81.Зверт.,його знач, способи виражен.Місце зверт. В реч.

Слово або сполучення слів, які називають того (що) — особу, предмет, до яких звернена мова, називається звер­танням: Мріє, не зрадь!

Основна функція звертання — привертати увагу того, до кого звертаються, до повідомлення, тому у ролі звертань часто вживаються імена, прізвища, назви осіб за спорідне­ністю. У фольклорі, у художніх творах звертаннями можуть бути назви тварин та неживих предметів: Звертання виражається кличним відмінком у формі од­нини чи множини: Чудна ти, дочко! Я про тебе дбаю. За формою вираження звертання поділяються на нєпоширені і поширені. Звертання можуть утворювати синонімічні ряди, ви­ступаючи переважно уточнюючими прикладками до поперед­нього звертання: Сини мої! орли мої! Летіть в Україні/,— Хоч і лихо зустрінеться, Так не на чужині. Реченням? ускладненим звертаннями, властивий різний ступінь напівпредикативності. Мінімальний ступінь напівпредикативності мають іитерпозиційні звертання, виражені іменником без супровідних залежних слів: — Чого ти, си­ну, став такий смутний. Своєрідний тип звертання становлять вокативні речен­ня, які, називаючи адресата, передають модально або емо­ційно забарвлену думку — оклик, незадоволення, обурен­ня, скаргу, радість, прохання, докір, переляк, заборону тощо: Лукашу!.. Ані руш! (Я. У.) —оклик; Сину?.. Ой си­ноньку! Ой, що ж я набідилася з отею відьмою! (Л. У.) — скарга; — Сину мій! Дитино моя! — угледівши скрикнула мати і кинулась до Петра (П. М.) — переляк; — Марійко! Марійко! Годі тобі! Людей соромся... її стримує Софія й сама плаче... (Івч.) — прохания-заборона; —Ех, ти. Векша, Векша! Що ж ти так!... (Івч.) — осуд.

Отже, ускладнені речення за структурно-семантичшгм» особливостями неоднорідні, як неоднорідні вони і за ступе­нем додаткової предикативності та за граматичним оформ^-ленням.

Ускладнені речення за структурою прості, хоч за се­мантикою вони можуть наближатися до складних.

82.Сл.Сп.Як одиниця синтаксису.Типи сл.Сп.За видами синт.Звязку. Ссв. Різновиди підряд.Сл.Сп.

Сл.сп.-синт.одиниця, що утв.поєднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв’язку-узгодж.,керув.,приляг.Сл.сп. як і слову властива номін.ф-ція,але номінація є складною.Синт.сл.сп. є будівельн.матеріалом для реч.Речення-комунікатив.,а сл.сп.-номінативна одиниця.

За типом синт.звязку сл.сп. є предикативні(двобічн.напрям синт.залежності)-поєдн.підм.і присудка; сурядні(залежність відсутня)-утв.з 2 і більше син такс.рівноправн. незалежн.один від одн.компонентів; підрядні(однобічн.напрям)-скл.з 2 або кількох зв’язав.за змістом та грамат.нерівноправн.компонентів-один гол.-й, а ін.залежний. Сур.сл.сп.є відкрит.стр-ри: з єдн.та розділов.ССВ, та закр.стр-ри з протист.,градац.,пояснюв.,невласне єдн.(приєдн. і доповнення)ССВ.Підр.сл.сп. мають такі типи ССВ:атрибутив.,об’єкт.,обставин.,апозитивні-один компонент гол.,а ін.-прикладка;синкретич.ССВ:атр.-обст.,об’єкт.-обст., атр.-обєкт., атр.-обєкт.-обстав.; комплективні ССВ-х-ні для нерозкладн.сл.сп.,що означ.певну к-сть,сукупність.

Залежно від частиномовн.виражен.гол.слова розрізн.такі сл.сп.:іменникові(щасливий день), прикм.(охочий до роботи), дієслівні(читаю книгу), прислівн.(дуже голосно), числівн.(третій зліва), займен.(вона окрилена успіхом).