1Співвіднес. Гол. І підряд.Ї частин.

Для СПР розчленив. стр-ури типовою є співвіднес. предик. частин у повному обсязі.

Для СПР нерозчленов. стр-ри – співвіднес. неповна, оскільки підрядна частина входить у стр-ру гол., доповн., розвиваючи або конкретик. якесь слово в ній, а саме:

а) лексично неповнозначні слова, які треба конкретизувати в цьому контексті (займенники, займенникові прислівники);

б) сильнокеруюче слово, що вимагає поширювача (найчастіше перехідні дієслова).

2.Ступінь зв’язку між частинами.

У СПР розчленив. стр-ри зв’язок не тісний, оскільки гол. част. може існувати без підрядної. Вона не має лексично неповнознач. слів, і своїм складом не свідчить про необхідність підрядної частини.

У нерозчленов. реч-нях зв’язок тісний, бо підрядна частина є обов’язковим продовж. гол., яка без підрядної не може існувати.

Засоби зв’язку.

Для СПР розчленив. стр-ри типовим є вжив. семантичних спол..

У СПР нерозчленов. стр-ри вжив. переважно асемантичні спол. та сп.сл., а також співвідносні вказівні слова в головній частині.

75. Односкладне реч-ня. Структурно-семант .Різнов. Односкладних реч-нь.

Односкладними назив. реч-ня, які мають один гол. член, що є виразником предикат-ті., і не потреб. поповнення стр-ри іншим гол. членом (тобто це реч-ня, у яких є суб’єкт і предик. вираж. в одному члені).

Гол. член односкладних речень вираж. дієсл. або імен.. За формою гол. члена розріз. такі типи односкладних речень:

а) дієсл., в яких гол. член вираж. дієсл.;

б) імен., в яких гол. член вираж. імен..

У дієслівних односкладних реченнях головним членом виступають дієвідмінювані форми дієслова та інфінітив. В іменних - іменник (або будь-яке субстантивоване слово) у називному відмінку.

Дієсл. в свою чергу поділ. на:

1. Означ.-особові (1 ос. мн.; 2 ос. одн., мн. дійс. сп.,теп. і майб. ч.;1 ос. мн.; 2 ос. одн. і мн.,нак. сп.);

2. Узаг.- особові:

1. заг. полож., вислови (2 ос. одн. і мн.; 1 ос. мн. дійс.сп., майб. ч., ч.р.; 2 ос.одн. і мн., нак. сп.; 3 ос. мн. дійс. сп., теп.,майб. ч.; дієсл. мин. ч., одн. і мн.);

2. у розпов. познач. дію або стан розповідача (2 ос. одн. теп., майб. ч., дісн. сп. (замість 1 ос. одн.));

3. Неознач.-особ.(3 ос. мн.дійс. сп., теп., майб.ч.; дієсл. мин.ч. мн.)

4. Безособ.:

1. безособ дієсл.(без –ся, або з -ся);

2. особ. в безособ знач.;

3. безособ. Форма на –но, -то;

4. СКС та предикативами;

5. Інфінітивні (самост. інф. без частки би із част.б);

6. Безособ-інф.:

1. СКС + інф.(треба, потрібне);

2. доп. дієсл.+ інф.;

3. запер. займ., запер. присл. + інф.

Імен. поділ. на:

1. Номітативні(називні) односкл. реч., що ствердж.буття предм. або явища, яке може усклад. знач. вказівки,емоц.оцінки, волев. і мають гол. чл., вираж. називн. Відмінком імен. або кільк.-імен. сполуч-ня.

Проблема класиф. номін. реч. є дискус. Зал. від знач. та стр-ри розрізн. такі номін. реч-ня:

1. Буттєві ном. реч-ня.Вони викон. описов. функт. і вжив.тоді, коли потрібно зафіксув. існування, наявн. якогось явища і вжив.:

1. у худ. описах, коли треба передати швидку зміну подій, картин;

2. у драм. творах, коли треба виділ. окремі предмети і явища, які разом дають уявл. про певну обстановку;

3. у розпов., коли треба перерахув. речі, явища;

2. Вказівні номін. реч-ня – односкл. реч-ня, у яких знач. буттєв., існув. ускладн.знач. вказівності, яке вираж. вказівною часткою. Виокрем. 2 різнов.:

1. вказ. ном. реч-ня, у яких указано на предмет або явище за його наявн.(ужив. частки ось,осьде, он, онде, от );

2. вказ. ном. реч-ня, що вказ. на раніше згадуваний або на очікув. предмет чи явище при його появі виділ. з-поміж ін.однор./неоднор. предм.або явищ

3. Оклично-ном. реч-ня. Вони вжив. тоді, коли треба повідом. про якусь незвич. подію чи дати сигнал про щось;

4. Оцінні ном. реч-ня, що поєдн. у своєму звуч. номінац. предм. та його емоц. оцінку. Поміж ном. реч-нь розрізн.:оцінно-ствердж.; оцінно-окличні;

5. Власне називні, до яких належ. назви книг, журналів та ін.

6. Спонук.бажальні ном. реч-ня, у яких ствердж. необх. або банальність того,щоб предмет, названий імен.у наз. відм.

7. Номінативний теми, або наз. уявлення – це реч-ня, що назив. особу чи предмет, щоб викликати в слухача або читача певне уявл.

Вокативним наз. таке односкл. реч-ня, що скл. тільки з зверт., яке, назив.адресата мови, водночас передаючи певну модально або емоц. забарвлену думку – оклик, заборону, докір.

Характерні особливості:

1. У ролі гол. члена вжив. назви осіб у кличному відм. або наз. відм.;

2. Виріш. роль у вокат. реч-ні відіграє інтон., бо з її допом. передають спонук. та емоц. реакції;

3. Вокат. реч-ня передають думки й почуття, які при звичайному звертанні містяться в реч-ня, до яких звертання прилягає.

За змістом і функ. вокат. реч-ня поділ.:

1. Реч-ня,щ о вираж. кликання когось або вимогу відгукнут.;

2. Реч-ня, у якому звертання показують тоном заборони, що має на меті причини висловлення, дії чи вчинки співрозмовн.;

3. Реч-ня, що вираж. різноманітні емоц. реакції:

• Здивування, радість при зустрічі;

• Докір;

• Любов;

• Переляк