- •1.Чергування приг фонем при словотворенні і словозміні. Зміни приг перед суф ський, ство, ина.
- •2.Орфоепія. Суч норми вимови гол і приг. Вимова сполучень приг.
- •3.Фонетика і фонологія.Поняття фонеми. Функції фонем.
- •4.Укр. Графіка. Співвідношення між буквами і фонемами.
- •5.Поняття складу. Типи складів.Закон відкритого складу. Наголос.
- •7. Чергування голосних фонем в ум.
- •8. Основні тенденції розвитку улм. Внесок Коцюбинського, Лесі Українки, Франка в розвиток улм.
- •10. Т.Г. Шевченко – основоположник новоукр.Літ.Мови.
- •11. І і іі відродження української мови. Закон про мови в Україні.
- •12. Укр. Літ мова як унормована, відшліфована форма загально нар.Мови укр.Нації. Писемна й усна форми сулм
- •13. Роль і. Котляревського у становленні улм.
- •14. Літературна мова і діалекти. Наріччя укр.. Мови. Коротка характ. Фонетичних, граматичних і лексичних рис пн. Наріччя.
- •Пд. Сх. (центр, обл. Укр.)
- •1. Волинсько-подільська група:
- •2. Галицько-буков.Гр.:
- •3. Карпатська група:
- •16. Наріччя укр. Мови. Осн. Х-ка лексичних, граматичних, фонетичних особливостей пд.-сх наріччя.
- •17. Актуальні напрями сучасної лінгвістики.
- •18. Стиліст. Диференціація лексич. Складу укр. Мови (лексика між стильова, сусп.-політ., специ.-побутова, виробн.-професійна, наукова, офіц..-ділова). Нейтральна й експресивно-емоційна лексика.
- •19. Омоніми, розмежування омонімії і полісемії. Види омонімів. Омоформи, омофони, омографи. Пароніми. Стилістичне використання омонімів.
- •22. Запозичення. Джерела і спос. Засвоєн. Іншом. Слів. Х-р їх орг-ції.
- •23. Джерела форм. Фр. Багатознач., синонімія та антонімія фраз-гії.
- •24. Синоніми. Антоніми.
- •25. Укр. Лексикографія. Типи словників. Х-ка найважл. Лексикограф. Праць
- •27.Українська орфографія,її принципи. Розвиток правописної системи сулм. Зміни в новому виданні українського правопису.
- •31. Морфеміка сулм. Морфеміка як мінімальна значуща част. В структурі слова
- •32. Кореневі й афіксальні морфеми.
- •33. Поняття про основу слова.
- •34. Словотвір.
- •35. Сполучники як службові слова.
- •37. Частини мови, принципи їх виділення в улм. Самостійні і службові частини мови. Вигук як окрема частина мови. Питання про скс і модальні слова.
- •38. Перехідні явища в системі частин мови.
- •39. Категорія виду дієслова, зв'язок її з категоріями способу і часу. Групи дієслів щодо вираження в них категорії виду. Способи творення видових пар.
- •40. Іменник як частина мови. Лексико-граматичні розряди іменників.
- •41. Категорія роду іменників, її значення, історія розвитку. Морфологічне, синтаксичне і лексичне вираження. Імен. Спільного і подвійого роду.
- •44. Категорія часу дієслова. Система дієслівних часів у сулм (з історичним коментарем). Їх творення і значення.
- •45. Категорія особи. Безособові дієслова. Категорія числа і роду в системі дієслова. Дієвідмінювання.
- •52. Дієслово як частина мови. Сис-ма дієвідмінюваних відмінюваних і незмінюваних форм дієслова. Типи дієслівних основ.
- •54. Характеристика парадигм іменників і та іі відмін (з історичним коментарем).
- •56. Категорія перехідності/неперехідності. Категорія дієслівного стану. Зв’язок з категорією перехідності/неперехідності
- •57. Прислівник. Значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.Групи прислівників за значенням, творення прислівників.
- •58. Категорія відмінка, її значення і граматичне вираження. Система відмінків у сум . Основні значення відмінків.
- •59. Займенник. Лексико-граматичні розряди займенників. Співвідношення займенників з іншими частинами мови.
- •60. Характеристика парадигм ім-ів 3, 4 відмін. Правопис відмінюваних закінчень ( з іст.Ком.)
- •51. Незмінювані дієслівні форми: інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то. Значення, морфологічні ознаки і синтаксична роль цих форм. Творення дієприслівників док. І недок. Виду.
- •61. Відмінювання займенників (з історичним коментарем).
- •62. Сполучники як службові слова. Сполучники сурядності й підрядності. Морфологічний склад й синтаксичні функції сполучників.
- •64. Проблема статусу вигука в лінгвістиці. Поняття вигука, його значення, функції. Емоційні вигуки. Вигуки зі значенням волевиявлення. Звуконаслідувальні слова. Апелятивні вигуки.
- •65. Граматичні зв’язки між компонентами словосполучення. Способи підрядного зв’язку: узгодження, керування, прилягання, їх характеристика.
- •4) Сп вир синт чи семан неподільн сл.Сп.
- •70. Поняття про просте ускладнене речення. Речення з однорідними членами. Засоби вираження однорідності.
- •73. Спр. Засоби вираж. Синтаксис. Зв. І сем.-синт. Віднош. Фун-ції спол. І сп.Сл. У спр.
- •1Співвіднес. Гол. І підряд.Ї частин.
- •75. Односкладне реч-ня. Структурно-семант .Різнов. Односкладних реч-нь.
- •76. Обставини. Семант.-синт. Різновиди обставин та їх роль у структ.-семант.Орг-ції двоскладного речення.
- •77. Різновиди спр з підрядними обставинними.
- •78. Означення узг.І неузг., засоби їх вираження. Прикладка як різновид означення.
- •79. Сск з різними типами зв’язку. Період в укр.Мові, його структ. Типи…
- •80.Спр з кількома підрядними. Різновиди зв’язку підр. Част. У їх межах.
- •81.Зверт.,його знач, способи виражен.Місце зверт. В реч.
- •82.Сл.Сп.Як одиниця синтаксису.Типи сл.Сп.За видами синт.Звязку. Ссв. Різновиди підряд.Сл.Сп.
- •83.Спр з підрядн.Зясувальн.Формальні та семант.Причини його внутр.Диференціації.
- •Сср закритої структури – це такі складні речення, що характеризуються структурно-граматичною замкненістю, двочленним складом і незворотністю предикативних частин.
- •85.Присудок прост.,складн.,і складений.Засоби його виражен.Ускл.Форми.
- •86.Непоширені і пошир реч. Дчр. Додаток.
- •87. Пунктуація при відокремленні другорядних членів речення.
- •88. Складні форми синтаксичної орг-ції мовлення.
- •91. Пунктуаційні основи. Розділові знаки.
1Співвіднес. Гол. І підряд.Ї частин.
Для СПР розчленив. стр-ури типовою є співвіднес. предик. частин у повному обсязі.
Для СПР нерозчленов. стр-ри – співвіднес. неповна, оскільки підрядна частина входить у стр-ру гол., доповн., розвиваючи або конкретик. якесь слово в ній, а саме:
а) лексично неповнозначні слова, які треба конкретизувати в цьому контексті (займенники, займенникові прислівники);
б) сильнокеруюче слово, що вимагає поширювача (найчастіше перехідні дієслова).
2.Ступінь зв’язку між частинами.
У СПР розчленив. стр-ри зв’язок не тісний, оскільки гол. част. може існувати без підрядної. Вона не має лексично неповнознач. слів, і своїм складом не свідчить про необхідність підрядної частини.
У нерозчленов. реч-нях зв’язок тісний, бо підрядна частина є обов’язковим продовж. гол., яка без підрядної не може існувати.
Засоби зв’язку.
Для СПР розчленив. стр-ри типовим є вжив. семантичних спол..
У СПР нерозчленов. стр-ри вжив. переважно асемантичні спол. та сп.сл., а також співвідносні вказівні слова в головній частині.
75. Односкладне реч-ня. Структурно-семант .Різнов. Односкладних реч-нь.
Односкладними назив. реч-ня, які мають один гол. член, що є виразником предикат-ті., і не потреб. поповнення стр-ри іншим гол. членом (тобто це реч-ня, у яких є суб’єкт і предик. вираж. в одному члені).
Гол. член односкладних речень вираж. дієсл. або імен.. За формою гол. члена розріз. такі типи односкладних речень:
а) дієсл., в яких гол. член вираж. дієсл.;
б) імен., в яких гол. член вираж. імен..
У дієслівних односкладних реченнях головним членом виступають дієвідмінювані форми дієслова та інфінітив. В іменних - іменник (або будь-яке субстантивоване слово) у називному відмінку.
Дієсл. в свою чергу поділ. на:
Означ.-особові (1 ос. мн.; 2 ос. одн., мн. дійс. сп.,теп. і майб. ч.;1 ос. мн.; 2 ос. одн. і мн.,нак. сп.);
Узаг.- особові:
заг. полож., вислови (2 ос. одн. і мн.; 1 ос. мн. дійс.сп., майб. ч., ч.р.; 2 ос.одн. і мн., нак. сп.; 3 ос. мн. дійс. сп., теп.,майб. ч.; дієсл. мин. ч., одн. і мн.);
у розпов. познач. дію або стан розповідача (2 ос. одн. теп., майб. ч., дісн. сп. (замість 1 ос. одн.));
3. Неознач.-особ.(3 ос. мн.дійс. сп., теп., майб.ч.; дієсл. мин.ч. мн.)
4. Безособ.:
безособ дієсл.(без –ся, або з -ся);
особ. в безособ знач.;
безособ. Форма на –но, -то;
СКС та предикативами;
5. Інфінітивні (самост. інф. без частки би із част.б);
6. Безособ-інф.:
СКС + інф.(треба, потрібне);
доп. дієсл.+ інф.;
запер. займ., запер. присл. + інф.
Імен. поділ. на:
Номітативні(називні) односкл. реч., що ствердж.буття предм. або явища, яке може усклад. знач. вказівки,емоц.оцінки, волев. і мають гол. чл., вираж. називн. Відмінком імен. або кільк.-імен. сполуч-ня.
Проблема класиф. номін. реч. є дискус. Зал. від знач. та стр-ри розрізн. такі номін. реч-ня:
Буттєві ном. реч-ня.Вони викон. описов. функт. і вжив.тоді, коли потрібно зафіксув. існування, наявн. якогось явища і вжив.:
у худ. описах, коли треба передати швидку зміну подій, картин;
у драм. творах, коли треба виділ. окремі предмети і явища, які разом дають уявл. про певну обстановку;
у розпов., коли треба перерахув. речі, явища;
Вказівні номін. реч-ня – односкл. реч-ня, у яких знач. буттєв., існув. ускладн.знач. вказівності, яке вираж. вказівною часткою. Виокрем. 2 різнов.:
вказ. ном. реч-ня, у яких указано на предмет або явище за його наявн.(ужив. частки ось,осьде, он, онде, от );
вказ. ном. реч-ня, що вказ. на раніше згадуваний або на очікув. предмет чи явище при його появі виділ. з-поміж ін.однор./неоднор. предм.або явищ
Оклично-ном. реч-ня. Вони вжив. тоді, коли треба повідом. про якусь незвич. подію чи дати сигнал про щось;
Оцінні ном. реч-ня, що поєдн. у своєму звуч. номінац. предм. та його емоц. оцінку. Поміж ном. реч-нь розрізн.:оцінно-ствердж.; оцінно-окличні;
Власне називні, до яких належ. назви книг, журналів та ін.
Спонук.бажальні ном. реч-ня, у яких ствердж. необх. або банальність того,щоб предмет, названий імен.у наз. відм.
Номінативний теми, або наз. уявлення – це реч-ня, що назив. особу чи предмет, щоб викликати в слухача або читача певне уявл.
Вокативним наз. таке односкл. реч-ня, що скл. тільки з зверт., яке, назив.адресата мови, водночас передаючи певну модально або емоц. забарвлену думку – оклик, заборону, докір.
Характерні особливості:
У ролі гол. члена вжив. назви осіб у кличному відм. або наз. відм.;
Виріш. роль у вокат. реч-ні відіграє інтон., бо з її допом. передають спонук. та емоц. реакції;
Вокат. реч-ня передають думки й почуття, які при звичайному звертанні містяться в реч-ня, до яких звертання прилягає.
За змістом і функ. вокат. реч-ня поділ.:
Реч-ня,щ о вираж. кликання когось або вимогу відгукнут.;
Реч-ня, у якому звертання показують тоном заборони, що має на меті причини висловлення, дії чи вчинки співрозмовн.;
Реч-ня, що вираж. різноманітні емоц. реакції:
Здивування, радість при зустрічі;
Докір;
Любов;
Переляк
