшліфована форма загально нар.Мови укр.Нації. Писемна й усна форми сулм

Укр. нац. мова поняття ширше (включає жаргонізми, арготизми), а укр.літ.мова - поняття вужче. (Щерба наз. "наддіалектичним діалектом"). Основні риси укр.літ.мови:

-стандартність (зберігає мовну єдність при всій різноманітності мовн.зас.);

-наддіалектність – формується на базі діалектів (середньодніпр. та сх.лолт. говори);-поліфункціональність (обслуговує усі форми жит. українців);

-унормованість (підпорядковується певним нормам). Укр.літ.мова - це унормована, відшліфована форма укр.нац.мови, яка обслуговує усі сфери культ, і сусп. життя укр.народу і є зрозумілою для всіх укр-ців. Перший помітний крок - І.Котляревський. Потім - Кв.Основ'яненко., Гулак-Арт., та ін. Основоположником є Т.Шевченко. На перших етапах був великий вплив діалектів. Існувало 5 літ.мов (Шевельов):

1. -літ.мова на Середньонаддніпр. та Слобожанщині (основопол.-Шевченко); 2. -галичанська літ.м. (1837р., "Русалка Дністр."); 3. -закарпатська (проісн. до 1945р.) 4. -буковинська; 5. -русинська (межа Укр. зі Сх.Словачч.) - суміш живої укр.літ. м. старосл. і рос.м. Упродовж 1952-54рр. на Укр. панує єдина укр.літ. м.(на осн. сер.-над. гов.)

Норми - загальноприйняті у мовній практиці правила вимови, слововж., правопису, уживання граматичних форм. Норми - це вживання, яке рекомендоване словником. Типи норм:

-акцентні - правильне наголошув. сл. (новий)

-фонетичні - прав. вжив. гол. та приг. зв. (ґанок)

-графічні - прав. вжив. букв, та їх поєдн. із звуками (ґанок)

-орфоепічні - прав.вимоаа окремих звукослолуч.

-лексичні - прав, слововжив. (включ, діалектизми, аргот., жарг., неолог.).

-фразеол. - вжив, фразеолог., які б відповідали певному тексту

-морфол. - пр. вжив. грам, форм

-синт. - пр.; зжив, сл.сп. і реч. (любив малювати і різьбу по дереву)

-стиліст. - мовні засоби за мовними стилями.

Укр. літ. м. має усну і писемну форму.

1. Особл. відміни пис. мови - вторинне, щодо усн. мови.

2. Пис.мова – монологічне мовл, усне-діалогічне.

3. Пис. м. орієнт. на кількісно невизначену аудиторію. Усне м. орієнт. на конкр.співрозмовн. у певн. жит. ситуаціях.

4. Пис. м. сприйм. зарані і фіксуються графічними знаками. У.- реаліз на слух. апарат люд.

5. Для пис. та у.м. переваж, орфогр., грам. Для У, - акуст., фонет., орфогр. норми.

6. П.м. підлягає редагуванню. У.м. спонтанна, не підлягає редагув.

7. У п.м. відсутні супров. елем.: інтонація, жести, міміка, паузи. Усне - всі елем, викор.

8. П.м. традиційна, консерват., регламентована. Усне м. позбазл. строгих правил викладу думки.

13. Роль і. Котляревського у становленні улм.

1798 рік (рік виходу „Енеїди") вважають початком нової української літературної мови. Котляревський стояв на межі двох епох: епохи старої української літератури і літературної мови та епохи нової УЛМ із властивим їй реалістичним відтворенням життя. Це позначилося й на мові його творів: у ній ще помітне схрещення традицій старої української літературної мови й новаторства. Традиційна сторона:

-використання народної мови в ролі засобу гумору;

-копіювання одного з діалектів української мови, а саме - полтавського;

-уживання церковнослов'янізмів без спеціальної стилістичної функції;

-використання, як і в творчості мандрівних дяків, макаронічної мови - суміші українських і латинських чи псевдолатинських елементів. Новаторство:

-полягає в художньому використанні невичерпних багатств народної мови (зокрема лексики, синоніміки, фразеології та ідіоматики розмовно-побутової мови, частково - мови фольклорно-пісенної. В„Енеїді" представлено близько 7 тис. слів найрізноманітніших семантичних груп (побутова лексика, назви тварин, назви людей за різноманітними ознаками (чепуруха, гульвіса, п'яниця, картьожник та ін.), назви видів зброї і воєнних матеріалів, абстрактна лексика, іншомовна лексика, розмовна та просторічна (причому в останній багато представлені згрубілі слова, що часто межують із лайкою. Важливою є лексична синоніміка, особливо в дієсловах: ходити - бродити. блукати, швендяти, слонятися, тинятися та ін.;Досить багато лексичних діалектизмів (базаринка - хабар, пахолок - хлопець);Старослов'янська лексика представлена зрідка, але без певної стилістичної мети, частково - російська лексика (волна, упадок, жизнь); Використано українську народну фразеологію ( до 70 тематичних гнізд ідіоматичних висловів), приказок і прислів'їв.

Фонетична система мови творів І.Котляревського загалом відображає ті риси, що пізніше сформувалися як фонетична норма нової української літературної мови, але в деяких моментах виявлено особливості, що пояснюються іншими впливами і які не закріпилися пізніше в літературному вжитку, а саме:

- немає послідовності у відображенні усталеної закономірності чергування о з і (вітрів - вітров, піднялись - поднялись)

-вагання у відтворенні нового звукосполучення -ри (здригнувся - здрогнувся), знака м'якшення (більше – білше; е з и (хрещений - перехристився).

Морфологічні особливості:

-вживання нестягнених прикметникових і займенникових форм (смачная, якая);

-переважання в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду закінчення а над у (на противагу сучасній нормі): закона, світа;

-відсутність епентетичного н у прийменниково-займенникових конструкціях (Бісом на його дивився);

-заміна д на ж , а не на дж (хожу, провожала);

-саме від І Котляревського пішло і далі, підтримане Т. Шевченком, закріпилося в літературній мові вживання дієслів ІІІ особи на зразок ходить, носить - усупереч поширеним у південно-східному наріччі формам ходе, носе;

-щодо вживання паралельних форм дієслівного суфікса -ува-, -ова-, І. Котляревський перебував під впливом свого діалекту (бенкетовать, поціловались, торговали);

-ще немає цілком витриманої системи відмінкових закінчень у прикметниках (-ою, -ею; -ой, -ей: до останньої каплі крові). Синтаксичні особливості:

-заслуговує на увагу велика кількість різнотипних однорідних членів речення, що пов'язане з намаганням письменника, часто надмірним, якнайдетальніше змалювати ту чи іншу картину, той чи інший образ;

-під впливом старокнижної мови підрядні сполучні засоби часто йдуть не на початку підрядної частини (Зволів Еней його підняти, на вітрі щоб поколихати);

-незмінні присудкові слова, типові для розмовної мови ( То в воду стриб, - пустився вплав).

І. Котляревський увів у нову, формовану українську літературу живу народну мову, показавши її величезні багатства, і в цьому його історична заслуга у становленні сучасної української літературної мови. І. Котляревський не міг виробити всі норми літературної мови, бо це був лише перший етап її розвитку на народній основі. Проте твори письменника, написані одним із середньонаддніпрянських говорів, що стали діалектною базою української національної мови, сприяли закріпленню норм цих говорів у новій українській літературній мові