87. Пунктуація при відокремленні другорядних членів речення.

Вживання РЗ при відокр. Означеннях

Комами (комою) як НБЗ виділяють:

1. Прикм. або дієприкм. із поясню­вальн. словами, що стоять після означув. слова, як-от: У морі натикалися на медуз, схожих на казкових химер.

2. Дієприк­метникові звороти, вжиті для уточнення значення попереднього прикметника: Хаєцький глянув на свої шкарубкі, вкриті мозолями, долоні.

3. Прикм. і дієприкм. із пояснюваними словами і без них, які стоять перед означ. словом і вираж. додаткове обстав. знач. (причину, умову, допустовість): Поранений вогнем війни, дуб уже заліковував свої рани.

Примітка. Відокремлюють також постпозит. одинич­ні прикм. та дієприкм. з додатк. обстав. знач.: Ліза, вражена, помалу відступає від нього

4. Дієприкм. або прикм. без поясню­ваних слів, що стоять після ім., перед яким уже є означ.: Була осінь, пишна й промениста, як завжди в Києві.

5. Дієприкм. і прикм. (із пояснюваними словами або без них), що є означеннями до особових та субстантив. займ. (такі означення завжди мають обставинну семантику): Збуджений думками, він пізно вкладався спати.

6. Пош. чи непош. означення (незалежно від його місця щодо означуваного слова), відірване від означув. слова ін. словами, особливо при­судком, наприклад: Обсмикав чоловік піджак па собі, сіруватий, із шаховинками.

7. Означення, узгоджені чи неузгоджені, що сто­суються відсутнього в реченні іменника, наприклад: Зажурений, пішов з хлопцями додому.

8. Однорідні узгодж. і неузгодж. означення, що стоять в одному ряду (незалежно від їх місця щодо означуваного слова): До намету ввійшов Самойлович, високий, огрядний, у багатому малиновому жупані, і поквапливо повідомив жахливу новину.

При відокр. означ., вживають такі НВЗ:

1. Комами або тире виділяють означ., вир. одиничними прикм. чи дієприкм., що стоять у кінці речення чи в його сер. після означув. слова, перед яким немає означення чи воно виражене займ. на зразок: Небо, холодне та темне, байдуже блищало зірочками.

2. Неузгодж. означ., вир. ім. в непр. відмінках із прийм., можна не відокремлювати і відокремлювати комами, коли слід підкреслити їх змістову вагомість у реч: Хлопець, з дикою кішкою в руці, почав спускатися на землю.

Не відокремлюють:

1. Прикм. і дієприкм. зв., що стоять перед означуваним словом і мають лише означальне значення (без додаткового обставинного), наприклад: Викопаний у твердій глині таємний хід мав кілька колін.

2. Прикм. та дієприкм., що входять до складу складеного іменного чи складного присудків, як-от: Ніч була глибока, темна.

3. Діє­прикм. зв., що стоять після прикметника і є щодо нього однорідними, наприклад: На товстих, майстерно вирізьблених підпорах височів ґанок.

Примітка. Якщо дієприкм. зв. передують прикм. чи дієприкметнику, то однорідними їх не вважають і комою не відділяють, наприклад: Тремтіло сповнене весняними пахощами вологе повітря.

4. Діє­прикм. зв., що стоять після означ., вказ., присв. та не означ. займ. типу: Цей просвічений сонцем дощ раптом зазвучав, витворюючи нечувану, дивовижно гарну музику.

5. Два узгодж. і неузгодж. (пош. і непом.) означ., з'єднані сполучниками і (й), та, комою один від одного не відокремлюють, як-от: Один яничар, високий і кремезний, поволі наближався до мосту.

Вживання розділових знаків при відокремлених прикладках

НБЗ Комами (комою) як НБЗ:

1. Непош. прикладки, що стос-ся особ. займ.,: Як там вона, бідолашна!

2. Непош. прикладки, що стоять після власного імені: До мене підходить друг мого дитинства Григорій Безверхий, архітектор.

Примітка. Відокремлену непош. прикладку, що пояснює власне ім'я, слід відрізняти від прикладки, яка приєднується за доп. дефіса, утворюючи складне слово: Перед нами по-новому відкривається образ Шевченка-художника і Шевченка-поета.

3. Прикладка, що стосується пропущеного в реченні ім.: Пішов степом, сіромаха, сльози утирає.

4. Прикладка – вл. назва, що уточнює ім. – заг. назву, який має при собі залежні слова,: Для його сестри, Насті, ця подія - справжнє свято.

5. Прикладки, що приєднуються за доп. слів родом, на ім'я, на ймення, так званий, на прізвище, за походженням тощо: Ні, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення.

6. Прикладки зі сполучником як при умові, що вони мають знач.причини, наприклад: Образ ворона, як провісника біди, вима­льовується автором у темних фарбах.

7. Прикладки, що починаються пояснювальними сполучниками або, чи (тобто), наприклад: Я упізнав лелеку, чи айстра, чи бузька.

8. Примітка. Такі прикладки слід відрізняти від уточнень, що починаються сполучниками або, чи. Прикладки не мають уточнюв. знач., є другою назвою реалії, тотожні за знач. із означуваним словом. Уточнення, навпаки, конкретизують значення слів, як-от: Зебу, або свійський бик з невеликим горбом на загривку, розводиться в Південній і Східній Азії .

8. Пош. прикладка, що стоїть перед поясню­ваним словом і має обстав. відтінок, наприклад: Великий знавець української пісні, сліпий кобзар щедро пригощав охочих задушевними мелодіями.

Комами (комою) не відокремлюють:

1. Препозит. прикладку, що не має обстав. знач., наприклад: Майстер історико-пригодницького жанру Володимир Малик вочевидь закладає в душу читача щось значно суттєве, вагоме, цінне.

2. Прикладки, перед якими вживають частку як і які х-зують предмет з якогось одного боку (без значення причинності) або мають значення "у ролі кого, чого": Медунка як лікарська рослина використовувалася знахарями.

Тире (одним чи двома) як НБЗ при відокр. прикладках виділяють:

1. Дві пош. постпозит. прикладки, що відносяться не до одного й того ж означ. слова, а до різних, на зразок: Аромати і звуки – росяне листя, пташиний гомін – вдарили до кімнати вслід за сонцем.

2. Прикладки, що мають у своєму складі розділові знаки, як-от: Ці красуні – 19-літні дівчата з розкішним волоссям, голубими, як волошки, очима, легкою ходою - з подивом і розгубленням дивилися на незнайомку.

НВЗ при відо­кремлених прикладках уживають у таких випадках:

1. Комами або тире виділяють однор. й неодно­р. пош. і непош. прикладки, що стоять після означ. ім.. всередині реч.чи в його кінці, якщо перед цим ім. немає ін. озна­чення: Погасло сонце -мрія чарівна

2. Комами (комою) або тире (одним чи двома) відок­р-ть пош. прикладки в будь-якій позиції, що стос-ся особового займ.: І хто він, цей вітер, і звідки.

3. Комами (комою) або тире (одним чи двома) виділяють прикладки, що означають вл. назву, яка має уточнювальне знач.: Підійшов молодий учитель фізики, Микола Федорович Ткачук.

4. Комами (комою) або тире (одним чи двома) відок­ремлюють прикладки, перед якими вжито той же прийм., що й перед означуваним словом: А наКатерину, на дитя своє єдине, тільки поглядає.

ІАЗ при відокремлених прикладках таке:

1. При відокр. пре поз. прикладках, що мають обстав. відтінок, автор ставить тире тоді, коли хоче підкреслити їхнє пояснювальне значення: Син садівника із села Липки на Житомирщині -Микола Шпак усе коротке життя своє зберігав кровний зв 'язок із землею, із природою.

2. Прикладки, що поч.-ся сполучником які не мають відтінку причини, але за бажанням автора семантично виділяються в реченні, можна відокремлювати комами або тире, як-от: У горах Брянський, як командир, зустртіався з новими труднощами.

Вживання розділових знаків при відокремлених обставинах

Комами (комою) як НБЗ виділяють:

1. Дієприсл. зв., незалежно від їх місця в реч.: Куди ж душа між буднями кочує, марнуючи відпущений їй час?.

2. Одиничні дієприсл-ки, якщо вони зберігають своє осн. дієсл. знач. – знач. процесу, який передує осн. дії або супроводжує її. Такі діє­прис-ки можуть означати додатк. дію або час, причину тощо, причому частіше вони відокремлюються в препозиції, рідше - у постпозиції, як-от: Прокинувшись, відчув Мирон Данилович морозну лихоманку.

3. Дієприслівники і дієприслівникові звороти, перед якими стоять сполучники мов, немов, наче, неначе, начебто, як і т.д.: Журавлі, немов сполохавшись того плачу, змахнули крилами, покружляли і полетіли.

4. Дієприслівник, від якого залежить підрядна частина, як-от: Помітивши, що всі на неї дивляться, Лукія враз мовби прокинулась од сну.

5. Дієприслівники та дієприсл. звороти, що стоять після сполучника (виняток становить лише сполучник а): Мар'яна заплакала і, спам'я­тавшись, витерла сльози.

Примітка. Після сполучника а кому вживають тоді, коли цей сполучник не входить до складу дієприсл. зв.: брати не відступилися від своїх планів, а, порадившись, вирішили вступати до академії вдруге.

6. Два дієприслівники чи два дієприсл. зв., з'єднані одиничними неповторювальними сполучниками сурядності (єдн. та розд.): Жаліючи та нарікаючи, Тимко швидко зліз назад на горище й глянув у сіни.

7. Дієприслівники і дієприсл. зв., поєднані повторюваними сполучниками: Швидко, то зникаючи на хвилину в невидимій звідси балці, то виринаючи на зелених пагорбах, наближається чорна цятка.

8. Обставини, вираж. порівн. зв.: Кам яні стіни бовваніли в густих сутінках, мов чорні примари.

9. Обставини, виражені іменником з похідним прийменником незважаючи на, наприклад: Юнак, незважаючи на злиденне життя у Харкові, добре підготувався і склав іспити.

При відокремлених обставинах уживають такі НВЗ:

1. Обставини, виражені ім.. з похідними прийм. у зв'язку з, залежно від, завдяки, внаслідок, з причини і под., можна виділяти і не виділяти комами: За браком доказів затриманому видали пропуск.

ІАЗ при відокремлених обставинах:

1. За допомогою тире виділяють ті одиничні діє­прислівники та дієприсл. зв., на семантиці яких автор прагне акцентувати свою увагу: Воли -похитуючись - поволі тягли хуру.

2. За бажанням автора можна виділяти комами обста­вини, виражені ім.. із залежними словами чи без них, які не мають чітко виражених синтакс. ознак, що сприяли б відокремленню: Усе це, з плачем, викрикнула Маланка Андрієві в спину.

Не відокремлюють:

1. Дієприсл. із залежн. словами фразео­л. типу: Бігти не чуючи ніг.

2. Дієприслівники із залежн. словами, на поч.. яких стоїть підсилюв. частка і: Можна бачити деякі зорі й не дочекавшись темряви.

3. Дієприслівники із залежн. словами, що за змістом тісно пов'яз. з дієсловом-присудком: Ходив він трохи ніби присідаючи, як на сіні.

4. Одиничні дієприслівники, утвор. від неперех. дієслів на означення псих. чи фіз.. стану особи, положення її у просторі, що стоять безпосередньо після дієслова-присудка і тісно з ним об'єднуються: Тимко сидів згорбившись.

Примітка. Не відокремлюють такі дієприслівники і перед дієсловом-присудком, якщо зміст речення не вимагає, щоб виражена в дієприслівнику дія була логічно підкреслена, як-от: Додому плачучи прийшла і спати плачучи лягла і не вечеряла .

5. Дієприслівники із сполучним словом який, що входять до складу підрядного означ. реч.: Я помітив будинок, зупинившись у якому можна було перечекати дощ.

Вживання розділових знаків при відокремлених додатках

Комами (комою) як НБЗ виділяють:

1. Додатки зі значенням включення чи виключення, що починаються словами крім, окрім, опріч, особливо, за винятком, зокрема тощо, наприклад: Ніби все село, окрім дзвіниці, заніміло.

2. Додатки зі знач. заміщення, що починаються прийм. замість, який не можна замінити прийменником за, як-от: Замість старих меблів, в офіс завезли нові, сучасні.

Примітка. Якщо прийменник замість синонімічний до прийменників за, то додаток комою не відокремлюють, наприклад: Дописав замість мене лист.

Комами (комою) як НВЗ можна виділяти і не виділяти додатки зі словами подібно до, на відміну, як-от: . На відміну від попередніх років, цьогорічне літо було дощовим.

Тире як ІАЗ уживають при відокр. додатках, які автор бажає семантично виділити, наприклад: Окрім бажання – можливість май!

В українській мові є три способи передачі чужої мови: пряма, непряма і невласне-пряма.

Прямою називають точно передану чиюсь мову, тобто таку, що повністю зберігає лексику, синтаксис та інтонацію висловлення мовця. Пряма мова характеризується завершеністю своєї структури і обов’язково має при собі слова автора, їх називають авторським введенням.

Чиюсь мову, передану не дослівно, називають непрямою. Вона передає лише загальний (основний) зміст, не зберігаючи індивідуальних рис мовлення. У порівнянні з прямою мовою непряма має свої граматичні ознаки:

1. Не є окремим висловленням чи реченням.

2. Як правило, входить у складне речення його підрядною частиною

3. Приєднується до головного речення сполучниками чи, щоб, ніби, мов, немов, наче, неначе, частками хай, нехай.

4. Може бути частиною простого речення.

5. Має інтонацію підрядності (підлеглості).

6. Характеризується наявністю особових займенників та дієслів.

Невласне-пряма мова. Цей вид мови зустрічається тільки у художній літературі, де з волі й естетичного задуму автора відбувається взаємопроникнення авторської і прямої мови.

Слова автора можуть займати різну позицію щодо прямої мови: стояти перед чи після неї, розривати пряму мову, включати її у слова автора. НРЗ в реченнях із прямою мовою такі:

1.Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них уживають двокрапку. Перше слово прямої мови починають з великої літери. Якщо пряму мову оформляють зі словами автора одним рядком, то знак оклику, знак питання, крапки, ставлять перед другими лапками, а крапку - після лапок.

2.Якщо пр. мова передує словам автора, то після неї ставлять такі розд. зн.: кому (замість крапки у кін. Пр. мови), знак пит., зн. оклику або крапки в поєдн. з тире. Слова автора поч. з малої літери.

3. Якщо сл. автора включені в мову персонажів, то лапки ставлять тільки на поч. та в кін. Пр. мови.

4. У реч. з пр. мовою і двочленними сл. автора (одна частина слів автора стос. 1-ої частини пр. мови, а друга - другої) пунктуація така:

а) після 1-ої частини пр. мови розд. зн. ставлять за заг. правилами, а перед другою част. Пр. мови вжи. двокрапку і тире, а саму пр. мову поч. з великої літери.

б) Якщо одна з двох частин слів автора стос. не висловл. вголос думки, то таку пр. мову завжди беруть у лапки. Висловл. вголос думка, яку вжив. до іншої частини слів автора, оформл. як репліка.

в) Якщо двочленні слова автора розміщ. не поряд, а розірвані реч. Пр. мови, то перед 1-ою і після другої част. слів автора РЗ ставлять за заг. правилами, а перед другою част. слів автора вжив. Розд. зн. кінця реч. і тире, а самі слова автора пиш. з вел. літери.

5. Якщо до скл. репліки 1 особи входить к-ка речень і ці реч. прямої мови включ. свої слова автора, то розд. зн. відповідатимуть пункт. нормам і словам автора, але тире можна ставити лише на поч. репліки.

6. Якщо репліка 1 особи включ. елем. діалог. мовл., то її пунктуац. оформл. залежатиме від структури діалогу (полілогу), наявності слів автора тощо.

7. Якщо пр. мова стоїть усер. і авторс. слів, то перед нею вжив. двокр., а після неї – кому або тире:

а) кому ставлять тоді, коли вона потр. за умовами контексту;

б) тире вжив., якщо пряма мова має на кінці знак оклику, знак питання чи крапки.